Дрон, у який ніхто не вірив, але він полетів: уривок із книжки Романа Романюка «Чим воюватимуть у Третій світовій? Нова українська зброя»

Журналіст Роман Романюк досліджує українську оборонну сферу і оприлюднює деталі роботи її найбільш знакових військових інновацій: ракети «Нептун», яка потопила «Москву»; морських дронів, що стали страшним сном Кримського мосту; САУ «Богдана», що змусила росіян тікати зі Зміїного; бомберів «Баба Яга» й іншої зброї, донедавна нікому не відомої. «Чим воюватимуть у Третій світовій? Нова українська зброя» — це перша книжка про сучасне українське озброєння і його шлях від ідей до інновацій, які змінюють не лише хід російсько-української війни, а й зрештою майбутнє всього світу. При підготовці книжки було використано матеріали Романа Романюка для «Української правди».

__________________________________________________________________________________________________________

Читайте матеріал-знайомство із автором, зокрема його план і мрію про книжку, яка буде вже не лише про зброю, а також 5 цитат із книжки «Чим воюватимуть у Третій світовій? Нова українська зброя»

__________________________________________________________________________________________________________

***

Видання виходить у партнерстві з ТОВ “ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ БЕЗПІЛОТНИХ СИСТЕМ”

Тривали перші місяці російського повномасштабного вторгнення. Україна продемонструвала, що її Збройні сили здатні навіть самостійно стримувати навалу. 

Десь у цей період під керівництвом тодішнього глави «Укроборонпрому» Гусєва збирається нарада зброярів, аби з’ясувати: хто що може запропонувати? 

Потрібні були нові рішення, якісь нові розробки, здатні змінювати ситуацію на нашу користь. І тоді з’явилась історія з “Лютим”. Він так ще не називався, його, власне, й не було готового взагалі. Була ідея, концепція ударного дрона. 

Але коли почали її реалізовувати, то стало зрозуміло, що в ніші ударних дронів поки що важко буде конкурувати з тим же Bayraktar’ом. А ось камікадзе, який летить за 1000 кілометрів, не робив ніхто. І виробники почали рухатись у цьому напрямі», — розповідає один з учасників тієї наради. 

Вирішити зробити дрон і реально його зібрати — це дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Особливо в умовах, коли фінансування на все бракує. 

«Коли ми почали робити наш борт, нам усі казали, що ми хворі, кому воно таке потрібне? Приходили там військові: “О, та воно велике. Треба робити маленькі коптери”. З Повітряних сил люди казали: “Їх будуть збивати, як горішки лущити”. Але ми потихеньку рухались», — пригадує один із членів команди розробників. 

Перший фюзеляж зібрали ентузіасти-моделісти за свої кошти. Так, машина була велика, так, досить дорога. 

Але з кожним днем війни зростало бажання бити у відповідь по російській території, по складах та аеродромах. 

«Ми подивились на ринок: більше за нас вибухівки ніхто не несе, далі за нас не летить. Треба просто почекати, і цей дрон стане незамінним. Навіть якщо бити по Криму, то ми зможемо злітати десь з-під Києва, навіть не треба буде до лінії фронту їхати. І до нас прийшли», — згадують у команді розробників. 

Найбільший поштовх проєкт українського камікадзе отримав після того, як Росія почала запускати іранські дрони Shahed восени 2022 року. Коли перші «газонокосарки» вдарили по українській енергетиці й інфраструктурі, для військових стало очевидно, що треба чимось відповідати. 

Потреба була гостра, а можливості ще досі обмежені. Ніхто ніколи в Україні не робив таких великих безпілотників. Чим їх комплектувати? Де брати деталі? Які завдання доведеться їм виконувати? 

Головки наведення колись робив Ізюмський завод. Але вони були для ракет, величезні, та й після російської окупації завод припинив існування. 

Довелося шукати на ринку все, до чого можна було дотягнутись, а чого не було — збирати власноруч. 

