Як із біблійного ребра виросла індустрія жіночої провини: уривок із книжки про стандарти краси
У сучасному світі жінки мають більше влади, юридичних і репродуктивних прав та можливостей для професійного зростання, ніж будь-коли раніше. Та попри очевидний прогрес, світ створив новий, значно підступніший механізм соціального контролю. Що більше прав і влади здобувають жінки, то суворіші вимоги до їхніх тіл. Що ближчі жінки до успіху, то жорстокіша кара за «недосконалість». І що сильнішими вони стають зовні, то слабшими мають почуватися всередині. Отже, наступний етап феміністичного руху як ніколи залежить від того, що жінки оберуть бачити, дивлячись у дзеркало. Про все це у культовій феміністичній праці «Міф про красу. Як уявлення про красу використовують проти жінок». Ділимося уривком у матеріалі.
_________________________________________________________________________________________________________
У серці релігії, що розвивається, лежить юдеохристиянська історія Створення світу. Через три вірші (Буття 2:21–23), які починаються з «Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер...», саме жінки є популяцією вірян, якою маніпулюють Обряди краси. Західні жінки всотують із цих віршів відчуття, що їхні тіла — другорядні, запізніла думка: хоча Бог створив Адама із земного пороху, за власною подобою, Єва — витратне ребро. Бог вдихнув життя безпосередньо Адаму в ніздрі, ожививши його тіло божественністю, але тіло Єви двічі виходить із руки Творця — недосконала матерія, народжена з матерії.
Створення світу пояснює, чому саме жінкам часто потрібно пропонувати свої тіла будь-якому чоловічому погляду, який надаватиме їм легітимності. «Краса» тепер надає жіночому тілу утриманої Богом легітимності. Багато жінок не вірять, що вродливі, доки не отримають офіційну печатку схвалення, яку чоловічі тіла в нашій культурі мають тільки тому, що Біблія каже, що вони схожі на їхнього Отця. Цю печатку потрібно купити чи виграти в авторитетного чоловіка, намісника Бога-Отця: хірурга, фотографа чи судді. Жінки схильні переживати через свою фізичну досконалість так, як рідко переживають чоловіки, бо Буття каже, що всі чоловіки створені ідеальними, Жінка ж починається з неживого шматка м’яса: піддатливого, невиліпленого, недозволеного, сирого — недосконалого.
«Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий», — спонукав чоловіків Ісус. «Минуле Прощене. Теперішнє Покращене. Майбутнє Ідеальне», — обіцяє жінкам Elizabeth Arden — ідеальне, як модель Павліна Порізкова. Жіноче прагнення до «досконалості» підживлене поширеним переконанням, що їхні тіла гірші за чоловічі — другорядна матерія, яка швидше старішає. «Чоловіки, звісно, старішають краще», — стверджує косметологиня Саллі Вілсон. «Під другим класом, — пише Оскар Вайлд у “Лекції про мистецтво” (Lecture on Art), — я маю на увазі той, вартість якого постійно знижується». Авжеж, фізично чоловіки не старішають анітрохи краще. Вони старішають краще лише за соціальним статусом. Ми це хибно сприймаємо, бо наші очі натреновані вважати час хибою на жіночих обличчях, але ознакою характеру — на чоловічих. Якби основною функцією чоловіків була декоративна, а юнацтво вважалося вершиною чоловічої цінності, «поважний» чоловік середнього віку мав би нечувано сповнений хиб вигляд.
Другорядне й народжене від жінки, жіноче тіло завжди потребує довершення, штучних способів удосконалення. Обряди краси пропонують випалити жіноче тіло в печі краси, щоб очистити від шлаку, надати йому «завершеності». Ту саму обіцянку, яке християнство дає щодо смерті, Обряди дають щодо болю: що вірянка прокинеться на іншому березі в тілі зі світла, очищеного від смертної — жіночої — плями. У християнському раю очищаються від тіла: «Немає ні чоловіка, ані жінки». В Обрядах жінки очищаються від плями свого гендеру. Нова потворність жіночого вигляду всього лише заміняє колишню потворність жіночого буття. Жінки часто гніваються на імпульси ненависті до себе, які ми вважаємо архаїчними. Але побачивши, що Обряди засновані на історії Створення світу, ми можемо собі пробачити: тягар розповіді, яка три з половиною тисячі років навчала жінок, звідки вони походять і з чого зроблені, не так легко скинути за два десятиліття.
