«Укрзалізниця — це соціальний клей»: 5 цитат із книжки «Потяг прибуває за розкладом» Марічки Паплаускайте

Українська журналістка Марічка Паплаускайте проїхала понад 8 000 кілометрів і провела 40 інтерв’ю аби зрозуміти, як залізниці вдалося стати символом спротиву. Як залізниця стала головним інструментом волонтерського руху і як на ходу спорудила перші у світі медичні поїзди-реанімації для евакуації поранених? Хто організував приїзд до Києва Джо Байдена? І чи правда, що українська залізниця досі має зв'язки з Росією? «Потяг прибуває за розкладом» — це реальні історії людей, які щодня роблять надможливе заради того, щоб головна артерія країни невпинно працювала. Публікуємо добірку цитат із книжки.

________________________________________________________________________________________________________

Читайте також:

• про улюблені книжки Марічки Паплаускайте у рубриці «Книжкова полиця» 
• уривок із книжки «Потяг прибуває за розкладом»

________________________________________________________________________________________________________

На рейсовий потяг «Київ—Війна» часом заледве купити квитки, хоч із року в рік відстань до місця призначення зменшується. Поїзд вирушає з Києва до Краматорська — це тільки 650 кілометрів шляху. Виходить, це потяг далекого сполучення. Втім є з чого радіти — він і далі не приміський.

— Шановні пасажири! Посадку закінчено!

Машиніст каже, що потяг вирушає, але на пероні все ще стоять двоє: він — у військовому строю, і вона — у безрадісності. Вони обіймаються, і машиніст легко дасть їм ще секунду і не поїде, поки вони не розчеплять рук.

Війна — не привід для поганого сервісу. З такою логікою на залізниці взялися за чайну революцію, оновлення вокзалів, впровадження мобільного застосунку та нову систему реагування на пасажирські скарги.

Десять тисяч залізничників воюють у Збройних Силах України. Хтось в армії ще з 2014-го, хтось мобілізувався з початком великої війни. Решта — хто не взявся до зброї, допомагають армії в інший спосіб.

Півтори тисячі станцій, сотня залізничних переїздів і на кожному — десятки очей. У містах і селах колійники, чергові, диспетчери, начальники станцій у перші дні вторгнення бачили рух російських військ, рахували техніку й передавали інформацію вище. А подекуди й самі ризикували зупиняти БТРи ворога.

«Укрзалізниця — це соціальний клей. Це справді те, що об’єднує різні куточки України, об’єднує людей з різним походженням, різними мовами та різними фінансовими можливостями. Людям потрібно знати людей з інших частин країни, щоб відчувати, що вони мають з ними щось спільне», — цитує The New York Times Володимира Кулика, головного наукового співробітника Інституту політичних і національних досліджень НАН України.

У час війни до України приїздять світові політики, дипломати, бізнесмени, активісти та актори — найвідоміші люди з усіх куточків планети, які хочуть підтримати український народ. 

Для багатьох із них знайомство з Україною починається з поїзда. Відколи літаки не літають, саме Укрзалізниця стала головною транспортною артерією навіть для тих, хто ніколи нею тут не користувався. Так почалася історія «залізної дипломатії».

________________________________________________________________________________________________________