«Удар милосердя»: уривок із книжки «Навиворіт. Особиста історія Pink Floyd»

Поділитись

03 лютого 2025, Пн

Після року в лондонському андеграунді, експериментуючи з революційними технологіями, Pink Floyd випустили свій перший сингл. А вже через кілька років відбувся їх стрімкий злет: перший альбом The Dark Side of the Moon тримався в чартах до 1982 року (найдовше з усіх альбомів, що коли-небудь безперервно перебували в чартах) і став одним з найбільш продаваних альбомів усіх часів; Wish you were here досягнув культового статусу, а The Wall став номером один ледь не в кожній країні світу. Однак через десятиліття шалених музичних звершень між учасниками гурту стався розкол, який вилився у судові позови. І лиш нещодавно, на початку нового тисячоліття, відбулося омріяне фанами примирення, яке й дозволило учаснику-засновнику Ніку Мейсону написати власний внутрішній погляд на їхню історію «Навиворіт. Особиста історія Pink Floyd». Це емоційна сповідь з перших вуст — шлях музичного мистецтва крізь безповоротні втрати, нові релізи і розколи, до впливу на успіх цифрових технологій і соціальних мереж.

Низка надувних свиней стали постійним елементом наших турів. На деяких концертах просто неба одна така кулька кружляла над публікою, поки її не відтягували і вона не зникала за сценою. Пізніше ми запускали її ідентичну, але дешевшу сестру — заповнена гелієм, із пропановим шлунком, вона утворювала такий вибух, який за голлівудською шкалою катастрофічних спецефектів прирівнювався до фіналу «Міцного горішка». На одному концертному майданчику ми в межах експерименту замінили пропан сумішшю кисню та ацетилену, і це призвело до такого вибуху, що у вухах Марка Фішера досі віддзвонює — не сам вибух, а догана від Стіва О’Рурка.

*******

Ми повернулися до Abbey Road працювати над новим альбомом, коли до нас долучився Девід. Рік написав «Remember A Day» і «See-Saw». У першої із цих пісень був інший підхід до звучання барабанів, відмінний від звичного для нас гупання, і зрештою я передав свою роль Норману. Мені зовсім не сподобалося поступитися своїм місцем барабанника — і ніколи не подобалося — але в цьому конкретному випадку мені складно було б передати потрібне звучання. Коли я переслуховую цю композицію, вона звучить як трек Нормана Сміта більше, ніж будь-кого іншого. Крім того, що аранжування не дуже у стилі Pink Floyd, голос Нормана також виділяється із бек-вокалу.

Роджер приніс три пісні: «Corporal Clegg», «Let There Be More Light» і «Set The Controls For The Heart Of The Sun». За декілька місяців Роджер оживився, перейшовши зі скутості у «Take Up Thy Stethoscope And Walk» до плавнішого ліричного стилю. Норман суттєво доклався до продакшну «Let There Be More Light» і «Corporal Clegg», а в другій пісні доклався і словесно: на кінцевому затуханні він бурмоче «Git yore hair cut» («Підстрижись») — це був внутрішній жарт, і в плані пісенної лірики цю тему можна сприймати за жартівливий передвісник «The Gunner’s Dream». Пісня «Let There Be More Light» народилася з алюзій на Піпа Картера — одного з диваків кембриджської мафії, нині померлого. Піп походив із Фенських боліт та мав трохи ромської крові; він час від часу працював на нас як найбільш ефектно недолугий дорожній технік у світі — на цей титул була справжня конкуренція — і мав дратівливу звичку знімати взуття всередині фургона.

«Set The Controls» — це, мабуть, найцікавіша пісня в контексті того, що ми робили з часів її створення, щоб максимально застосувати засвоєні уроки. Ця пісня — із чудовим рифом, який легко запам’ятовувався, — була створена для вокального діапазону Роджера. Текстуально вона відповідає духу шістдесятих (текст пісні засновано, як казав Роджер, на поезії пізнього періоду династії Тан), а ритмічно вона давала мені шанс відтворити один з улюблених творів «Blue Sands», виконаний джазовим барабанником Чіко Гамільтоном у фільмі «Джаз літнього дня». «Set The Controls» — це пісня, що надзвичайно добре трималася. Її було весело грати наживо — і ми виконували її багато місяців, завдяки чому вона еволюціонувала і будь-які її недоліки згладжувалися — а в студії ми могли посилити її за допомогою ехо й реверберації, додаючи певного ефекту шепотіння до вокалу.

Заголовна пісня «A Saucerful Of Secrets» — на мою думку, одна з найбільш цілісних композицій, які ми коли-небудь створювали. Вона не має стандартної пісенної структури з куплетів, приспівів і бриджа, а також контрастує з розвитком більш імпровізованих творів своєю продуманою будовою. Ми з Роджером окреслили її основу заздалегідь, переймаючи звичайну для класичної музики тричастинну форму. Це не був унікальний для нас підхід, але він був незвичним. Ми не знали нотної грамоти і записали цю композицію просто на листку паперу, вигадуючи власну ієрогліфіку.

Однією з відправних точок став звук, який Роджер отримав, розміщуючи мікрофон поблизу краю барабанної тарілки, — він схоплював усі ті тони, що зазвичай втрачаються, якщо сильно вдаряти по тарілці. Так у нас сформувалася перша частина композиції, і далі вона швидко допрацювалася із залученням усіх нас чотирьох. Середня частина — або ж «Rats In The Piano», як ми інколи неформально називали її між собою, — сформувалася зі звуків, які ми раніше використовували в імпровізованих частинах пісень під час виступів, імовірно, запозичених із твору Джона Кейджа, а ритм тримався на звуковій петлі записаних на дві доріжки барабанів.

Фінальною секвенцією був гімн із наростаючою динамікою, який на живих виступах давав нам привід використовувати все більші наявні на локаціях органи. Кульмінацією став орган в Альберт-Голі — інструмент такої потужності, що подейкували, що ніколи не треба використовувати деякі його регістри, бо інакше можна пошкодити фундамент будівлі або викликати серед публіки масовий напад нудоти.

Також ми використовували мелотрон, із його дивною системою змінюваної плівки із зацикленим відтворюванням струнних звуків — проти якої активно протестувала спілка музикантів, адже вони бачили у цьому кінець живої гри на струнних інструментах. Зараз мелотрон здається таким чудернацьким, ніби місце йому в музеї — біля серпента та крумгорна, але в нього такий упізнаваний звук, що його цифровими методами відтворюють у саунд-боксах з усіма недоліками, які стали частиною його тривкого шарму.

У моїх спогадах під час студійної роботи над «A Saucerful Of Secrets» панувала продуктивна і конструктивна атмосфера. Кожен із нас хотів до всього бути залученим, тож для запису перкусії Роджер тримав барабанну тарілку, Девід підсовував мікрофон, Рік підлаштовував висоту стійки, а я завдавав удар милосердя.

Ми вивчали звукозаписувальну техніку й освоювали певні студійні прийоми, виконуючи свою роботу, навіть якщо вона не повністю відповідала смакам Нормана. Можливо, Норман думав, що після того, як Сід вийшов зі складу, ми повернемося до консервативнішого процесу написання пісень. Розказували, що під час запису «Saucer» він якось зауважив, що ми завершимо із цим твором і заспокоїмось, займемося нормальною роботою.

_____________________________________________________________________________________________________________