З іншого боку, чоловіки, створюючи богів за власною подобою, відчувають, що з їхніми тілами по суті все гаразд. Дослідження показують, що поки жінки нереалістично негативно викривлюють свої тіла, чоловіки викривлюють свої нереалістично позитивно. Західний спадок релігії, заснованій на уявленні про те, що чоловіки нагадують Бога, означає, що відчуття провини у власному тілі — догмат віри для жінок, що не потребує відображення дійсності. Тоді як тільки один чоловік із десяти «дуже незадоволений» власним тілом, третина жінок «дуже незадоволені» своїми. Попри те, що частка людей із надмірною вагою серед обох статей є однаковою — близько третини, — 95 % учасників програм із втрати ваги — жінки. Жінки вважають, що в них серйозна проблема, якщо вони на сім кілограмів важчі за середній національний показник; чоловіків це не тривожить, доки вони не важчі на шістнадцять. Ці цифри не доводять, що жінки — лихий на вигляд гендер порівняно з богоподібною расою чоловіків; якщо вони щось і доводять, так це те, що жінки більше за чоловіків нагадують культурний ідеал, бо більше стараються. Вони відображають лише юдеохристиянську традицію: жіноча плоть — доказ даної Богом хибності, а огрядні чоловіки — огрядні боги. Справжня демографія надмірної ваги не має значення, бо питання не в тому, чиє тіло огрядне, а в тому, чиє хибне.
Обряди призначають хірурга Художником-Жерцем, Творцем, вправнішим за материнське тіло чи «матір-природу», які вперше недосконало породили жінку. За хірургічною літературою видається, що багато лікарів розділяють такий погляд на себе: логотипом конференції з ринопластики в готелі Waldorf є розтріскане жіноче обличчя, вирізьблене з каменю. Доктор Мохаммед Фахді в професійному журналі для пластичних хірургів описує жіночу плоть як «глину чи м’ясо». New York Times повідомляє про симпозіум краси, спільно профінансований Нью-Йоркською академією мистецтва й Американською академією косметичної хірургії. В іншій статті New York Times (доречно названій «Священний Грааль гарного вигляду») доктор Рональд А. Фрейджен визнає, що краще спершу практикуватися на глиняних обличчях, бо «можна виправити свої помилки». Доктор Томас Д. Різ у «Більше за просто гарненьке обличчя. Як косметична хірургія може покращити ваш вигляд і ваше життя» (More Than Just a Pretty Face: How Cosmetic Surgery Can Improve Your Looks and Your Life) пише: «Навіть найвидатнішим художникам усіх часів час від часу доводилося переробляти частину картини». Косметичний хірург — божественний секс-символ сучасної жінки, що заявляє право на поклоніння, яке жінки XIX століття пропонували священнику.
Первородний гріх
З: Мені лише 21 рік. Чи потрібні мені засоби Niôsome Système проти старіння?..
В: Так, авжеж. Чинники старіння вже розпочалися, хоч ознаки ще можуть бути невидимі.
З: Мені більш як 45 років. Чи пізно вже починати користуватися засобами Niôsome Système проти старіння?
В: Ніколи не пізно.
Обряди краси перевизначають первородний гріх як народження не смертною, а жінкою. До спротиву дівчат і літніх жінок позбавляли участі в поклонінні — відтак вони не входили до числа потенційних споживачок. Однак Обряди подають первородний гріх у такий спосіб, що жодна юна дівчина не може відчувати, що їй надто рано тривожитися щодо плям жіночої потворності — старіння чи повноти — які невидимо присутні в ній із народження та чекають свого прояву. Літня жінка також не може лишити Обряди позаду. Креми для шкіри й дієтичні книжки подають свою мораль за допомогою мови притчі про блудного сина: попри непокірне життя грішниці, її ніколи не покинуто, і ніколи не пізно розкаятися. Якщо забути про Обряди ніколи не зарано й не запізно, то в житті жінки немає моменту, коли вона може жити без провини й заражати інших жінок своєю несанкціонованою поведінкою.
