«Шекспір» романістики й невиправний денді: про шлях і метод письма Оноре де Бальзака

Оноре де Бальзак — французький письменник і драматург. У семирічному віці Оноре навчався у Вандомському училищі, однак недовчився через хворобу. Згодом його родина переїхала до Парижа, де він навчався в приватних школах і відвідував лекції в Сорбонні. Перші літературні спроби чоловіка були пов’язані з матеріальною скрутою: він працював юристом, але ця професія його не приваблювала, тож Оноре почав заробляти письменництвом. Ділимося невеличкою довідкою про автора у матеріалі.

__________________________________________________________________________________________________________

Читайте також добірку цитат із книжки Оноре де Бальзака «Лілея долини»

__________________________________________________________________________________________________________

...небагато романістів наповнювали свої твори людьми з настільки різних сфер, чи створювали персонажів, настільки широко репрезентативних для людських пристрастей і слабкостей, представлених із динамічною та переконливою силою

Батько Бальзака походив із селян південних регіонів і працював на державній службі протягом 43 років за правління Людовика XVI та Наполеона. Мати Оноре була з родини заможних паризьких торговців тканиною. Його сестра Лора була єдиною подругою Оноре й згодом стала його першою біографкою.

Після падіння Наполеона сім’я переїхала з Тура до Парижа. Там він ще два роки відвідував школу, а потім три роки працював клерком у юриста. У цей час він уже прагнув літературної кар’єри, але як автор «Кромвеля» (1819) та інших трагічних п’єс зазнав цілковитої невдачі. Пізніше він почав писати романи, сповнені містичних і філософських роздумів, перш ніж перейти до створення так званих «комерційних» творів — готичних, гумористичних, історичних романів, підписаних псевдонімами.

Згодом він спробував себе в бізнесі — як видавець, друкар і власник ливарні шрифтів, проте невдовзі зазнав фіаско. У 1828 році йому дивом вдалося уникнути банкрутства, проте він залишився з боргами понад 60 000 франків. Відтоді його життя стало списком зростаючих боргів і майже безперервної виснажливої праці. Проте він повернувся до письма вже з новою майстерністю, завершивши свою літературну учнівську добу.

Два твори 1829 року наблизили Бальзака до успіху. Les Chouans — перший роман, у якому він відчув достатньо впевненості, щоб опублікувати його під власним іменем. Це історичний роман про бретонських селян — шуанів, які взяли участь у роялістському повстанні проти революційної Франції 1799 року. Інший твір — La Physiologie du mariage — гумористично-сатиричне есе на тему подружньої невірності, що охоплює як її причини, так і можливі шляхи подолання. Шість новел зі збірки Scènes de la vie privée ще більше зміцнили його репутацію. Ці розлогі оповідання здебільшого є психологічними дослідженнями дівчат, які конфліктують із батьківською владою. Прискіплива увага до опису побутового тла в його творах передбачила вражаюче деталізовані суспільні спостереження, що стали характерними для пізніших паризьких студій Бальзака.

Відтоді Бальзак більшість часу проводив у Парижі. Він почав відвідувати найвідоміші паризькі салони того часу та подвоїв зусилля, аби постати в суспільстві як блискуча постать. Для більшості він виглядав сповненим енергії, говірким, веселим і життєрадісним, водночас егоїстичним, довірливим і схильним до хвалькуватості. Він привласнив собі герб давнього шляхетського роду, з яким не мав жодного зв’язку, і почав користуватися почесною часткою «де» у своєму прізвищі. Його жаги до слави, багатства й кохання не можна було не помітити, але понад усе він був свідомий власного генія. Саме в цей час він також розпочав романтичні стосунки з вишуканими та аристократичними жінками, завдяки чому здобув безпосереднє розуміння зрілих жінок — те, що так яскраво відображене в його романах.

Між 1828 і 1834 роками Бальзак вів бурхливе життя, витрачаючи свої гонорари наперед як денді та світський гульвіса. Він був захопливим оповідачем і досить добре приймався в товаристві. Але світські розкоші були для нього лише відпочинком від феноменальних робочих марафонів — по 14–16 годин за письмовим столом у його білому, майже чернечому халаті, з гусячим пером у руці та нескінченними чашками чорної кави.

У 1832 році Бальзак познайомився з Евеліною Ганською, польською графинею, одруженою з українським поміщиком. Вона, як і багато інших жінок, написала Бальзаку листа із захопленням його творами. Вони двічі зустрічалися у Швейцарії в 1833 році — вдруге в Женеві, де стали коханцями, — а потім у Відні в 1835 році. Вони домовилися одружитися після смерті її чоловіка, тож Бальзак продовжував залицяння у листуванні. Так з’явилися Lettres à l’étrangère, видані посмертно, які є важливим джерелом відомостей як про життя Бальзака, так і про його творчість.

