«Вони досі тут, досі б’ються й ніколи не здадуться»: 5 цитат із книжки «Дев’ятнадцять сходинок» Міллі Боббі Браун

Події дебютної книжки Міллі Боббі Браун відбуваються у 1942 році. Вісімнадцятирічна Неллі Морріс, головна героїня книжки «Дев’ятнадцять сходинок», щодня дякує долі за те, що їй знову пощастило вийти з підземного сховища неушкодженою, а її сім'я все ще поруч. Ділимося п'ятьма цитатами із книжки у матеріалі!

_______________________________________________________________________________________________________

Міллі Боббі Браун — продюсерка й акторка, найбільш відома за роллю Одинадцять у популярному серіалі «Дивні дива» на Netflix. На великому екрані Браун зіграла головну роль у фільмі «Годзілла: Король монстрів» та його сиквелі «Годзілла проти Конга». Також зіграла головну роль і продюсувала популярну франшизу детективних фільмів Netflix «Енола Холмс» та її продовження «Енола Холмс 2», що вийшло у 2022 році. 

Народилася в Марбельї, що в Іспанії, куди вони із батьками переїхали, щоб бути ближче до батьків її тата. Ще в ранньому дитинстві вона виявила пристрасть до мюзиклів. Коли сім’я повернулася до Великої Британії, Браун почала займатися акторською майстерністю, співом і танцями.

_______________________________________________________________________________________________________

Більше про дорослішання, спонуку написати книжку й тонкощі ролі Одинадцять читайте у матеріалі-знайомстві із авторкою.

_______________________________________________________________________________________________________

— А що як війна йтиме безкінечно? 

Останнім часом газетні заголовки волали про те, як Королівські повітряні сили бомблять Мюнхен, і Неллі відчула, як на згадку про це в неї підскочив шлунок. Якщо британці успішно завдавали повітряних ударів по якомусь німецькому місту, можна було з упевненістю стверджувати, що відповідь не забариться.

А отже — бомбитимуть Лондон. Іст-Енд учергове опиниться в небезпеці.

Її сестричка, якій було лише сім, майже не пам’ятала початку війни, якій, здавалося, не було ні кінця ні краю. Війна не лише затьмарила дитинство Фло — вона вкрала і її, Неллі, юнацькі роки, коли вона мала б насолоджуватися життям і ні про що не хвилюватись. Утім, тепер уже було не так погано, як на самому початку, коли розбомблювали доки та склади, і не так, як під час Великого бліцу, коли Гітлер націлював свою військову авіацію на житлові квартали, намагаючись зломити дух британців. Нічого в нього не вийшло. Вони досі тут, досі б’ються й ніколи не здадуться, як сказав прем’єр-міністр на самому початку війни. Ніколи не здавайтесь. Згадавши промову містера Черчилля, Неллі демонстративно випнула підборіддя. 

— Війна не триватиме вічно, обіцяю.

У Неллі видався напружений тиждень на роботі у мерії — вона працювала секретаркою голови району, тож сьогодні їй хотілося бодай дрібку нормальності: хоч трохи пригадати довоєнне життя. До повітряних тривог, продовольчих карток і нескінченних безрадісних новин по радіо. Вона повела свою молодшу сестричку Фло на пікнік у парку. Було спекотно — в таку погоду з нетерпінням чекаєш на похолодання й листопад, але потім картатимеш себе за те, що скаржився на таку благодать.

Їй спало на думку: вона опинилася в майже такій самій ситуації, що й пані голова. Змушена приховувати правду задля блага громади. Неллі це страшенно виснажувало. Щоразу, коли вона гадала, що їй нарешті відкрився шлях уперед, перед нею виростала якась нова перешкода. Чи настане коли-небудь майбутнє, в якому вона віднайде мир і спокій?

Неллі заспокійливо кивнула їм, помахала на прощання і поспішила в протилежний бік до залізничного мосту, сподіваючись, що Джордж та Ем вже там. Вони мусять триматися разом. Після останнього повітряного нальоту Неллі боялася того, що може статися сьогодні вночі, особливо на землі, але й знала, що більше ніколи не зможе змусити себе пройти ті дев’ятнадцять сходинок.

— Ти не впадеш. Я тебе тримаю. 

Чиїсь сильні руки обхопили Неллі за плечі й тримали її, поки студенти пробігали повз неї сходами станції метро. — Ходімо, виведемо тебе звідси. 

Неллі дозволила вивести себе рештою тих дев’ятнадцяти сходинок на яскраве весняне сонце, на свіже повітря.

_______________________________________________________________________________________________________