Уламки. 20 коротких історій цієї війни, яких ми не повинні забути

Минув рік після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Наша країна не тільки вистояла, а й продовжує боротися за власну свободу. Весь цей час журналістки Reporters працюють над тим, щоб зафіксувати важливі історії й події цього складного для нас періоду. Так з'явилася книжка «77 днів лютого» — репортажі, які описують події у період між 23 лютого і 9 травня — двома символічними датами в російській мілітарній ідеології. Публікуємо уривок із неї —  20 коротких, але болючих історій цієї війни, які зібрала Олександра Горчинська.

Чоловік, чий брат не виходив на зв’язок із початку березня, нарешті знайшов братове тіло — того вбили у власному домі, у Ворзелі, пострілом у спину. А тоді облили тіло бензином і підпалили.

* * * 

Мама, яка тремтячими руками написала на спині своєї доньки її ім’я, прізвище, дату народження та контакти родичів кульковою ручкою — на випадок, якщо когось із них уб’ють або дитина загубиться.

* * *

Дівчинка з розбомбленого вщент Маріуполя, яку назвали українською Анною Франк за те, що вона документувала хроніки війни у своєму щоденнику.

* * *

Бабуся з Бучі, яка не змогла сказати про себе нічого, крім власного імені, і журналісти через фейсбук шукали бодай якихось її родичів. І знайшли.

* * *

Мешканець села під Києвом, який намагався евакуюватися власним авто, але був розстріляний у ньому на Житомирській трасі, — родичі змогли дізнатися про його смерть через місяць, але їм не дали забрати тіло відразу, бо воно, ймовірно, було начинене вибухівкою.

* * *

Жінка, до будинку якої увірвалися двоє п’яних російських військових. У неї на очах один застрелив її чоловіка. Одразу по тому обидва по черзі зґвалтували її саму. Поруч увесь час залишалася її дитина.

* * *

Дванадцятирічний хлопець та його мама з Ірпеня, поховані на території житлового комплексу, де вони жили, аж поки не потрапили під мінометний обстріл просто на вулиці.

* * *

Чоловік, чий телефон украли окупанти і він не знає, куди вдалося виїхати його дружині і чи вдалося взагалі, — і також просить знайти її через соціальні мережі та волонтерів.

* * *

Чотирирічний хлопчик Сашко, який тікав від обстрілів човном разом з бабусею, а потім зник. Його шукала вся Україна, але знайшли мертвим — імовірно, човен перевернувся, бо по ньому стріляли росіяни.

* * *

Вагітна з маріупольського пологового будинку, якій роздробило стегно від вибуху і яка просила добити її, бо не хотіла страждати, а тоді померла разом з дитиною.

* * *

Український футболіст із села Мотижин, якого вбили разом із батьками. Перед тим окупанти викрали родину, адже мати футболіста була старостою села.

* * *

Шестирічний хлопчик, який посивів після того, як в нього на очах окупанти кілька разів зґвалтували маму. Вона померла згодом від тяжких травм, несумісних із життям.

* * *

Жінка, яка прикріпила до одягу свого сина бірки з його даними на випадок, якщо на шляху до українсько-польського кордону або під час його перетину хлопчик загубиться у натовпі.

* * *

Мешканець Бучі, який втратив під обстрілами всю сім’ю, а тепер дає інтерв’ю журналістам просто на кладовищі, на могилах дружини й дітей, щоб засвідчити цей злочин росіян перед світом.

* * *

Одинадцятирічний хлопчик, який сам дістався із Запоріжжя до Словаччини та перейшов кордон уночі, маючи при собі лише пакет із паспортом та номер телефона, написаний батьками на руці.

* * *

Фотокореспондент, який знімав в Іловайську та вибрався звідти живим, а через вісім років був убитий двома пострілами в голову на Київщині.

* * *

Пенсіонер, якого розстріляли просто на вулиці, коли він ішов у сусідню хату погодувати стареньку лежачу матір.

* * *

Шестирічний хлопчик з Бучі, який приносить на могилу матері консерви. Його мама померла під час окупації міста — тепер вона похована просто у дворі їхнього ж багатоповерхового будинку.

* * *

Жінка з Ірпеня, що купила квартиру в новобудові й робила там ремонт, коли в її ЖК прилетів ворожий снаряд. Пізніше вона потрапила на знаменитий знімок — той, де мирні мешканці ховаються від обстрілу під зруйнованим мостом.

* * *

Мешканець Бучі, який прожив у підвалі більше як місяць. Він власноруч поховав у дворі трьох своїх товаришів. Одного збирав по частинах — на все поховання окупанти дали йому 20 хвилин.