Чоловік на ім'я Уве

Книга, яку я прочитала не за власною ініціативою, а завдяки вибору нашого книжкового клубу. Але тепер можу з упевненістю сказати, що це один із тих випадків, коли тебе приводять до історії, яка потрібна саме в цей момент. І я щиро вдячна за знайомство з Фредріком Бакманом і його, здавалося б, похмурим героєм Уве.
Я не просто прочитала цю книгу. Я її прочитала, прослухала в аудіо, а потім ще й подивилася фільм (американську адаптацію з Томом Генксом). І в кожному з цих форматів вона звучала по-своєму, але однаково тепло. Це одна з тих історій, які тихо, майже непомітно заходять у душу і залишаються там. У такі кризові й турбулентні часи ця книга стала для мене справжньою емоційною підтримкою.
Що особливо вразило - це вірність Уве, його принциповість і сталість у всьому: у ставленні до роботи, до речей, до порядку, до людей і, звісно, до своєї коханої Соні. Ця вірність не гучна, не пафосна, але вона глибока, щи подекуди консервативана, але щира і зворушлива. Дехто називає Уве антигероєм, але для мене він цілком навпаки. Так, він прямолінійний, суворий, не завжди зручний у спілкуванні, але це людина зі справжніми принципами, зі своїм чітким, нехай і старомодним, моральним компасом. В його бурчаннях я місцямит впізнавала себе.
Окрема подяка автору за майстерне розгортання минулого. Бакман подає спогади героя фрагментами, ніби складаєш пазл і з кожною новою сценою Уве відкривається зовсім інакше. Багато авторів намагаються використовувати цей прийом, але далеко не всім це вдається зробити так делікатно.
Це книга про любов, втрати, гідність, старіння, смуток, але й про тиху надію, про людське тепло, яке може прийти звідти, звідки не чекаєш. Раджу її всім, хто шукає добру, зворушливу історію, яка допомагає знову повірити в людей. Я точно буду знайомитись з іншими творами Бакмана і вже рекомендую його всім, хто має запит на тепло. 💛

Чоловік на ім'я Уве - Фредрік Бакман. Спочатку я подивилась фільм (американський варіант там де Отто і Том Хенкс в головній ролі), а потім прочитала книгу. Це, напевно, вперше коли я залишилась в дикому захваті від обох видів мистецтва. Обидва рази я рюмсала. Обидва рази мені було неймовірно затишно. І обидва рази чоловік трохи мені нагадував мене. Ото в тих моментах де він людей не любить особливо. Навть якщо ви знаєте сюжет, знаєте чим все скінчиться все одно читайте. Ця книга не заради сюжету писана, а заради теплоти душевної
Уве майже 60-ти річний чоловік який не любить людей і всіх вважає бовдурами. Всіх крім своєї дружини. Не любить тварин. Всіх крім кота дружини якого він терпить. Тому він не любить це життя без своєї дружини. І планує вкоротити собі віку. Але ж як важко то зробити, коли у всіх сусідів руки ростуть не з плечей і всім потрібна поміч. Чи можливо, Уве не зовсім такий як здається з першого і навіть з десятого погляду?

“Його серце занадто велике” – ідеальна фраза-цитата для опису головного героя книги Фредеріка Бакмана “Чоловік на ім’я Уве”. Просто, тонко і чуттєво – так я можу описати її зміст.

Тож про що книга: чоловік, на ім’я Уве, скрупульозний і дотошний до неможливості. Усе життя він жив за чіткими правилами та розпорядком, який сам для себе і встановив. Найбільше Уве не любить людей, які порушують його звичне життя, навіть якщо йдеться про якусь максимальну дрібницю. Хоча, часом складається враження, що він ненавидить всіх і кожного в усьому світі. Та одного ранку Уве дізнається, що у нього з’явилися нові сусіди, але навіть не здогадується, що вони та інші мешканці блокових будинків кардинально змінять його життя.

Скептицизм та прагматичність Уве змушують сміятися та пройматися симпатією до нього. Бо він буркотить, ходить з невдоволеним обличчям, але допомагає оточуючим у свій особистий увовий спосіб. Ніяк по іншому я не можу це назвати.

Історія розвивається паралельно у двох проміжках – минулому та теперішньому часі. Завдяки першому, з’являється розуміння чому Уве приймає те чи інше рішення, чому робить те, що робить. Цікаво, що коли немає знання минулого, то вчинки Уве часом здаються навіть абсурдними, а коли з’являється передісторія, то одразу стає зрозуміло, що ніяк по іншому він і не міг вчинити.

Спогади з минулого також знайомлять нас з дружиною Уве - Сонею. Історія їхнього кохання розчулює та змушує задуматись. Більше, ніж декілька разів доводилось зупинятися, аби перечекати сльози, бо деякі речі просто не можуть залишити байдужою і спокійною.

Цю книгу читала вже вдруге і як виявилося, я абсолютно забула кінцівку книги, тому елемент несподіванки залишився. Щобільше, я була шокована + мій улюблений прийом, коли, в результаті, кінець та початок книги закільцювалися. Тож якщо ви не знайомі з цією книгою, то однозначно раджу її прочитати