Любов більша за смерть: 5 цитат із книжки Катерини Єгорушкіної «І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни»
«І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни» — це тривале і вдумливе опрацювання великого масиву унікальних свідчень українців про їхні досвіди війни. Не просто документальна проза, а глибока робота з колективною травмою і пам'яттю про цю війну. Письменниця Катерина Єгорушкіна упродовж трьох років збирала унікальні свідчення українців про війну, осмислювала їх і створила книгу, де переплітаються між собою художні репортажі, есеї і щоденникові записи. Ділимося добіркою цитат у матеріалі.
Більшість голосів цієї книжки належать непублічним людям — тим, які не напишуть своїх історій з різних причин. Для когось це надто боляче, хтось не відчуває здібностей до письма, а хтось не хоче ставати сам на сам із пережитою травмою: усе розпадається, і потрібен інший, який уважно вислухає і допоможе зібрати уламки в цілісну історію.
__________________________________________________________________________________________________________
Читайте також:
__________________________________________________________________________________________________________
.jpg)
Як цей досвід змінив нас? Ми стали сильнішими. Якщо ти людина, то за будь-яких обставин лишаєшся людиною. І місто наше — Нова Каховка — дуже сильне. Його ніщо не зламає. Хай там як, скільки б не тривала окупація, Нова Каховка лишиться Україною.
Чи плануємо повертатися? Звісно! Щойно останній снаряд падає, ми пакуємо речі і їдемо відбудовувати нашу Батьківщину. Я електрик, високовольтник, тож мої руки там точно потрібні. Навіть якщо мало платитимуть. А як інакше? Нова Каховка — це наш дім. Я хочу, щоб мої діти жили вдома.
Мрії — це спосіб прокласти містки у майбутнє, сказати собі, що майбутнє настане, навіть якщо наш горизонт планування — кілька годин або кілька днів.
Любов більша за смерть. Людина не визначається крапкою наприкінці, а триває у пам’яті і серцях тих, кому світила.
Цей світ не вартий життя, якщо в ньому не буде культури, творчості, таланту, любові та єдності. Кожен має якийсь талант. Треба його відкрити в собі.
І не обов’язково, щоб усі писали чи співали... Ти можеш просто садити квіти і бути в цьому щасливим.
Можливо, настане день, коли дерева зможуть повернутися до свого справжнього коріння, а ми кинемо якорі своїх будинків-кораблів біля рідних берегів.
Ми будемо іншими — з досвідами, яких не обирали.
Проте чути одне одного і бути чуйними — це теж дім.
__________________________________________________________________________________________________________
