Що сьогодні робить нас спроможними? Чесноти. Третя панельна дискусія у Києво-Могилянській бізнес-школі

Києво-Могилянська Бізнес-школа та видавництво Лабораторія ініціювали три розмови про те, що робить нас сьогодні спроможними. Третя панельна дискусія із циклу – про чесноти. Це слово майже зникло з нашого повсякденного вжитку. Або його смислові поля виявляються зараз гранично розмитими. Чи втратили свою актуальність чесноти? 

Модераторка: Ганна Улюра — літературознавиця, комунікаційна менеджерка kmbs

Спікери: Лариса Денисенко — письменниця, адвокатка та правозахисниця

Олександр Комаров — філософ

Наталія Старченко — історикиня

Антон Мартинов — видавець

Назвіть п’ять чеснот, які першими спадають вам на думку.

Олександр:  Вірність, мужність, поміркованість, справедливість, співчуття.

Лариса: Милосердя, справедливість, мудрість, стійкість, чесність.

Наталія: Милість до Батьківщини, злагода, справедливість, повага до права, мужність.

Антон: Чесність, гідність, мужність, самоповага, спроможність.

Дуже складно знайти визначення чеснот, тому їх часто подають таким описовим методом. Що таке чесноти у вашому цеху і світосприйнятті?

Антон: Я досліджую цю тему. Важко відразу сформулювати визначення, адже одна із ідей цієї зустрічі 一 наблизитися до розуміння. Це щось внутрішнє у людині, що не дає загубитися на шляху до важливої мети, яку ти ставиш перед собою. Або навіть коли ще не знаєш, яка це мета. Тому чесноти допомагають не збитися з шуканого шляху і залишитися людиною. Але також це й обмеження. І можливо, без них було б легше, але лише на короткий час. Якщо ми говоримо про довгостроково цілі, треба мати певні інструменти, говорячи словами бізнесу, щоб їх досягати. 

Олександр: З точки зору філософської антропології, чесноти 一 це щось, притаманне людині. У тварин є певна поведінка, але немає міри самообмеження. Чеснота 一 це щось, що допомагає досягти довгострокової мети, якщо діятимеш саме так, а не інакше.

Яке визначення «людини» буде ближчим до нашого часу? Наприклад, визначення німецького філософа Юргена Габермаса: «Людина 一 це істота, що індивідуалізується в процесі соціалізації». Це означає, що вона не повністю розчинена у світі, бо завжди має індивідуальність, однак вона не може бути й тільки індивідуальною. Все індивідуальне 一 запозичене зі світу. Людина 一 це простір поміж.

Тому людина приречена на мораль. Що ж тут є чеснотами? Це ті моральні самоподолання, які одночасно слугують і індивідуальній, і колективній меті. Досягати своєї мети я можу достатньо агресивними засобами 一 тоді це лише мені на індивідуальну користь. А можу, навпаки, не відстоювати жодних кордонів 一, але тоді я просто гублюся у суспільстві й втрачаю себе. Треба знаходити серединний момент. І це визнається суспільством як досягнення, бо людина може гармонійно з людьми навколо розвиватися, як індивідуальність. 

Допоки ми не пройшли вимір вразливості, коли відчули, чому так має бути, доти ми не можемо говорити про активне життя за Ганною Арендт 一 не просто активне «я здатен досягти успіху», а «я здатен свій успіх гармонійно поєднати з людьми». Виходить, успіх 一 це запорука набуття чеснот. Але успіх правильно здійснений, через який набувся досвід. Лише тоді чесноти стають принципами.

Наталія: Оскільки я історик, я говоритиму про своїх героїв, які формулювали чесноти для себе. Чеснота 一 це не емоція, не абстрактна ідея, а спонука до дії. «Якщо ти народився шляхтичем, говори поштиво», 一 говорять мої герої. А що таке поштиво? Для цих людей в політичній сфері мислення про державу існувало, як «Держава 一 це ми». Відповідно, вона добре розвивається, поки ми поводимо відповідно до чеснот. Отже, псування чеснот 一 це псування держави. 

В державі людина мусить жити, як людина честі. Благо спільноти 一 це моє благо, і навпаки, моє благо 一 благо держави. Це єдність мислення про важливі речі, згода. Водночас якщо взяти життя у спільності, то чеснота 一 це справедливість. Це віддати кожному, що йому належить. Ми живемо допоки тримаємося свого права і не порушуємо права іншого. 

Якщо ж ти його порушив, то поспішай віддати належне людині. Лише так ми є людьми чеснотливими. Я забула про ще одну важливу чесноту 一 доброчинність. Це означає не стомлюватися служити. Служіння іншому 一 це не давання в борг чи відбирання. Це обмін доброчинністю: я чиню добре іншому і мушу віддавати так, щоб людині було зручно прийняти. А інший, який бере, мусить бути вдячним. Це створює між людьми відчуття спільноти. 

