«Це моя історія. Це моя одіссея»: 5 цитат із книжки «Пам'ять - це ти» Альберта Бертрана Баса

Поділитись

11 лютого 2025, Вт

П'ятнадцятирічний підліток Гомер, герой книжки «Пам'ять — це ти» — єдиний син заможної родини з Барселони. Він залишився сам під час хаосу громадянської війни в Іспанії. Безтурботність його життя різко змінилася боротьбою за виживання і за те, щоб попри всі труднощі, залишитися собою. Докладаючи неймовірних зусиль, щоб розшукати батька, він подорожує країною і постійно думає про Хлою — доньку фермера, яка врятувала його. Хоча їхні життя і цілковито різні, та доля ще неодноразово даруватиме їм зустрічі. Гомер зустріне кохання всього життя, пізнає ціну справжньої дружби, зробить чимало геройських і нерозважливих вчинків, а шлях йому вказуватимуть ті, кого він зустрічає, — прості подорожні й навіть загадкові примари американських індіанців, які намагаються повернути викрадені реліквії. Публікуємо кілька цитат із роману у матеріалі!

Мене звати Гомер, і я втратив рідних на війні. У пʼятнадцять років пішки перейшов через Піренеї, повертаючись із екзилу. Я ріс сиротою на вулицях Барселони і дивився в очі смерті у тюрмі на «Урутват». Пив із Гемінґвеєм, вітався з Гітлером і кохався у машині Франко. Мені стріляли у спину і в серце. Я змусив замовкнути «Млин» і мене поцілувала Белья Доріта. Я тримав у руках ніж Сидячого Бика. Був там, де помирає вітер, і спав поміж втрачених скарбів. Мене розстрілювали. Я надихав одних геніїв і знайомився з іншими. Пив, доки не падав, сміявся до сліз, мріяв, крав і вбивав. І закохувався. Тричі. У ту саму жінку. Це моя історія. Це моя одіссея.

___________________________________________________________________________________________________________

Роман «Пам'ять — це ти» заснований на реальних подіях та історіях, які автору розповідав його дідусь, що, як і Гомер, був змушений тікати під час Громадянської війни та знайшов порятунок у родині фермерів.

Автор обіцяє читачеві справжню одіссею – сповнену пригод і неймовірних випробувань, захопливу подорож крізь історію країни та однієї родини. Зворушливий, сповнений літературних алюзій роман, що переконує нас пізнавати світ через книги.

___________________________________________________________________________________________________________

За ці тижні я з’ясував одне: найзапекліші війни точаться в нас усередині. Шанці, які вгрузають у наші душі, годяться тільки для того, щоб ховатися від себе. Людини, якою ми колись були й більше ніколи не будемо.

Наше життя перевернулося з ніг на голову. Але я не боявся. У свої п’ятнадцять я ще не зіткнувся з війною віч-на-віч і був занадто юним (або дурним), щоб осягнути біль і смерть. Батьки щосили намагалися мене відгородити від реальності, я ж тимчасом воював із нудьгою. На вулицях чатувала небезпека, люди радикалізувалися, тож мене здебільшого тримали вдома. На щастя, батько розв’язав проблему браку друзів, познайомивши мене з новим: Жулем Верном.

Я перечитав усі його книжки — від «Подорожі до центру Землі» до «П’яти тижнів на повітряній кулі» — і мріяв про одне: пережити ці пригоди й пізнати світ. Та найбільше я мріяв пізнати самого себе. Я знав, що не сміливий. І ніколи таким не був. Не був я ані найкрутішим у своєму класі, ані найсильнішим, ані найпрудкішим, ані найгарнішим. У п’ятнадцять мене мучила невпевненість: я не знав, ким був насправді. А ще більше мене тривожило те, що жоден із моїх друзів про таке не замислювався. Таким уже я був. І не гарним, і не розумним, і не сильним... А диваком.

Я так і не зрозумів, чи ці думки привели мене до книжок, чи книжки до думок. Хай там як, мені було байдуже. Я мав друзів. Небагатьох, але мав. І книжки. Хоч і небагато.

Але минуле неодмінно впіймає тебе, а війна неодмінно зачепить. Певно, я відчував, що дуже скоро — раніше, ніж я очікував, — і те, й інше впаде, як сніг на голову.

Я безліч разів грав, щоб не почуватися самотнім, і зрозумів: сум — це хвороба, яка передається через плач, а музика та сміх — найкращі ліки.

— Чому ви завжди мені допомагаєте? Що ви бачите в мені, чого не бачу я?

— Себе, — тоді капітан востаннє поворухнувся й уклав мені в руки свій дорогоцінний годинник.

___________________________________________________________________________________________________________