Які зміни клімату нас чекають: розмова із Романом Абрамовським про книжку «Як відвернути кліматичну катастрофу»
Які кліматичні зміни очікуються в Україні? Яка ситуація з карпатськими лісами? Чи варто нам розбудовувати атомну енергетику? Відповіді на ці та інші питання про кліматичні зміни в Україні та світі можна почути в одинадцятому випуску «Лабораторії нонфікшн». Валерій Калниш разом з Романом Абрамовським ㅡ міністром захисту довкілля та природних ресурсів України, обговорюють книгу Білла Ґейтса «Як відвернути кліматичну катастрофу» та екологічні проблеми України.
Перше питання буде стосуватися Білла Ґейтса. Як вважаєте, чому людина, яка створила Microsoft, людина, яка посідає четверте місце у списку найбагатших людей світу за версією журналу Forbes, занепокоїлася питанням зміни клімату. Це такий тренд зараз?
Я думаю, що в першу чергу, це ще людина, яка є футуристом, який колись завчасно навіть сказав про те, що нас чекає пандемія. На жаль, він виявився правим. Він передбачає, як і вже достатня кількість людей передбачають, кліматичні зміни, їх катастрофічну для світу роль і що треба сьогодні підняти це на новий рівень популяризації.
Давайте поговоримо про ідеї Ґейтса, які він висловив у цій книжці. Він виходить з того, що треба досягти нульового рівня викидів, треба займатись новими технологіями, аби досягти цієї цілі, і більше брати від альтернативних джерел енергії. Ви б додали щось до цього переліку?
Я хотів сказати, що тут взагалі дуже цікава побудова тексту. Він формулює питання, їх умовно дванадцять плюс питання ковіду і змін клімату. Питання: чому спочатку нуль? Потім твердження, що це буде складно. 5-7 питань про клімат, потім переходить до секторальних проблем. Як ми виробляємо електроенергію? Як виготовляємо речі? Як ми створюємо їжу? Як ми пересуваємося? Охолоджуємося? Зігріваємося? Потім переходить до дуже важливого питання ㅡ до запобігання. Чи важить державна політика? Яка роль регуляції? Тобто від питань, від того, що втягує в процес читача, він переходить до того, що, умовно нав'язуючи нам, робить пропозиції щодо вирішення тих проблем, які на початку ставить. Ну, а потім перехід до того, що може зробити кожен.
Якщо взяти нашу державу, ми можемо відмовитись від традиційних джерел енергії? Я бачу те, що відбувається навколо вугілля, навколо газу ㅡ це взагалі геополітика для України. Ми можемо зменшити нашу залежність в цьому питанні, потрохи відмовляючись від традиційних джерел енергії?
Звісно, можемо. Тут питання, який діапазон ми розглядаємо.
Ґейтс, каже, що не можна планувати до 2030 року. Ми тоді виходимо з тих технологій, які існують, нуля ми цими технологіями не досягнемо. Так, ми зможемо поступово відмовлятися від вугілля, але чимось треба заміняти. Заміняти можна відновлюваними джерелами, але стає питання балансування.
А чим балансувати? А балансувати можна природним газом, наприклад. Можна балансувати гідроакумулюючими електростанціями. Можна балансувати акумулюючими потужностями. Перша така промислова батарея збудована в Енергодарі, зараз йдуть випробування, тестуються режими і так далі. Процес пішов навіть в Україні і я впевнений, що він буде прискорюватися та набирати більших масштабів.
Знову повертаюсь до книги і до питання регулювання. Регулятор сьогодні має зробити таку базу нормативно-правову, щоб це було цікаво для гравців, щоб вони вкладали гроші, бачили окупність по інвестиціях, і це буде не гірше, ніж розвиток сонячної чи вітрової генерації.
Для мене одкровенням стали джерела парникових газів від людської діяльності. Більше всього їх продукує сфера виготовлення речей. Зокрема, виробництво цементу, сталі, пластику ㅡ 31%, 27% парникових газів з'являються від використання електромереж, на третьому місці із 19 % ㅡ це вирощування їжі, рослини і тварини. Тільки потім ідуть літаки та вантажівки ㅡ 16%. І останнє місце це опалення, кондиціонери, холодильники ㅡ 7%. Для України теж справедлива така градація?
