10 фактів із книжки «Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття» Філа Пухарєва

Чи знали ви, що діти діячів УНР «винайшли» український джаз, гімн Києва був написаний за два дні, а всім відома «Пісні про вчительку» (так-так, саме та, що «зоре світова») приховує справжню воєнну таємницю? Філ Пухарєв — український журналіст та автор Telegram-каналу про українську поп-музику радянського періоду «ПЛАЙ», створив книжковий гайд, що розкриває історію ключових постатей української естради, історію пісень та головні події української попсцени. А ще книжка «Це вам не естрада» увійшла до довгих списків Книги року BBC-2025! Тож ловіть добірку музичних фактів, від яких точно захочеться дізнаватися про українську естраду ще більше!

__________________________________________________________________________________________________________________

Книжка «Це вам не естрада» одна із чотирьох видань Лабораторії, які увійшли до довгих списків Книги року BBC-2025. Повні списки переглядайте у матеріалі.

__________________________________________________________________________________________________________________

1. Український джаз

Завдяки мультикультурності Львів не стояв осторонь глобальних трендів. А в них тоді якраз залітала так звана музика для слухання. Це танго, фокстроти, твісти, польки та інші популярні мелодії з простим звучанням і сенсами, далекими від академічних жанрів.

Модні треки можна було почути наживо на «балях» (балах), «дансингах» (дискотеках) та «ревіях» (рейвах?).

Але є одне «але». Українська на тих концертах майже не звучала. Допоки в середині 30-х стереотип не зламали п’ятеро україномовних гіпстерів.

У 1934-му Леонід Яблонський — студент Вищого інституту імені Микола Лисенка у Львові — збирає музичний ансамбль. Друзі називають хлопця Ябцьо (пестлива форма від «яблуко» львівською говіркою), а його гурт — «Ябцьо-джаз» або «Капела Яблонського».

__________________________________________________________________________________________________________________

2. Найпопулярніший буковинський шлягер радянських часів

Найочевидніша відповідь складається з двох слів — «Червона рута». Та коли шестирічний кіцманець Володя Івасюк лише вчився грати на скрипці, Буковина вже мала свій поп-хіт — «Марічку». Оригінальний вірш написав Михайло Ткач — не той, що журналіст-розслідувач, а той, що поет-пісняр (який не любив, коли його так називали). А на музику «Марічку» поклав чернівецький джазмен Степан Сабадаш.

Це історія про почуття, яке хоч і не було взаємним, зате змінило долю щонайменше двох людей. І про щасливий випадок, що перетворив провінційних митців на хітмейкерів укрпопу 60-х.

__________________________________________________________________________________________________________________

3. Де буйно квітне черемшина?

Вашківці — мальовниче буковинське місто, що розкинулося на правому березі ріки Черемош. Протягом своєї майже 600-річної історії Вашківці були у складі Молдавського князівства, Австро-Угорщини, ЗУНР, Румунії, СРСР і, нарешті, незалежної України. За даними 2022 року, в місті мешкає 5215 осіб.

А у 60-х у Вашківцях «зацвіла» «Черемшина». І розрослася по всій Україні та світу так буйно, що й нині пісню вважають народною. Але вона має цілком реальних авторів. От тільки — як тоді, так і нині — згадують про них нечасто.

__________________________________________________________________________________________________________________

4. Хто намалював ніч?

Мирослава Скорика хочеться назвати нашим Гансом Циммером. Композитор добре відомий своїми саундтреками до кіно та інструментальними творами. Та мало хто пам’ятає, що починав Мирослав Михайлович з естради.

У 60-х Скорик зібрав у Львові вокально-інструментальний ансамбль «Веселі скрипки». Музиканти принесли на нашу сцену закордонні впливи джазу, блюзу та рок-н-ролу.

«Намалюй мені ніч» — певно, найвідоміший шлягер ансамблю. Музику до нього написав сам Мирослав Скорик.

__________________________________________________________________________________________________________________

5. Найпопулярніший вокально-інструментальний ансамбль України 70-х

«Смерічку» називали «українським “Бітлз”». І не дарма! Це якщо і не найкращий, то точно найпопулярніший вокально-інструментальний ансамбль України 70-х. Пісні для гурту писав сам Володимир Івасюк. А голосами та обличчями «Смерічки» були Назарій Яремчук і Василь Зінкевич — блискучі (хоч і не професійні) співаки та секс-символи української поп-сцени. Їхній тандем протримався до середини 70-х, і саме цей період вважається найуспішнішим в історії буковинського ансамблю.

У тіні Яремчука та Зінкевича малопомітною залишається постать Левка Дутковського — вижницького музиканта, що зібрав «Смерічку» і дав їй ім’я. Левко Тарасович однаково добре писав пісні та розв’язував адміністративні питання. А ще врівноважував амбіції двох харизматичних вокалістів, що з найліпших друзів перетворилися на затятих суперників.

__________________________________________________________________________________________________________________

6. Чи бувають артисти, які ніколи не співали під фанеру?

Миколу Мозгового я б назвав одним із найбільш трушних музикантів нашої естради. Це слово люблять рокери, хоч рок-музики сам Микола Петрович не розумів. Зате добре тямив у попсі і щиро переймався тим, щоб під впливом диджиталізації вона не виродилася в «естраду курця». Тому ніколи не співав під фанеру, та й іншим не радив.