Лариса: Рут Гінзбург, суддя Верховного суду, коли говорила про суддівство і чесноти, то мала на увазі повагу до людини, інституційні норми на благо людини, нескінченні можливості діалогу, щоб пояснювати складні явища, підтримувати. Але українське правництво пішло складнішим шляхом 一 у нас кожне правництво (суддівство, адвокатство, прокурори) має свої кодекси етики.

У адвокатів, наприклад, є два кодекси етичних правил. Один стосується соціальних мереж 一 він дуже жорсткий. Ми маємо право набагато менше робити онлайн. Але є одна важлива для всіх річ 一 людяність. Це і емпатія, і доброчесність, і намагання служити, бути корисною людиною в спільноті.

Не достатньо просто пасивно спостерігати. Виклик до правозахисту 一 це не лише тренувати в собі м’яз людяності, але і думати про людей у вразливих станах. Токсичні відносини, насильство 一 це наш правозахисний порядок денний. У нашій країні багато таких викликів. Допомога вразливим людям допомагає і нам відчувати свою людяність.

Повертаючись до викликів, які стоять перед нами: люди, які щодня тренують своє меценатство, волонтерство, правозахист 一 це люди, які тренують свої чесноти і намагаються жити доброчесно. Ми говорили про обмеження. Це як здоровий спосіб життя 一 він теж про обмеження. 

Дуже часто говорять про те, що щастя егоїстичне, але я вважаю, що людина, яка відчуває емпатію, теж почувається щасливою, хоч це й важко. Чим би ви не займалися в житті 一 ви маєте все одно віддавати спільноті. Що  можете і відчуваєте 一 маєте дати. Тоді ви почуватиметеся гідною людиною. Зараз багато хто прирівнює чесноти до слабкості. А насправді це велика сила.

Ларисо, ви згадали Рут Ґінзбург. У нас доброчесні судді з’явилися тільки 2016 року 一 коли й була декларована доброчинність у законі про суддівство. 

Лариса: Ці зміни у законодавстві почалися у 2014 році. Перевірка на доброчесність спричинила багато дискусій. Всі по-різному це уявляють. Як перевіряти доброчесність? Що таке доброчесний суддя? За висновками Громадської ради Доброчесності 一 це дуже багато суб’єктивного, багато трактують це з різних позицій. 

Тут виникає питання, кого можна вважати доброчесним суддею? Де межа? Це дуже важко і для правової визначеності. Це коли йдеться про судові процеси, дисциплінарні порушення. І коли немає правової визначеності, людина має повне право відчувати несправедливість.

Коли ми говоримо про доброчесність у контексті антикорупції, то говоримо про що?

Лариса: Про розуміння конфліктів інтересів. В цьому випадку конфлікт інтересів 一 це вчасно і чесно декларувати своє майно, говорити про щонайменші варіації цього конфлікту, прописаного у законах. Громадська рада доброчесності, якщо аналізує і робить висновок стосовно судді, то враховує все 一  від промовлених слів до твоїх родичів і їхніх вчинків у минулому і твоєї на них реакції. 

Ось ситуація: суддю визнають недоброчесним, бо він підтримував свого тата, який теж був суддею, але в радянський період і виніс вироки людям, яких ми зараз називаємо совістю нації. Громадська рада доброчесності говорить про те, що суддя мав би засудити вчинки свого тата, а не сказати, що пишається бути династійною суддею. 

Ми часто визначаємо чесноти через біографії великих мужів і жінок. Антоне, ми знаємо, що на ринку нонфікшн біографії завжди хітові. Чи працює в Україні ця тенденція? Чому ми читаємо біографії? Що хочемо у них знайти? І які біографії, видані у Лабораторії, є дійсно хітами? 

Антон: Біографії читають, бо їх видають. А чому видають? Коли ми визначаємо, яку книжку із сотень тисяч видати, і один із найважливіших параметрів 一 це термін її життя. Щоб ця тема була актуальна протягом мінімум п’яти років. Біографії, за рідкісним виключенням, такими є.

Кожна прочитана книжка сприйматиметься усіма по-різному. Що таке взагалі читання? Це декодування символів через власну картину світу, уяву. З практичної точки зору біографія 一 це можливість не наступати на граблі, всотувати досвід, розуміти, як було у людських життях, і як може бути. Адже біографії зазвичай пишуть люди із наповненими життями.

Найкрутіші біографії виходять, коли працюють володарі слова і володарі досвіду. Бо не завжди люди з досвідом можуть викласти це на папері. У «Лабораторії» найпродаваніша біографія 一 це «Черчилль і Орвелл». Але зараз бачимо стрімкі продажі біографії Меркель, яку ми дуже поспішали видати, і вона, можливо, перша після виходу американського і німецького видання.