Щоб розрахуватися з боргами й поставити себе в становище, яке дозволило б одружитися з мадам Ганською, Бальзак отримав потужний стимул для творчості. Він перебував на піку своєї письменницької сили. У період 1832–1835 років він створив понад 20 творів, серед яких романи Le Médecin de campagne, Eugénie Grandet, L’Illustre Gaudissart,  та Le Père Goriot — один із його шедеврів.

Між 1832 і 1837 роками він також видав три збірки «Жартівливих оповідок» (Contes drolatiques). Ці новели, темами близькі до Рабле, написані з великою енергією й винахідливістю, стилізовані під мову XVI століття. Протягом 1830-х років Бальзак створив також низку філософських романів, у яких порушував містичні, псевдонаукові й інші екзотичні теми. Серед них — «Шагренева шкіра» (La Peau de chagrin, 1831), «Невідомий шедевр» (Le Chef-d’oeuvre inconnu, 1831), «Луї Ламберт» (Louis Lambert, 1834), «Пошуки абсолюту» (La Recherche de l’absolu, 1834) та «Серафіта» (Séraphîta, 1834–1835).

У всій цій різноманітній творчості Бальзак постає як неперевершений спостерігач і літописець сучасного йому французького суспільства. Його романи не мають рівних за силою оповіді, багатством живих, різних персонажів та всепоглинаючим інтересом до дослідження практично всіх сфер життя: від контрасту між провінційними й паризькими звичаями — до комерційних сфер банківської справи, видавництва та промисловості; від мистецтва, літератури та високої культури — до політики й партійних інтриг; від усіх аспектів романтичного кохання — до складних соціальних стосунків і скандалів серед аристократії та великої буржуазії.

Найбільш «бальзаківською» темою є постать амбітного молодого провінціала, який бореться за успіх у конкурентному світі Парижа. Бальзак захоплювався тими, хто діяв безжально, проникливо й, передусім, успішно, прокладаючи собі шлях на соціальних і економічних щаблях будь-якою ціною. Його особливо приваблювала тема індивіда в конфлікті із суспільством: авантюриста, шахрая, безпринципного фінансиста чи злочинця. Часто його лиходії є енергійнішими й цікавішими, ніж доброчесні персонажі. Він одночасно захоплювався й жахався французької соціальної системи свого часу, де буржуазні цінності матеріальної наживи дедалі більше витісняли, на його думку, стабільніші моральні орієнтири старої аристократії.

Ці теми давали матеріал, значною мірою невідомий або недосліджений попередніми французькими романістами. У Бальзака індивід постійно зазнає тиску матеріальних труднощів і соціальних амбіцій, витрачаючи свою величезну життєву енергію способами, які письменник розглядав як руйнівні і для суспільства, і для самої особистості. З цією ідеєю пов’язане й оригінальне уявлення Бальзака про життєвий «флюїд», зосереджений у людині, — запас енергії, яким вона може розпоряджатися: берегти чи марнувати, подовжуючи чи скорочуючи своє життя. Важлива риса його персонажів полягає в тому, що більшість із них марнотратно витрачають цей життєвий ресурс.

Це пояснює появу в його романах мономаніакальних героїв, які водночас є і жертвами, і уособленням пристрасті, що ними керує: скупості, як у Ґобсека, лихваря, що тішиться своєю владою, чи у скупого батька, одержимого багатством, в «Євгенії Ґранде»... Коли така одержимість заволодіває героєм, Бальзак показує, як вона невпинно зростає у силі й засліплює його, не залишаючи місця для інших мотивів. Типова структура його романів від початку 1830-х років побудована саме на цьому принципі: довгий період підготовки й розгортання, а далі напруга стрімко зростає і приводить до неминучої кульмінації — подібно до класичної трагедії.

1834 рік став кульмінацією в кар’єрі Бальзака, адже саме тоді він повністю усвідомив свій грандіозний задум — об’єднати окремі романи так, щоб вони охопили все сучасне йому суспільство в різноманітній, але водночас цілісній серії книг. Він виокремив три загальні категорії романів: Études analytiques («Аналітичні етюди»), що мали досліджувати принципи, які керують людським життям і суспільством; Études philosophiques («Філософські етюди»), які мали розкривати причини, що визначають людські вчинки; та Études de moeurs («Етюди звичаїв»), що показували б наслідки цих причин і поділялися на шість різновидів сцен — приватне життя, провінційне, паризьке, політичне, військове та сільське. Увесь цей проєкт зрештою вилився у 12 томів (1834–1837).

