Презентація «Дофамінового покоління» — книжки про чесність перед собою

6 жовтня відбулася уже друга розмова із Марком Лівіним. У затишній атмосфері Urban Space 500 говорили про психічне здоров’я та непросту тему залежностей за книгою психіатрині Анни Лембке «Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням».

6 найважливіших тез дискусії:

▪ Дофамінова залежність реальна. Це може торкнутися кожного з нас. Треба розуміти, що виникає вона не від самого процесу виконання певних дій, а від передчуття. Ви прокидаєтеся вранці, а рука відразу тягнеться до телефону – в цей момент виділяється дофамін, адже мозок уже передчуває появу нових лайків чи реакцій у соцмережах.

▪ Є два види дофаміну: швидкий і повільний. Межа між ними у кількості зусиль, які потрібно докласти для отримання. Швидкий - це задоволені миттєво забаганки: один клік – і ви щасливі, бо вашу фотографію прокоментувала сотня людей; кілька хвилин – і можна швидко й смачно перекусити фастфудом. Добути повільний дофамін важче – скільки зусиль треба витратити, щоб вразити сотню людей у реальному світі чи власноруч приготувати ресторанну страву. Але це принесе набагато більше задоволення. Спортсмени, які знають ціну перемоги, мають інше й триваліше відчуття задоволення, ніж глядачі спортивних ігор.

▪ Книжка Анни Лембке фокусується на складних випадках залежностей, але поруч кожного з нас є десятки людей із зовсім непомітними. Механізм виникнення усіх залежностей однаковий. Наразі не існує великої доказової бази про залежності від соцмереж чи інтернету. Але це не означає, що їх немає.

▪ Людина зіткана з різних станів. Чому люди шкодять собі? Через нанесення собі фізичного болю вони намагаються впоратися з внутрішньою напругою. Після болю настає момент полегшення – від цього і формується залежність.

▪ 3 стовпи, на яких тримається шлях лікування від залежностей: чесність, відповідальність (ти не жертва своєї залежності) та сором. Між провиною і соромом є відчутна різниця: провина про «я щось зробив не так», а сором – «я не такий».

▪ Є два види сорому: просоціальний і деструктивний. Різниця у сприйнятті людей: якщо після зізнання вас цураються, то сором деструктивний, якщо ж приймають, попри недоліки – то це просоціальний сором. Але ставлення до сорому в нашому суспільстві спотворене, мало хто з людей уміє правильно його переживати. А все через те, що нас виховували за допомогою присоромлення.

Книжка Анни Лембке «Дофамінове покоління» перш за все про чесність. Про людей, які змогли визнати, що вони неідеальні та взяти відповідальність за свою залежність. «Я обрав ці обставини, я ж і можу з цим щось вдіяти». Це чесність перед собою. Ця книга пояснює небезпеки сучасного світу і адресована людям, які можуть почути своє внутрішнє невдоволення.