У розробників спочатку була проблема — бойовий захíд дрона, тобто як задати йому правильну траєкторію, щоб атакувати ціль. Це рішення можна було отримати в інших розробників, але воно коштувало грошей. Тому команда «Лютого» сама, політ за польотом, шукала свій варіант і наче змогла вирішити це складне завдання: зробити зі звичайного планера дронкамікадзе. 

Восени 2022 року літальний прототип «Лютого» зрештою зібрали. Перший політ відбувся 22 жовтня 2022 року. І все пройшло дуже добре. 

Щоправда, вже в грудні 2022 року перший літак розбили під час випробувального польоту. Однак борт виявився настільки живучим і ремонтопридатним, що буквально за три дні його повернули на злітку. 

Дрон уже був готовий, бойова частина для нього також. Виробники готові були комусь його передати. Але всі боялися на ньому літати. 

Дрон, який боялись запускати 

2022 рік на війні був часом квадрокоптерів Mavic та Autel. Отримати їх із можливістю скидів — це була радість для будь-якого підрозділу. 

На той час у Головному управлінні розвідки Міноборони вже сформувався окремий підрозділ, який займався безпілотними системами. 

«І в нас усе класно виходило, бо наш керівник сам молодий і зібрав таку групу по-доброму безбашених людей. Ну і Кирило Олексійович Буданов — це теж важливо — всім, хто приходив до нього з найбільш божевільними ідеями, не казав “ні”. А ідеї були дуже різні: від бронепоїзда до якогось катера, від повітряної кулі до підземного метро. Буданов завжди каже: “Окей, давайте спробуємо”», — розповідає один із розвідників. 

«До початку 2023 року ми перепробували все, що було. Щось доводилось навіть запускати з території ворога. Ну, як йому не вистачає дальності, то його треба було занести на територію Росії і вже звідти запускати», — пригадує співрозмовник. 

Якось розвідники під виглядом журналістів прийшли на захід, присвячений запуску платформи Brave1. 

«Там до нас підійшов один із заступників міністра Камишіна і каже, що “ось, хлопці, є такий цікавий літак, але його всі бояться запускати”. Його зробили, але там є нюанси по запуску», — згадує розвідник. 

«Нюанси» були досить вражаючими. 

Перші літаки мали незначну проблему з передньою стійкою шасі та калібруванням компаса. На великій швидкості під час зльоту борт міг з’їхати зі смуги та звалитись кудись на узбіччя. 

«Тому оператор мав ті перші борти підрулювати постійно, щоб вони рівно йшли по злітці. А це значить, що тобі треба гнатись машиною зі швидкістю до 150 кілометрів на годину за цією 50-кілограмовою бомбою, щоб оператор бачив її та міг вирівнювати на смузі. Ясно, що ніхто не хотів так його запускати, — пояснює один із членів команди, яка проводила перші пуски. 

Удень такої проблеми не було, бо літак великий: довжина понад чотири метри, розмах крил — майже сім метрів. Його добре видно. Але вночі «погоня» була б неминучою. 

«Гарантоване ураження осколками у “Лютого” десь 400–500 метрів. Тому ми навіть бронежилетів не надівали, вони б нас не врятували», — пригадує учасник перших запусків. 

Задля справедливості треба сказати, що на кожному пуску під час «погоні» завжди був хтось із топкерівників компанії-розробника. І коли бували випадки, що дрон скочувався зі смуги десь у кущі, саме розробники першими йшли до машини й витягували її назад. 

«Ми-то погодились запускати цей “Лютий”, але виявилось, що це не так просто. Це ж цілий літак, а не коптер. Тут треба навчитись. Давай ми створювати навчальний центр, кілька місяців нас реальні досвідчені пілоти вчили, пояснювали всі нюанси великої авіації. 