Користування електромереж ㅡ мається на увазі вся енергетика первинна, яка генерує 27% викидів. При чому не варто забувати, що у виробництві речей також електроенергія присутня. У нас є питання по вирощуванню їжі, все-таки ми оцінюємо, що агросектор генерує близько 24%, з них 14% ㅡ це тваринництво. Вплив від агросектора досить вагомий, але далі Ґейтс розкриває технології, які можуть зменшувати викиди: від космічних технологій на сьогодні, до технологій, які ми розглядаємо ㅡ зберігання вуглецю і поживних речовин, закис азоту, який набагато активніший, ніж двоокис вуглецю.
Автор цієї книжки, як мені здається, фанат ядерної енергії і прихильник атомних електростанцій. Ми, як країна, яка пережила Чорнобиль, де залишилося з радянських часів чотири працюючих АЕС, можемо зробити ще більший акцент на атомній енергетиці?
Ґейтс каже, що поділ ядра ㅡ це технологія сьогодення і відмовлятися від неї не варто. Щодо небезпеки він приводить графік порівняння втрат людських життів від вугільної генерації, нафти, газу і атомної генерації. Якщо обчислити співвідношення кількості смертей від одиниці виробу на одиницю електроенергії, атомна енергетика в порівнянні з вугіллям, нафтою, біомасою, газом, знаходиться на останньому місці, незважаючи на три такі великі катастрофи ㅡ Три-Майл-Айленд в Штатах в 70-х, Чорнобиль в 80-х і Фукусіма. Все ж таки шкода для людства, на його думку, менша, ніж від будь-яких інших джерел енергії.
Якщо сказати, що ми будуємо зараз атомну станцію, то картинка, яка сформувала відношення до наслідків Чорнобильської катастрофи, буде затуляти раціональний підхід, про який зокрема пише Ґейтс. Чи можна це змінити? І чи плануємо ми побудувати нову атомну електростанцію?
Плани такі є у «Енергоатом». Але у нас є купа питань, як в екологів, до цього проекту. Все ж таки ми вважаємо, що треба будувати атомні станції, але з новими технологіями. Зараз, до речі, проходить процедура трансграничної оцінки впливу по цьому проекту «Х-3/Х-4». Ми чекаємо на останні зауваження країн, які виявили бажання взяти участь в транскордонних консультаціях. Якщо ж говорити про ядерну енергетику як безпечну енергетику, то я не можу сказати, що це не шлях людства.
В книзі Ґейтса до біса цифр. Я запам'ятав одну: кожна додаткова котлета в будь-якій точці земної кулі забирає дерево в Амазонії. Це про те, що ліси Амазонії вирубують задля пасовиськ і з 90-го року площа амазонського лісу зменшилась на 10%. Ми аграрна країна і хочемо бути ще аграрнішою в тому сенсі, що хочемо виробляти не тільки збіжжя, але продавати й макарони. Чи прораховує хтось зараз екологічний ефект цього бажання збільшити виробництво, економіку?
Це мій обов'язок рахувати, що буде з кліматом за рахунок інтенсифікації агровиробництва. Питання в тому, за рахунок чого будуть інтенсифіковані ㅡ за рахунок збільшення площ ріллі? Я категорично проти. Ми на дев'ятому місяці по розораності. Чи треба ще збільшувати площі? На мою думку, ні. Чи треба зменшувати площі ріллі, виводити малопродуктивні, деградовані землі з циклу агровиробництва повністю? Впевнений, що треба.
Якщо збільшення продуктивності виробництва агропродукції буде відбуватися за рахунок інновацій, точного внесення добрив, нових технологій, no-till, midlle-till, то ми підтримуємо. Це нові види культури, які будуть вирощуватися, нові добрива, нові засоби захисту рослин, які менше впливають на довкілля, але точково борються зі шкідниками, тобто всі інновації, які інтенсифікують аграрне виробництво.