Не менш, а то й більш відомим за Мозгового-співака є Мозговий-композитор. У 80-х на його хітах хайпували Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Оксана Білозір, Іван Попович та інші. Для естрадних зірок Микола Петрович міг написати будь-що — хоч блакитно-жовте диско, хоч чуттєві балади. А от говорив про них різне й не завжди приємне, за що й поплатився.

__________________________________________________________________________________________________________________

7. Цей сон і мільйон (!) проданих релізів

Нині на його рахунку п’ять альбомів, золотий диск за мільйон (!) проданих релізів та власна студія звукозапису.

А віднедавна Степан Гіга «змушує» співати й інших членів своєї родини. На сцені пліч-о-пліч із ним виступає син Степан (під гангста-реп-нікнеймом Steve G), донька Квітослава та онук Даніель. Схоже, у нас вдома з’явилися свої Кардаш’яни.

Ніякого феномену немає. Я просто 40 років робив те, що роблю й сьогодні. Можливо помінялася свідомість людей, тому що нас протягом багатьох років годували [російською] попсою.

Степан Гіга

Особисто я не закликатиму вас щоранку прокидатися під «Цей сон» чи «Яворину» замість гімну України. Повірте, запитань до репертуару Степана Петровича у мене чимало. Але чи є сенс у моєму «дідівському» бубонінні, коли усміхнене обличчя 64-річного артиста української естради дивиться на нас із кожної афіші? І це ті самі афіші, на які ще десять років тому пробитися між кіркорових і пугачових українським артистам було ой як непросто.

__________________________________________________________________________________________________________________

8. Чи треба гнатися за трендами?

Геннадій Петрович Татарченко — той, хто адаптував звучання Назарія Яремчука, Софії Ротару, Оксани Білозір та інших олдскульних зірок під нову шоубізнесову реальність. І так, це він породив на Світ Божий співочого ректора України — Михайла Поплавського! А ще написав одну з перших українських рок-опер, хоч про це сьогодні згадують рідше.

У 1984-му у двері до Геннадія Петровича стукає перший естрадний клієнт, Назарій Яремчук. Шанований артист зізнається, що втомився від іміджу «красунчика зі “Смерічки”» і хоче співати щось сучасніше.

Коли Татарченко запропонував Яремчуку пісню «Полісяночка», той лише гидотно скривився: це якийсь ресторанний булшіт! Однак композитор наполіг: якщо хочеш повернутися у тренди — треба ризикувати і запалювати.

І не помилився. Попри скепсис Назарія Назаровича, статечно-дискотечна «Полісяночка» залетіла слухачам на ура, визначивши творчий вайб артиста на наступне десятиріччя.

__________________________________________________________________________________________________________________

9. Нова ера й нові музичні території

24 серпня 1991 року Україна відновлює омріяну Незалежність. А українська музична сцена вперше за сімдесят років скидає колоніальне ярмо, щоб зазвучати на повен голос.

Того ж серпня 91-го у Запоріжжі відбувається другий фестиваль «Червона рута». Він відкриває українським слухачам гурти «Мертвий півень», «Плач Єремії», «Вій», «Табула Раса», а ще 23-річного Андрія Кузьменка aka майбутнього Кузьму Скрябіна (виступає на конкурсі під нікнеймом «Андрій Кіл»). Надалі фест що два роки музично українізуватиме наші найбільш русифіковані міста: Донецьк, Дніпро, Харків, Сімферополь, Севастополь.

У вересні 1995-го в український телеефір вперше виходить хіт-парад «Територія А». Протягом п’яти років він ліпитиме з молодих артистів національних поп-кумирів, транслюючи їхні кліпи по ТБ та допомагаючи з організацією концертів і промоцією.

__________________________________________________________________________________________________________________

10. «А що буде далі – залежить від тебе!»*

*цитата із пісні «Історія України за 5 хвилин» гурту ТНМК

«Золота епоха» української сцени закінчується у 2000-х, коли клята русня здійснює повномасштабне вторгнення в наш культурний простір. І за звичкою нищить те, що їй не вдається загарбати.

В Україні повсюди відкриваються філії російського медійного пекла — телеканали, радіостанції, лейбли. Демони «руского міра» навалою лізуть з усіх ефірних щілин, поспішаючи нагадати «малоросам», хто в домі хазяїн. Розуміючи, де зарито скарб, Іра Білик, Тая Повалій, Ані Лорак та їм подібні хутко перефарбовуються в триколор та починають щебетати російською.

Втім, знаходиться у наших широтах «молода кров», що дає бій ворогу. І в цьому вряди-годи навіть заручається підтримкою корифеїв української естради!

Тут варто відзначити реп-гурт «Танок на майдані Конґо» («ТНМК»), який на початку 2000-х випускає фіти з Ніною Матвієнко («Мила / Вій») та «Кобзою» Євгена Коваленка («За нашов стодолов...») і, — чого вже гріха ховати! — переспівує «Червону руту» із Софією Ротару для російського новорічного мюзиклу. А Іво Бобулу взагалі присвячує окремий трек! У 2015-му на київському концерті до дня народження «ТНМК» Іво Васильович особисто виконує «Іво Бобула» разом із реперами.

Від «Танків...» не відстають і колеги по жанру — репкор-гурт «Тартак». У 2003-му Сашко Положинський та компанія постіронічно переспівують шлягер «Ні, я не ту кохав» із дуетом «Світязь».

Більше й детальніше читайте у книжці Філа Пухарєва!

__________________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття», Філ Пухарєв

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними