Народжений штормом: уривок із книжки Джеймса Клавелла «Тай-пен»

У світі, де імперії постають із торгівлі, крові й зради, Дірк Струан — Тай-пен «Шляхетного дому», головний герой однойменного роману, стає легендою Далекого Сходу. Він керує не лише флотом, а й долею англійської присутності в Китаї. Протягом десятиліть Струан веде особисту війну з Тайлером Броком — суперником, для якого бізнес — це поле бою. Після Опіумної війни це протистояння досягає піку. Старі образи не згасають, а їхні родини втягнуті в смертельну гру. «Тай-пен» — епічна сага про становлення Гонконгу, зіткнення Сходу і Заходу, і ціну, яку доводиться платити за владу та ім’я, що переживе час. Ділимося уривком у матеріалі.

_________________________________________________________________________________________________________

Погляд Струана зіслизнув на гавань. Тай-пен знайшов її двадцять із чимось років тому. Край тайфуну захопив його далеко у відкритому морі, і хоча він підготувався до шторму, утекти від нього не вдалося, і вітер безжалісно гнав корабель Струана на сушу. Його шхуна йшла під спущеними вітрилами, важко долаючи хвилі. Полуденне небо й обрій зникли за величезними пластами води, що їх Великі вітри видирали з океану та щосили жбурляли попереду. Тоді, уже біля самого берега, плавучі якорі не витримали в цьому жорстокому морі, і Струан зрозумів, що корабель утрачено. Хвилі підхопили їх і викинули на сушу. Якимось дивом вітер змінив їхній курс на частку градуса й поніс повз скелі у вузьку, не позначену на мапі протоку, навіть не триста ярдів завширшки. Цю протоку формував з материком східний край Гонконґу — вона й вивела їх у цю гавань. У рятівні води. 

Той тайфун потріпав чимало кораблів торговельного флоту в Макао й потопив десятки тисяч джонок уздовж узбережжя. Але Струан і джонки, що знайшли укриття в бухті Гонконґу, перенесли його без утрат. Коли шторм минув, Струан обплив навколо острова й заніс його на мапу. Тоді, зберігши цю інформацію в голові, він почав таємно виношувати плани. 

І тепер, коли ти наш, — ось тепер я нарешті можу поїхати, думав він, відчуваючи, як усередині наростає збудження. Тепер — парламент. Роками Струан знав, що єдиний інструмент захисту «Шляхетного дому» й нової колонії був у Лондоні. Справжньою концентрацією влади на землі є парламент. Ставши членом парламенту й маючи в руках владу, яку давало йому величезне багатство «Шляхетного дому», Струан зміг би керувати зовнішньою політикою Британії в Азії так, як керував Лонґстаффом. Авжеж. 

Кілька тисяч фунтів забезпечать тобі місце в парламенті, казав він собі. Годі діяти через інших. Тепер ти зможеш діяти сам. Еге ж, нарешті, приятелю. Мине кілька років, і ти отримаєш дворянський титул. Тоді потрапиш у Кабінет міністрів. А потім, потім, присягаюся Богом, ти визначиш курс, завдяки якому Імперія, Азія і «Шляхетний дім» проіснують тисячу років. 

Робб спостерігав за ним. Він знав, що брат забув про нього, але не заперечував. Йому подобалося спостерігати за Струаном, коли той відлітав думками кудись далеко. У миті, коли обличчя тай-пена втрачало свою жорсткість, а зелень його очей — льодяний блиск, коли його думки заповнювалися мріями, що їх, як Робб знав, брат ніколи йому не звірить, — у такі миті Робб почувався дуже близьким до нього, і в його серці оселявся спокій. 

Нарешті Струан порушив мовчання. 

— За шість місяців ти заступиш моє місце як тай-пен. 

 Робб відчув, як його шлунок стискається від паніки. 

— Ні, я не готовий. 

— Готовий. Тільки в парламенті я зможу захистити нас і Гонконґ.

— Так, — сказав Робб, а тоді додав, докладаючи зусиль, щоб його голос звучав рівно: — Але ж це мало статися колись у майбутньому — за два-три роки. Ще забагато справ, які потрібно зробити тут.

— Ними можеш зайнятися і ти. 

— Ні. 

— Можеш. І Сара не має в цьому жодних сумнівів, Роббе. 

Робб подивився на «Відпочинкову хмару», їхній корабель-базу, де тимчасово жили його дружина з дітьми. Він знав, що Сара була для нього занадто амбітною. 

— Поки що я цього не хочу. Часу вдосталь. 

Струан дуже швидко дізнався, що гроші — це влада. І він планував використати свою владу, щоби знищити графа Струана й викупити деякі із земель його клану. Він ні про що не шкодував у своєму житті. Він відкрив для себе Китай, і Китай дав йому те, чого ніколи не змогла б дати батьківщина. Не тільки багатство — багатство як таке було йому огидним. А багатство й мету, заради якої воно потрібне. Він був у боргу перед Китаєм. 

І він знав, що, хоча поїде додому, стане спершу членом парламенту, а тоді й Кабінету міністрів, знищить графа й навіки закріпить за Гонконґом роль діаманта у британській короні, він завжди повертатиметься сюди. Адже для досягнення справжньої мети — мети, яку він тримав від усіх у секреті і про яку навіть сам не надто часто думав, — піде багато років. 

— Часу ніколи не буває достатньо, — Струан подивився на найвищу гору острова. — Ми назвемо її Піком, — сказав він з відсутнім поглядом, і його знову охопило це дивне раптове відчуття, ніби він ненависний цьому острову й той бажає йому смерті. Струан буквально відчував цю ненависть навколо та, спантеличений, запитував себе: «Чому?».

_________________________________________________________________________________________________________