Але всім хотілося долетіти до якогось аеродрому в Енгельсі, до нафтових заводів тощо і точно вдарити, щоб вони відчули, що ми теж маємо носій, який може їх діставати», — розповідає співрозмовник із розвідки. 

Дрон, який полетів 

Наприкінці серпня 2023 року була готова перша серійна партія дронів «Лютий». 

28 серпня Сили спецоперацій ЗСУ вдарили різними БпЛА по базі 126-ї бригади берегової охорони Чорноморського флоту РФ у Криму в Перевальному. 

У своєму звіті про цю атаку ССО показали «один із дронів, які брали участь в операції». По суті, це було перше застосування в бою «Лютого» і перше його опубліковане фото. 

Перший же справді далекий запуск «Лютого» по Росії відбувся дуже ефектно. І, на щастя, ніхто не постраждав. А міг би. 

Добігав кінця вересень 2023 року. Це був один із стартових тижнів навчання пілотів із розвідки, але вони вирішили, що настав час запускати «Лютий». 

Для запуску обрали одну з ділянок траси в Чернігівській області, яка колись використовувалася як аеродром. 

У виборі локації був і безпековий момент: команду відправили ближче до кордону, оскільки ніхто точно не знав, як дрон поводитиметься в повітрі. 

Літаки були нові, мали 50 кілограмів бойової частини — важливо було, щоб вони принаймні перелетіли через кордон. 

«Тоді ще ніхто не розумів, наскільки ці перші екземпляри могло водити по трасі, вони скочувались на узбіччя. А ще ж і траси спроєктовані так, щоб вода стікала з дороги на обочини. Тобто там є невеликий нахил. І цього нахилу досить, щоб навігація трохи сходила з розуму», — пригадує один з учасників перших бойових пусків. 

Тож запуск по Росії потрохи затягувався і все більше перетворювався на напружену сцену з екшену Гая Річі. 

На Чернігівщину опускається темрява. До комендантської години залишилось хвилин 50, усі водії поспішають доїхати до міст, щоб не ночувати посеред поля. Бійців, які перекрили трасу для пуску дрона, вже мало не живцем розривають ватаги далекобійників. 

А тим часом посеред дороги машина раз за разом носиться за літаком, який ніяк не хотів злітати. 

«Один раз — перерваний зліт. Розвертаємось, їдемо на початкову точку. Другий старт — знову зносить дрон, знову перерваний зліт. Це як бути першим космонавтом: важко не тому, що це неможливо, а тому, що нема в кого запитати, як правильно зробити. 
Але так хотілося долетіти і влупити по москалях, що ми сідаємо третій раз: літак підіймається і летить. А тоді приліт, і не куди-небудь, а в нафтобазу біля аеродрому в Сочі. А це був єдиний аеродром тоді, який у росіян на Чорному морі працював. Це був тріумф», — пригадує учасник запуску. 

Другий політ відбувся за десять днів, 1 жовтня, і знову в район Сочі. Цього разу під удар «Лютого» потрапила стоянка вертольотів, які обслуговували зокрема й путінську резиденцію. 

«Ми влупили по їхньому вертолітному майданчику, посікли кілька вертольотів. Але ми спочатку не знали, що за день до того, як ми влупили по цьому Адлеру, там Путін зустрічався з Токаєвим. Путін був за 12 кілометрів від місця, куди прилетів другий “Лютий”. Нам потім це підтвердили», — розповідають співрозмовники автора з розвідки. 

А росіяни навіть не знали, що це було. 

«Коли прилетіло в Сочі, вони думали, що це десь з корабля чи, може, з Грузії з гір. Вони навіть не припускали, що це прям з України прилетіло. А потім одразу після цього прилітає в Санкт-Петербург — на інший взагалі край країни.  Для них це був нормальний шок», — згадує учасник запусків. 

Дрон, який потрібен усім 

Як відомо, дрони-невдахи завжди сироти, а у дронівпереможців багато батьків. І замовників. 

