Квір ретелінг: розмова з авторкою фейрі-фентезі роману «Поклич лисицю» Маркель Грабо
Маркель Грабо — авторка дебютного фентезі «Поклич лисицю», магістерка з художньої літератури для дітей та юнацтва. Вона переписує казки, які її розчарували, а до них, виходячи з її принципів, можна віднести ледь не всі казки світу. У своїх текстах Грабо поєднує квір літературу, фольклорні мотиви та естетику фейрі-фентезі, створюючи історії про ідентичність, вибір і трансформацію. Ділимося розмовою з авторкою у матеріалі.
_____________________________________________________________________________________
Що таке ретелінг і чому він знову актуальний
Ретелінг — це переосмислення відомої історії, міфу або казки з нової перспективи. У сучасній літературі цей підхід дозволяє говорити про теми, які раніше витіснялися на маргінес: ідентичність, тілесність, досвід інакшості, приглушені голоси. Саме тому ретелінг дедалі частіше стає формою для квір-оповіді.
Квір література у жанрі фентезі працює не лише з репрезентацією, а й із ламанням усталених наративів. Фейрі-фентезі, зі своєю увагою до природи, трансформацій і меж між світами, стає ідеальним простором для цього. Роман «Поклич лисицю» вписується саме в цю традицію — як текст про зміну, прийняття і право переписувати знайомі сюжети.
_____________________________________________________________________________________
Розкажіть, будь ласка, трохи про себе
Я пишу квір-переосмислення класичних казок, і «Поклич лисицю» — мій дебютний роман. Коли я не пишу, то зазвичай проживаю історії в інший спосіб — через книжки, телебачення, кіно, подкасти, відеоігри тощо. Удень я працюю фахівчинею з комунікацій, а мешкаю у Чикаго разом із партнеркою та двома пухнастими котами.
Що Ви можете розповісти про свою книжку «Поклич лисицю»?
«Поклич лисицю» — це квір-ретелінг казки братів Ґрімм «Білосніжка та Розочка». Історія розповідає про п’ятнадцятирічну дівчину на ім’я Ро, яка важко переживає рішення матері перевезти родину з рідного села до містечка за річкою в пошуках кращого життя. Однієї ночі, збираючи їстівні рослини в лісі біля свого дому, Ро рятує лисицю від ведмедя — але стає свідком того, як ведмідь перетворюється на хлопця без жодних спогадів. Єдине, що він знає, — він мусить убити лисицю. За допомогою сестри Ро клянеться допомогти хлопцеві зняти прокляття й уберегти лисицю від небезпеки. Водночас вона усвідомлює, що дім, який вона так любила, зовсім не та безпечна гавань, якою здавався раніше.
Це історія про перехід і трансформацію, відкриття та прийняття, а також про те, наскільки важливими є родинна пам’ять і минуле у формуванні нашого майбутнього. У романі є сапфічна романтика, феї й магія, пов’язані з природою, а також атмосферні зимові пейзажі.
Як авторку що Вас привабило в мистецтві оповіді, зокрема в спекулятивній літературі?
Мене приваблюють історії в будь-яких формах, але саме спекулятивна література здається мені захопливою й такою, де є безліч можливостей. У ній можна поєднувати магію й фантастичні світи з персонажами, які залишаються глибоко людяними, з реальними, складними емоціями, і водночас розповідати історії з універсальними темами.
Як би Ви описали свій письменницький процес?
Перший драфт зазвичай займає в мене багато часу, адже я рідко складаю детальний план. Для мене письмо — це процес відкриття, і, окрім базових сюжетних орієнтирів, я насправді не знаю, якою має стати історія, аж поки не пройде чимало часу. Я схильна «недописувати» першу версію, а вже під час редагування наповнювати текст, коли краще розумію структуру, персонажів і теми. Редагування відбувається значно швидше за написання й є моєю улюбленою частиною процесу — саме тоді я по-справжньому відчуваю приплив творчості.
Чи були в дитинстві історії, у яких Ви впізнавали себе або які Вас особливо зворушили? А чи є такі тепер?
Як прихильниця тихого, зосередженого на персонажах фентезі, я часто знаходила такі історії ще змалку. У старшій школі я прочитала The Scorpio Races Меґґі Стіфватер, і цей роман досі залишається моїм улюбленим. Але лише під час навчання в магістратурі, коли я вперше прочитала квір-ретелінг казки Ash Малінди Ло, я побачила відображення власної квір-ідентичності. Я завжди любила казки, але водночас часто відчувала розчарування через них. Лише після Ash я зрозуміла, що моя найбільша фрустрація полягає в тому, що навіть казки з квір-підтекстом, як-от «Білосніжка та Розочка», все одно залишаються переважно гетеронормативними. Як квір-людина, я не могла знайти в них справжнього задоволення. Зараз же існує безліч квір-ретелінгів, з якими я відчуваю глибокий зв’язок — зокрема романи Мелісси Башардуст та Анни-Марі Маклемор.
Кого або що Ви вважаєте своїми найбільшими джерелами натхнення?
Оскільки я працюю в жанрі переосмислення казок, то, звісно, найбільше на мене впливають саме казки. Це тонкий баланс між прагненням віддати їм шану та бажанням переосмислити ті елементи, які мене найбільше дратують або потребують глибшого дослідження.
Які елементи письма Ви любите найбільше? А що вважаєте найскладнішим?
Я дуже люблю писати діалоги, особливо інтимні розмови тет-а-тет між персонажами. Над діалогами мені майже не доводиться замислюватися — слова ніби самі знаходяться. Чого не скажеш про опис простору. З цим у мене складно, і під час написання першого драфту я часто пропускаю такі деталі, хоча добре розумію, наскільки важливе середовище для побудови світу й занурення читача в історію. Тому під час редагування мені доводиться приділяти описам значно більше часу — і це водночас необхідно й доволі виснажливо.
Багато авторів кажуть, що одна з найскладніших частин написання книжки — це довести її до кінця. Які стратегії допомогли Вам із цим упоратися?
Допомагає наявність дедлайну — зовнішнього або встановленого для себе. Перший драфт «Поклич лисицю» я писала в межах магістерської програми з креативного письма, тож постійно працювала з зовнішніми дедлайнами, які тримали мене в тонусі. У нинішньому проєкті, над яким я зараз працюю, я відповідальна лише перед собою, і це трохи ускладнює підтримання регулярності. Але я намагаюся зобов’язати себе писати певну кількість днів на тиждень або досягати конкретної кількості слів щоразу, коли сідаю за текст. Це допомагає рухатися до фінішу.
Окрім письма, що ще Ви хотіли б, аби інші знали про Вас?
Серед моїх захоплень поза письмом — походи, чай і фестивалі епохи Відродження (Renaissance Faires)!
Яке запитання Вам ще не ставили, але Ви б хотіли, щоб його поставили?
Чому саме «Білосніжка та Розочка» для вашого першого переосмислення?
Я хотіла, щоб мій дебют був ретелінгом казки, з якою я не зросла, — так я могла працювати з нею зі свіжого погляду й уникнути ностальгійного впливу. Коли я вперше прочитала «Білосніжку та Розочку», я одразу зрозуміла, що знайшла потрібну історію.
Квір-підтекст, пов’язаний із перетворенням тварин, надзвичайно промовистий, так само як і риси характеру Розочки, які роблять її «дикішою» або менш традиційно жіночною порівняно з сестрою. Для мене Розочка читається як квір-персонажка. Саме тому мене так дратує надмірно гетеронормативна й патріархальна кінцівка оригінальної казки. Білосніжка виходить заміж за ведмедя/принца, а Розочка — за його брата, безіменного персонажа, якого ми навіть не бачимо! Для мене таке завершення ніби сигналізує, що цю історію не слід читати як квірну, — і це здалося викликом, який я не могла оминути. У моєму переосмисленні квірність Розочки — зокрема її бісексуальність — нерозривно вплетена в роман, і жодна з сестер не прагне «традиційного» фіналу своєї історії.
Яку пораду Ви могли б дати авторам-початківцям?
Тренди швидкоплинні, тож не женіться за ними. Пишіть про те, що вам справді важливо. Історії — це про зв’язок. Не варто очікувати, що редактори чи читачі відчують зв’язок із текстом, якщо ви самі його не відчуваєте.
_____________________________________________________________________________________
Джерело: geeksout.org
_____________________________________________________________________________________
Більше янг-едалт фентезі видань шукайте за посиланням