Це дає сподівання, що вона стане біографією номер три. Бо номер два 一 це «Гітлер і Сталін». Це те, що тригерить наше суспільство. Це біографія, написана майстерно, бо ти не тільки крізь життя двох тиранів проходиш, а й через біографії багатьох людей, яких це болісно зачепило.

Олександре, що таке активне відчуття справедливості у межах чесноти?

Олександр: Коли йдеться про те, що ти виводиш певні принципи з власної вразливої екзистенційної ситуації. Я не виходжу за межі суспільства, але вибудовую свою індивідуальність. Ми не можемо застосувати суто формальні вимоги до чеснот. Якщо вони не постали зі звичаїв, з досвіду, то вони не працюватимуть.

Залежно від часу, спільноти, епохи чесноти відрізняються. Чи у великих людей чесноти збігаються? Ні. Ми визнаємо великими і святого, і героя, і генія. Чеснота 一 це сильна позиція, це здатність досягати успіху в межах, дозволених суспільством. Якщо ж досягти мети так не можна, то сильна позиція і чеснота полягає у можливості зректися, принаймні на деякий час. Якщо ж зректися неможливо, то відбувається девальвація цінностей. Так чеснотами може оголошуватися не те, що ними насправді є. Позиція агресії 一 це позиція слабкості, коли людина не може правильно оцінити свої позиції і бажання. 

Принципи трансформуються у закони. В основі будь-якого юридичного закону лежить чеснота. Чи не суперечливо це?
Олександр: Коли ми говоримо про закони, ми маємо на увазі, що розвинута західна цивілізація проходить певний шлях, подекуди через війни, революції, і задумується, що треба змінювати світоглядне значення чеснот. Лише після цього вони можуть бути формалізовані у закони. А потім закони передаються за межі цієї цивілізації. Але вони можуть не приживатися, бо там ще не пройшли цей шлях розуміння.

Коли ми запозичуємо найкращі практики, але у нас немає чого етичного ґрунту, виходить розбіжність, коли юридичні традиції живуть самі по собі, а формальні вимоги намагаються зачепитися за ґрунт, і не вдається. Суспільство розвинене тоді, коли ці норми запозичують у нього.

Що ви можете сказати про добре славу і честь та їх відновлення як нормативні, конкретні практики?

Наталія: Таке можливо тільки за учасницького типу культури, коли люди беруть активну участь у формуванні і розвитку держави. Згадайте твердження «Ми 一 це держава». А ще це те, що я згадувала на початку. Коли ви добровільно віддаєте іншому те, що йому належить навіть без вироку суду. Над вами ще не стоїть виконавча влада, ви мусите зробити це з власної волі. Ось визначальна засада 一 справедливість. Ви мусите бути справедливою людиною, якщо хочете не втратити своєї честі. І поки не виконаєте цього, ваша добра слава не буде відновлена.

Лариса: У нас скоріше стоятимуть на своєму до останнього. Описане вами функціонуватиме, якщо суспільство матиме спільні підвалини юридичних традицій. Якщо людина після вироку не оскаржує рішення суду, а просто його ігнорує, то вона немає відчуття єдності із суспільством. 

Наталія: Одна частина нашого суспільства 一 дієва, вона сповідує учасницький тип культури, а інша піддається.

У нашій дискусії не можна оминути поняття гідності. З ним тісно пов’язаний Майдан. Коли історично стається важлива подія, яку буквально називають іменем чесноти 一 “Революція Гідності” 一 про що це свідчить для нашого суспільством?

Антон: Це нарешті свідчить про пошук, про межу, яку ми перейшли. Нам бракувало довіри, без неї було дуже багато зайвих витрат у всіх сенсах. Ми робимо зайву роботу, яка в суспільстві з довірою не відбувається. Це залежить і від розміру спільноти, від кількості залучених людей. У нас нарешті це число збільшується.

Це значить, що ми тепер можемо сформувати справжню спільноту на території країни. Дуже довго можна експлуатувати завзятість, але варто й увімкнути розум на певному етапі. Після того, як приходить це розуміння, ми починаємо будувати правила, домовлятися, як суспільство. А ще у нас всередині живе козацький дух, який веде нас боротися проти обмежень. Це теж дозволяє мобілізуватися. 

Є певна спільнота, яка нас в довгостроковому порядку дуже обмежує, 一 і ми бунтуємо. Ми маємо генетичний код, який підказує, що варто боротися і вибиратися з дна. Це відбувалося в період Майдану, і зараз ми досі намагаємося знайти формулу своєї країни.

Олександр: Долучуся до сказаного Антоном. Традиція козацької шляхетності залишилася у пісні, культурі. Потім у 20 ст. вона виливається у наші військові формування. Мені імпонує думка, що Майдани закорінені в нас історично.