Особливо коли знайдеться хтось, здатний підігріти конкуренцію між різними силовими структурами і тим самим збільшити попит на свою продукцію. 

У цій частині історії на сцені знову з’являється відомство, натоді очолюване Камишіним, Мінстратегпром. Сам міністр прийшов на посаду, як кажуть, уже на все готове — дрон був розроблений і навіть мав застосування. Але не мав осяжних перспектив. 

Першу партію зібрали із заготовок фюзеляжів, а замовлень на інші партії не було. ГУР наче літав на «Лютих», але багато законтрактувати не міг. СБУ отримала з першої партії теж кілька бортів, але спочатку поставилась до них дуже обережно, щоб не сказати скептично. 

Тому сподіватись на сотні замовлень було дуже складно. Аж поки не стався Санкт-Петербург. 

«Була чергова атака на Пітер наших структур. І в однієї служби “Лютий” долетів і влучив, а в іншої якийсь борт упав, не долетівши. І наші на цьому трохи зіграли, що ось у них досить “Лютих”, і вони влучають, треба і вам таких літаків, щоб ви мали про що звітувати. А всі дуже люблять першими приносити хороші новини», — пригадує не під запис один зі співрозмовників із Мінстратегпрому. 

Міністерським було не так важливо, хто саме літатиме й палитиме цілі в Росії, головне — щоб робили це саме «Лютим». І ця ставка зіграла, замовлення від різних структур почали зростати, як і кількість новин про «бавовну» в глибокому тилу ворога. 

На початку 2024 року не тільки різного роду спеціальні й розвідувальні служби оперували «Лютими». Навіть Повітряні сили ЗСУ розмістили велике замовлення і стали готувати групи операторів для цього БпЛА. А після утворення у складі ЗСУ 14-го полку безпілотних систем з’явилась можливість запускати борти сотнями в місяць. 

Така масовість виробництва й оперування дронами дала змогу почати планувати масштабні спільні операції, до яких залучено кілька структур одразу. 

«Коли ми показали, що воно літає і гарно б’є, почали з’являтись люди з інших служб і підрозділів, які теж захотіли вчитися й літати. У нас спершу була навіть така спортивна конкуренція, хто більше запустить дронів і спалить російських об’єктів. 

Але дуже швидко довелося планувати спільні операції, бо були такі цілі, на які треба багато літаків одразу. В однієї служби їх не вистачало», — пояснює учасник першої групи операторів. 

Найгучнішими спільними операціями кількох служб одразу стали атаки на Новолипецький меткомбінат, на нафтопереробні заводи в Рязані, Нижньому Новгороді та Татарстані. 

Удари по рязанських об’єктах стали однією з візитівок «Лютого». Адже саме там під час денних польотів дуже добре видно, як кілька дронів поспіль влучають у те саме місце з хірургічною точністю, виводячи найдорожчі вузли НПЗ з ладу. 

У час найбільш активної роботи у 2023–2024 роках на «Лютий» припадало до 80 % усіх точних влучань по російських НПЗ. Хоча він і не був єдиним безпілотником. 

Є ще такий БпЛА як «Ніндзя», який у травні 2024 року встановив рекорд із дальності — 1500 кілометрів до заводу «Газпром нафтохім Салават». Крім того, ще є «Бобри», є «Брама» та інші розробки. Однак у співвідношенні ціна / якість / дальність / точність «Лютий» поки що тримає впевнене лідерство. 

Однак, який би дрон не робив «бавовни» на 15-секундних вірусних відео у вашому телефоні, треба розуміти, що за цим стоїть величезна робота аналітиків, розвідників, спецслужб, пілотів тощо. 

«Я навіть не знаю спеціалістів, які роблять для нас аналітику по цілях. Але мені приходить опис цілі на 15–20 сторінок А4, де все розписано до болтика: куди має дрон влучити, щоб я вже не фантазував. Така сама історія з ППО, супутниковими знімками, радіолокаційними даними і так далі», — розповідає один із пілотів.