Приклад цієї теологічної хитрості — «наукова» таблиця Clinique, яка перелічує під заголовком «Зморшки» такі категорії: «Дуже багато», «Декілька», «Мало» й «Дуже мало». Концептуальної категорії «Відсутні» не існує. Бути неушкодженою немислимо: існувати як жінка, навіть як юнка, означає бути ушкодженою.
Вплив цієї умови на продажі можна порівняти з впливом християнської доктрини. Не можна розраховувати, що Церкву підтримуватиме вірянка, яка не відчуває провини; не можна покластися, що жінка, яка не почувається ушкодженою, витрачатиме гроші на «лагодження». Первородний гріх — джерело провини. Провина і, як наслідок, жертва також утворюють центральну вісь нової релігійної економіки. Спрямована на чоловіків реклама має успіх, лестячи їхньому погляду на себе; водночас реклама цих ритуальних продуктів працює, як і спрямована на жінок реклама загалом, викликаючи в жінок максимальну провину. Їй кажуть, що моральна відповідальність за її старіння чи фізичну форму перебуває лише в її руках. «Навіть найневинніші вирази обличчя — мруження, кліпання та усмішки — завдають шкоди» (Clarins). «Із 1956 року немає виправдань для сухої шкіри» (Revlon). «Ви смієтесь, плачете, хмуритеся, переживаєте, говорите?» (Clarins). «Хіба не очевидно, що вам зараз варто робити для вашої шкіри?» (Terme di Saturnia). «Припиніть шкодити своїй шкірі» (Elizabeth Arden). «Кращий бюст — у ваших руках» (Clarins). «Візьміть свої контури під контроль» (Clarins).
_________________________________________________________________________________________________________
Memento Mori
Обряди краси мають на меті зробити жінок архаїчно нездоровими. П’ятсот років тому чоловіки думали про свої життя відносно до смерті так, як у сучасних жінок просять уявляти тривалість життя краси. За оточення раптовими й непоясненними смертями, середньовічне християнство перетворювало постійне усвідомлення вірянином смерті на довічну одержимість. Для жінок усвідомлення смерті посилювали небезпеки дітонародження, що підкреслювалося використанням для жінок при надії Псалма 116: «Обвили мене пута смерти, сіті Шеолу мене вхопили. <...> О Господи, благаю, спаси мою душу!». Ця колись загальна хворобливість у XIX столітті стала переважно жіночою. Наукові відкриття притлумили чоловіче почуття фаталістичності, але примара смерті при народженні часто мусила жінок міркувати про стан своїх душ ще довго після початку промислової епохи. Після того як антисептика знизила смертність при пологах, а жінок почали цінувати радше як красунь, ніж матерів, переживання через втрату спрямували в страхи щодо смерті «краси». Так багато жінок досі відчувають, ніби їх оточують незбагненні сили, готові будь-якої миті вдарити й знищити те, що їм подавалося як саме життя. Коли жінка, сидячи спиною до телекамери, описує невдалу хірургічну роботу, кажучи: «Він відібрав мою красу. Одним помахом. Вона зникла», — вона висловлює відчуття безнадійної покірності, що повертає до того, як допромислові суспільства відгукувалися на природну катастрофу.
Щоб усвідомити первинну силу цієї релігії, нам потрібно зрозуміти, що чоловіки помирають один раз, а жінки — два. Жінки помирають як красуні до смерті своїх тіл.
Сьогоднішня жінка в повному розквіті краси завжди приділяє в думках місце для її ослаблення та втрати. Середньовічне усвідомлення смерті, що «всяке тіло — трава», memento mori, зберігало економічну прив’язаність чоловіків до Церкви, яка могла подарувати їм «нове життя» після закінчення природної тривалості життя. Спонукання жінок постійно думати про крихкість і швидкоплинність краси — спосіб збереження нашої підлеглості, підтримання в нас фаталізму, що перестав бути частиною мислення західних чоловіків з епохи Відродження. Навчені, що Бог чи природа обдаровують чи не обдаровують красою — випадково й безапеляційно, — ми живемо у світі, де магія, молитва й забобони мають сенс.
_________________________________________________________________________________________________________
