Відчуття нереальності. Деперсоналізація та втрата власного «Я»

Уявіть, що ваш розум відрізано від почуттів, а минуле й майбутнє не викликають жодних емоцій. Думки проходять маршем, поки ви спостерігаєте за собою ніби збоку, а єдина емоція, на яку ви здатні — страх збожеволіти. Порожнеча й заціпеніння роз’їдають ізсередини… Життя перетворюється на бутафорію, за фасадом якої ховається мана.

Вперше гучного розголосу розлад деперсоналізації — відчуття втрати себе, емоцій і почуттів — набув завдяки голлівудській стрічці «Нечутливий» (Numb) із Метью Перрі в головній ролі. А завдяки новим науковим дослідженням і бурхливому розвиткові соцмереж цей маловідомий стан нарешті вийшов із тіні. 

«Відчуття нереальності» — це перша ґрунтовна праця, яка досліджує не лише деперсоналізацію (РДД), але й філософські, літературні, релігійні й духовні роздуми про наслідки почуття втрати себе. Джеффрі Еб’юґел і Дафна Сімеон наводяться найновіші дослідження, можливі методи лікування і стратегії, як жити, коли життя здається «нереальним». Їхня книга дає довгоочікувані відповіді для людей, які страждають на РДД, їх близьких, фахівців у галузі психічного здоров'я, а також для всіх, хто вивчає цей стан. 

Утім, цьому стану досі бракує впізнаваності, його не завжди знають чи визнають у медичних і психіатричних спільнотах, тому «Відчуття нереальності» — це тривожний дзвінок і для медичної спільноти.

Чому варто прочитати книжку «Відчуття нереальності»?

• Вичерпний, неупереджений і концентрований аналіз наукового матеріалу на тему деперсоналізації / дереалізації, розбавлений філософськими, літературними, релігійними й духовними роздумами про стани, схожі на РДД. 
• Важливе джерело інформації для людей із РДД, їхніх близьких, психологів і психіатрів, студентів різних спеціальностей, які вивчають деперсоналізацію, та усіх, кого цікавить психіка на межі психопатології.
• Автори книги Джеффрі Еб’юґел, який живе з РДД понад 10 років, та Дафна Сімеон, відома своїми науковими дослідженнями, діляться експертними знаннями й глибоким розумінням розладу.
• Щиро дякуємо Юлії Ткаченко, психологині, когнітивно-поведінковій терапевтці, вчительці програм усвідомленості, за люб’язну допомогу в роботі над цим виданням.

Автори:

Джеффрі Еб’юґел (Jeffrey Abugel) — редактор і письменник. Досліджує і пише про деперсоналізацію, її зв'язок з філософією, літературою і духовністю, оскільки живе з цим розладом вже понад десять років. Член Американської асоціації медичних письменників і засновник некомерційної Ініціативи з вивчення деперсоналізації (IDS).

Дафна Сімеон (Daphne Simeon) — американська психіатриня, найбільш відома своїми дослідженнями розладу деперсоналізації. Співавторка книги «Відчуття нереальності».

Цитати:

Уявіть, що ваш розум відрізано від почуттів, а минуле й майбутнє не викликають жодних емоцій. Думки проходять маршем, поки ви спостерігаєте за собою ніби збоку, а єдина емоція, на яку ви здатні — страх збожеволіти. Порожнеча й заціпеніння роз’їдають людину зсередини. Зовні вона нічим не відрізняється від інших і начебто живе нормальним життям. Та при цьому відчуває — щось не так, але не може напевне сказати, що саме. Життя перетворюється на бутафорію, за фасадом якої ховається мана.

Нинішні пацієнти описують свій стан майже так само, як пацієнти минулого. Деперсоналізація — це знеособлення, що тоді, що зараз.

Після трагедії 11 вересня 2001 року світ стає дедалі небезпечнішим. Коли по телевізору транслювали падіння веж-близнюків, люди не вірили власним очам. Це був безпрецедентний випадок: для цілої нації реальне життя «стало фільмом», похитнувши колективне відчуття захищеності. У ширшому контексті цей досвід можна класифікувати як «відчуження», яке за певних умов може провокувати клінічну деперсоналізацію. 

Як свідчать дані, за час пандемії 2020 року суттєво зросла кількість випадків РДД: соціальна ізоляція завдала непоправної шкоди розпорядку дня, від якого залежить наше від чуття безпеки. Інтернет став головним засобом комунікації, посиливши нашу онлайн-залежність. Сучасна кіберкультура також сприяє розмиванню меж дійсності: підлітки, які годинами сидять в інтернеті, давно зрозуміли, що там можна бути ким завгодно.

Сильний стрес провокує хронічну деперсоналізацію: чверть американських респондентів назвала саме цей тригер. Стрес-фактори, які призводять до дпдр, необов’язково є масштабними чи «травматичними» в розумінні широкого загалу. Будь-яка форма хронічного стресу може стати підґрунтям РДД. Це і нещасливий шлюб, і складне розлучення, кардинальні зміни в житті (переїзд із дому в коледж чи закінчення коледжу і вихід на роботу), вагітність і післяпологовий період. Напружена робота та професійне «вигорання» також спричиняють дпдр.

Світ деперсоналізації схожий на океан: неосяжний, таємничий і глибокий. Але тому, хто тоне, це байдуже: хочеться дістатись човна або берега. Люди, які страждають на розлад деперсоналізації / дереалізації (РДД), записуються на прийом до психіатра, бо їм боляче. Дехто розраховує на миттєве полегшення, як пацієнт зі зламаною кінцівкою чи інфекцією. Інші готові ухопитися за шматок пластику, щоб принаймні утриматися на плаву. А втім, візити до лікарів бувають безуспішними. Навіть якщо людині пощастило знайти психіатра, обізнаного з цим розладом, не існує простого лікування чи чарівної пігулки, яка прибере біль і гарантує порятунок. Хай там як, та полегшення можна знайти.