До 1840 року йому вдалося знайти дантівську назву для всього проєкту: «Людська комедія» (La Comédie humaine). Він домовився з консорціумом видавців про видання під цією назвою — 17 томів вийшли друком у період 1842–1848 років, включно зі знаменитою передмовою, написаною в 1842 році. У 1845 році, маючи нові твори для включення та багато інших у планах, він почав готувати ще одне повне видання. Остаточне видання вийшло у 24 томах у 1869–1876 роках. Загальна кількість романів і новел у «Людській комедії» становить приблизно 90.

Також у 1834 році дозріла ідея використання «повторюваних персонажів». Бальзак створив своєрідний пул персонажів, яких він постійно й багаторазово використовував, додаючи серію й цілісність «Людській комедії». Один і той самий персонаж міг з’являтися на передньому чи задньому плані різних сюжетів, так що читач поступово формував повну картину його характеру. Використання цього прийому ставить Бальзака серед засновників сучасного циклу романів. Загалом, за оцінками, у «Людській комедії» налічується 2 472 іменовані персонажі та ще 566 безіменних.

У січні 1842 року Бальзак дізнався про смерть Венцеслава Ганського. Тепер він мав добрі перспективи одружитися з Евеліною, проте існувало багато перешкод, серед яких найбільшою була його нездоланна заборгованість. Насправді вона довго утримувалася від шлюбних намірів, і період 1842–1848 років показує, як Бальзак продовжує, а іноді навіть інтенсифікує свою літературну діяльність у лютій надії завоювати її, хоч мусив боротися з погіршенням здоров’я.

Восени 1847 року Бальзак поїхав до замку мадам Ганської у Вєрховні та залишався там до лютого 1848 року. Він повернувся знову в жовтні, щоб перебувати там, смертельно хворий, до весни 1850 року. І тільки тоді Евеліна поступилася. Вони одружилися в березні та поїхали до Парижа, де Бальзак перебував у стражданні залишкові кілька місяців до своєї смерті.

Бальзак не зовсім здійснив свою грандіозну мету — охопити у своїх романах усе суспільство того часу. Заплановані ним сцени військового та політичного життя були лише частково реалізовані, а також існували певні прогалини, наприклад, щодо нового класу промислових робітників. Проте небагато романістів наповнювали свої твори людьми з настільки різних сфер, чи створювали персонажів, настільки широко репрезентативних для людських пристрастей і слабкостей, представлених із динамічною та переконливою силою.

Бальзак вирізнявся своєю особливою методикою композиції. Він часто починав із порівняно простої теми та короткого першого варіанту, але під час написання його твір розростався новими ідеями, що надходили одна за одною, доки історія не виходила далеко за межі його початкового задуму. Проблема полягала в тому, що Бальзак мав звичку розширювати та доповнювати свій первісний твір, вносячи зміни навіть після того, як текст був набраний для друку. Первісний «скелет» історії таким чином наповнювався, доки не досягав обсягів повноцінного роману, але все це відбувалося за катастрофічну ціну для автора — величезні рахунки друкарні. Навіть коли роман вже виходив у друк, він часто вводив нові варіації на тему твору у наступних виданнях.

Метод Бальзака майже завжди полягав у тому, щоб підсилювати, акцентувати та розширювати. У його творах є тривалі відступи, де він демонструє своє надзвичайно детальне знання юридичних процедур, фінансових маніпуляцій чи промислових процесів. Проте в найкращих своїх роботах стиль Бальзака надзвичайно виразний, динамічний, лаконічно епіграматичний, але щедро прикрашений сарказмом, дотепністю та психологічними спостереженнями. Його володіння французькою мовою, ймовірно, було неперевершеним, а також він був видатним майстром діалогу. Саркастичний гумор рятує його більш песимістичні історії від суцільної похмурості, — він мав справжній дар до комедії.

Бальзака вважають творцем реалізму в романі. Його також визнають одним із засновників техніки традиційного роману, у якому послідовні й логічно зумовлені події оповідаються всевідаючим спостерігачем (омнісцентивним оповідачем), а персонажі представлені послідовно й цілісно. Бальзак мав надзвичайні спостережливі здібності та фотографічну пам’ять, а також співчутливу й інтуїтивну здатність розуміти та описувати ставлення, почуття й мотиви інших людей. Він прагнув ілюструвати зв’язок між причиною та наслідком, між соціальним тлом і характером. Його амбіція полягала в тому, щоб точно відтворювати сучасників у їхніх класових відмінностях і заняттях. У цьому він досяг успіху, а крім того прагнув показати, що людський дух має владу над людьми та подіями — за що його називали «Шекспіром романістики».

__________________________________________________________________________________________________________

Джерело: Britannica

__________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Лілея долини. Турський священник», Оноре де Бальзак

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними