Ірина Вільде — українська письменниця. Лауреатка Шевченківської премії. Депутатка Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Очолювала Львівську організацію Спілки письменників України.
Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Макогон, у шлюбі Полотнюк, 1907–1982) — українська письменниця, авторка психологічних новел, повістей про Дарку Попович і роману «Сестри Річинські». У її прозі історія громади або родини відкривається через особисті рішення. Те, що батьки, сусіди чи церковне оточення вважають належним, героїні Вільде перевіряють власним досвідом.
Ірина Вільде від Буковини до львівської літератури
Вільде народилася в Чернівцях у родині вчителя й письменника Дмитра Макогона. У 1922 році сім’я переїхала до Станиславова. Дарина навчалася у Львівському університеті, брала участь у студентському гуртку україністів, а після перерваного навчання працювала вчителькою. У Коломиї редагувала молодіжний додаток до журналу «Жіноча доля». Від 1939 року жила у Львові, де після війни працювала спеціальною кореспонденткою й очолювала місцеву організацію Спілки письменників.
Першу новелу «Марічка» вона опублікувала 1926 року. Рання проза Вільде пов’язана з Буковиною й досвідом дорослішання. У «Химерному серці» окрема зустріч, лист або коротка розмова відкривають тривогу, надію чи відчуження героїні. Три повісті «Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти» розширюють цей погляд до кількох років життя Дарки Попович. Її навчання й нові знайомства показують середовище українців Буковини під румунською владою. У каталозі є і видання цих самих повістей у серії «Цвіт».
«Сестри Річинські» й мала проза в каталозі
Роман «Сестри Річинські», за який Вільде отримала Шевченківську премію 1965 року, показує п’ятьох дочок галицького священника. У першому томі смерть батька руйнує звичний порядок родини. У другому томі сестри шукають, як жити далі й на що можуть розраховувати. Третій том розгортає наслідки їхніх рішень на тлі політичних конфліктів у Галичині. Послідовне читання дає побачити, чому те саме питання про гроші, шлюб чи дім кожна сестра розв’язує по-своєму.
Для коротшого знайомства з Вільде можна обрати «Химерне серце» або антології, які впорядкувала Віра Агеєва. У «Арабесках» її новелістика стоїть поруч із різними напрямами української малої прози першої половини XX століття. «Шалені авторки» і «З непокритою головою» дають два контексти для читання Вільде поруч з іншими українськими письменницями.