«Візьміть захід літака на атаку. Він має ́ відбуватися проти вітру. Інколи ти розумієш, що якщо проти вітру заходити, то в тебе там якісь стоять труби чи ще щось на маршруті, а тобі треба між ними пройти і вдарити. А це не ось перед тобою, а за тисячу кілометрів, без оптичного каналу. Тому повірте, що наше планування — це колосальна робота, — додає він. 

Взагалі тема атак по «нєфтянці» варта окремої сторінки в підручниках історії нинішньої війни. Ідеологи системного знищення російської нафтопереробки називають свій «проєкт» старим російським мемом «еб#шнефть». 

«Наприкінці 2023-го ми сиділи й думали, куди може рухатись війна. Тоді виникла така концепція, що 2022 рік пройшов під гаслом “стоїмо”, 2023-й — “контрнаступаємо”, 2024-й — окопуємось і асиметрично відповідаємо. 

Ми зрозуміли, що в Росії є дві сакральні точки: Крим і “нєфтянка”. Нафта для них — як для нас зерно. Вони можуть голодувати й мерзнути, але нафта має добуватись і качатись — це дає їм якесь виправдання існувати у світі. Ну і величезні доходи», — пояснює один з ініціаторів «еб#шнефті» з уряду. 

Атаки на нафтову промисловість — це і прямий економічний вплив, це і зменшення кількості палива для війська окупантів, і це ще психологічний тиск на російський режим. 

Щойно ціни нафтопродуктів полізли вгору і почався дефіцит бензину всередині Росії, для багатьох її жителів тоді вперше з’явився привід задуматись, а чи справді все так у них добре? У країні-бензоколонці стоять порожніми бензоколонки. 

Українські дрони, буває, атакують по 10 % переробних потужностей за кілька днів. І хай росіяни згодом ремонтують свої заводи, але час простóю коштує їм стільки, що порівняно з ціною навіть десяти дронів цифри просто незіставні. 

Варто ще зупинитися на логіці вибору цілей. Україна б’є передусім по переробці й експортних терміналах. Саме ці об’єкти створюють додану вартість і дають змогу Росії перетворювати море своєї нафти на тверду світову валюту. 

Без переробки й експорту РФ повернеться до стану продавця дешевої сирої нафти. Вона муситиме скидати величезні незатребувані обсяги на ринок, демпінгувати, все більше йти в «сірі» поставки, додатково втрачаючи гроші. 

Аж поки вся її транспортна інфраструктура остаточно не захлинеться від нового й нового видобутку сировини, яку нікуди буде вивезти. 

«Ми подолали бар’єр, що в нас немає авіації, немає як дістати ворога глибоко на його території. 

І головне, що під час паузи, коли в нас не було постачань від партнерів, ми все одно могли долітати, влучати й боляче бити ворога. Це навіть психологічно було дуже важливо для нашого духу. Так, росіяни летять Тушками, але ми прилітаємо в Енгельс і розбиваємо ці їхні Ту-шки», — резюмує один із членів команди, яка долітає й розбиває. 

«Нам вдалося нащупати “голку Кощія”. Ми це відчули з того, який почався на нас тиск. І не тільки з боку Росії. Наші партнери майже відкрито тиснули, щоб ми припинили. 

Але це українська зброя, зроблена в Україні нашими спеціалістами. Тут не скажеш Зеленському, що цим не можна стріляти по Росії. Його можна тільки попросити. І вже він буде вирішувати, чи дослухатися до цих прохань», — пояснює нерв ситуації один з урядовців, дотичних до атак. І додає: 

«Це, може, головне, що ми змогли досягнути — суб’єктності в ухваленні рішень, які неприємні і нашим ворогам, і нашим друзям».

__________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Чим воюватимуть у Третій світовій? Нова українська зброя», Роман Романюк