Що насправді керує нашими почуттями?
Почуття та емоції здаються нам чимось ефемерним, аж ніяк не пов’язаним із фізіологічними процесами організму, але це не так. Любов, ненависть чи співчуття, які ви почуваєте, легко можна пояснити грою хімічних речовин у вашому організмі. Професор психології, нейробіології та філософії Антоніо Дамасіо у своїй книзі «Почуття і знання. Шлях до свідомого розуму» пояснює, як саме хімічні процеси впливають на наші почуття. Публікуємо уривок із книжки.
Глибші рівні процесів почуттів пов’язані з хімічними механізмами, які відповідають за різноманітні способи підтримання гомеостазу. Молекули, рецептори та дії ховаються за якістю та інтенсивністю, з яких складаються валентності — оцінки, виражені в почуттях.
Те, як цей хімічний оркестр робить свою роботу, викликає захоплення. Конкретні молекули діють на конкретні рецептори й зумовлюють конкретні дії. Ці дії стають частиною важкої боротьби за підтримання процесу життєдіяльності. Дії ці важливі й самі по собі, але не менш важливим є загальний процес, частиною якого вони є і який регулює життя конкретного організму. Хоча б це зрозуміти досить легко. А от що вже не так ясно — це те, як дії, що виникають унаслідок взаємодії молекул із рецепторами, допомагають нам у наших суб’єктивних переживаннях усвідомлювати ті «хвилювання», що їх викликають почуття, не кажучи вже про «якість» почуття.
Щоб спробувати відповісти на це запитання, варто згадати, що просте сприйняття об’єктів і подій зовнішнього світу виникає в нервових «локаторах», розташованих на периферії організму, а почуття зароджуються в глибинах нашого внутрішнього середовища, і необов’язково в одному місці. Сітківка, що дає нам змогу бачити, чи клітини шкіри, якими ми відчуваємо дотик, творять дива, коли йдеться про виявлення й відображення, але в нашому житті це відсторонені засоби. Вони не пов’язані безпосередньо з негараздами та успіхами життєвого циклу так, як почуття.
Оскільки об’єктом почуття/сприйняття є не що інше, як частина самого організму, цей об’єкт розташований всередині суб’єкта/сприймача. Із зовнішнім сприйняттям, наприклад, візуальним чи аудіальним, нічого подібного не відбувається. Об’єкти цих видів сприйняття не сполучені з нашим тілом. Пейзаж, який ми бачимо, чи пісні, які чуємо, не дотикаються до нашого тіла, не говорячи вже про внутрішнє середовище організму. Вони існують у фізично відокремленому просторі.
У царині почуттів ситуація зовсім інша. Оскільки об’єкт і суб’єкт сприймання почуттів існують у тому самому організмі в безпосередній близькості і є взаємопов’язаними, вони можуть взаємодіяти. Центральна нервова система може змінювати стан тіла, що породжує певне почуття, і таким способом змінює те, що почувається. Це унікальна система, що не має відповідників у світі зовнішніх перцепцій. Можна хотіти змінити щось, що ми бачимо; можна навіть хотіти покращити картинку, яку ми бачимо. Проте, на жаль, зробити це неможливо, хіба що в уяві.
Фізичне хвилювання, яким вирізняються почуття, виникає внаслідок безперервного провокування діяльності внутрішнього середовища організму, наступного відображення цієї діяльності на складних багаторівневих нервових мапах цього самого організму й унаслідок того, що ці мапи закріплені за певними частинами тіла й діями. Ці мапи є першоджерелом різноманітного «забарвлення» почуттів. Вони генерують валентності, що їх переживає організм: позитивні чи негативні, приємні чи дискомфортні або ж навіть огидні.
Дії, що виникають у тілі, досить різноманітні. Це може бути розслаблення м’язових тканин, скорочення чи стиснення певного органа або рух внутрішнього органа чи частини скелета. Як це відображено в послідовних і диференційованих мапах, розслаблення та спокій представляють почуття, які ми описуємо термінами благополуччя й задоволення; скорочення та стиснення спричиняють те, що ми називаємо дискомфортом чи нездужанням. Нарешті, маючи детальну мапу напруженого м’яза чи рани, ми виробляємо екстремальний дискомфорт, який називаємо болем.
Задоволення та біль, що їх почуває організм, виникають на глибшому рівні, ніж рівень органів і м’язів. Вони починаються з молекул і рецепторів, діяльність яких перетворює тканини, органи та системи цього організму, і продовжуються там, де частина цих молекул впливає на нейронні мережі, які обробляють сигнали, що їх надсилає тіло.