«Дерева рубають не тому, що люди погані, а тому що стимули валити ліс сильніше, ніж стимули залишити його у спокої». Це пише Ґейтс та пропонує платити державами за збереження лісів. Правда, він не говорить, хто саме має платити.
В мене є відповідь на запитання, хто саме має платити. Почну з того, що на сьогодні вже є торгівля двоокисом вуглецю. Той, хто купив фактично вуглець у 2016 році заплатив за це 4 євро за тонну. Ф'ючерс на грудень 2021 року сьогодні 54 з копійками євро. За п'ятдесят два тижні зростання більш ніж 100% ㅡ було 21 євро. Думаю, що процес буде продовжуватися. Може, не так стрімко, а може навіть стрімкіше. Хто має заплатити? Той, хто в системі торгівлі викидів, той, хто буде змушений купувати карбонові сертифікати для того, щоб фактично існувати далі, щоб зробити баланс між емісією і викидами. Кожне зрубане дерево ㅡ це певна абсорбція вулицю. Це можна порахувати, оцифрувати і продати таку можливість тим, хто продукує.
Якщо ми згадали про амазонські ліси, ми не можемо згадати про карпатські. Що зараз з ними відбувається? Фотографії, я так розумію, деякі маніпулятивні, коли показують один горб, а за 10 років він інший, лисий стоїть. Це планова вирубка?
Він не за 10 років, а буквально за два місяці став таким. Чи добре чи погано? Так, погано. Ми прийшли зараз до вибіркових рубок. Крім того, ми захистили, що взагалі їх не можна робити ні санітарними, ні іншими спеціальними рубками. Насправді вибіркові рубки задовільняють економічно, тому що обираються тільки окремі деревостани. На тих схилах, які останнім часом показували, є лісорубні квитки, це планова лісорубна робота з заготівлі. Я вважаю, що комплекс заходів, який вже був застосований до цих лісів і те, що ми робимо сьогодні, це і Закон про ринок деревини і Стратегія управління українськими лісами, збереже ліси Карпат.
Ми один раз вже згадали про зелений преміум. Це різниця в грошах між використанням екологічно чистих джерел енергії та традиційних. У нас є в якихось сферах переваги екології над не екологією? Є щось, що виробляти вигідніше саме екологічним чином, чим навпаки?
Ні, на жаль, сьогодні зелений преміум присутній у всіх сферах і суспільного життя, і промисловості. Ви назвали такі ще не вражаючі преміуми, а є преміум по судновому паливу, наприклад, 0,34 долара ㅡ звичайна роздрібна ціна за літр звичайного палива, 2,39 долара коштує електропаливо. Фактично можна сказати, що найкращі технології ще недосяжні. Треба зробити дуже багато, щоб хоча б для заможних країн всі інноваційні технології стали досяжними і їх можна було використовувати, не сплачуючи занадто великі преміуми.
Давайте нагонимо трохи саспієнсу! Якщо не будуть знайдені ці нові технології, будуть відбуватись зміни клімату, що зміниться в Україні до 2030 року?
Я не футуролог, можу тільки виходити з досліджень наукових, до яких маю доступ.
Ми зараз розробляємо Стратегію екобезпеки та адаптації до змін клімату до 2030 року і назву такі найбільш вражаючі ризики ㅡ це затоплення прибережних територій за рахунок підняття рівня світового океану, танення льодовиків плюс підняття температури, розширення води. Ми можемо втратити у виробництві їжі. Період вегетативний буде зменшуватися ㅡ це теж виклик.
Заходи з адаптації треба приймати вже і сьогодні, проводити і консультуватися з вченими, дивитися на дослідження світових спільнот наукових. Фактично ми такою роботою зараз займаємося. Я скажу, що заходи з адаптації ㅡ це сигнал бізнесу, що і де будувати доцільно, а що вкрай не доцільно. Наприклад, будувати виробництво у прибережній зоні не доцільно, бо є ризик затоплення. Насправді ми не можемо зараз сказати, що буде через 10 років, але маємо адаптуватися.
Що кожен з нас може зробити для покращення клімату?
Коли мені задають таке питання, мені найважче на нього відповісти. Мені здається, спочатку уряди мають зробити все, що від них залежить.
