«Я можу не знати, що станеться та де я опинюся, але, маючи любов моєї сім’ї та друзів, я більше не боюся майбутнього»: 5 цитат із книжки «Усе, що ми не сказали»

Минуло кілька місяців від трагічної аварії, в якій загинула Гейлі – найкраща подруга Елли. Дівчина не може позбутися почуття провини, а кожен день у школі нагадує їй про ту страшну ніч. Але ще більше все ускладнюється тим, що Еллу тягне до Соєра – хлопця загиблої подруги. Намагаючись знайти розраду, Елла гортає щоденник Гейлі, і зіштовхується з таємницями Соєра. Вона усвідомлює, що має триматися від нього якомога далі, але щось всередині не дає їй це зробити… Яку ж правду приховувала Гейлі? І наскільки добре ми знаємо тих, кого любимо? Про все це у янґ едалт трилері «Усе, що ми не сказали», у якому поєднано глибокі емоції, заплутані зв’язки між героями й неочікувані сюжетні повороти. Публікуємо 5 цитат із книжки у матеріалі.

Слоан Гарлоу (Sloan Harlow) — авторка янґ едалт книжок. У 2024 році вийшов її дебютний романтичний трилер  «Усе, що ми не сказали», а у 2025 році вийде друга книжка All We Lost Was Everything.

______________________________________________________________________________________________________________

Густі хвилі дощу б’ють у вікно моєї спальні, громи та блискавиці негоди Джорджії розкраюють цей понеділковий ранок. Скількись годин я лежала без сну, дослухаючись до виття вітру, уявляючи, що грозовий вир розчахне мої стіни та змете мене геть.

Поруч із моєю кімнатою рипнула підлога. Я бачу, як коливається мамина тінь під дверима. Дерево стогне під її ногами. Це звук нерішучості. Стукати в доньчині двері чи ні?

Мама йде, кроки затихають у її кімнаті.

Певно, що ні.

Рік тому вона б увірвалася до мене, а я б вислухала досхочу за те, що досі лежу під ковдрою. Рік тому її мовчання було б немислимим. Але рік тому все було інакше. Я заслужила на цю тишу, важку, як камінь на шиї. І як покарання я відкидаю ковдру та роблю неможливе: починаю свій перший день у випускному класі школи Норт-Девіс.

Попри це, я почуваюся наче в човні, дерев’яні борти якого вкриті дірками, кожна з яких — спогад: порожня парта на третьому уроці, обідній стіл, за яким ми сиділи разом три роки, а тепер його зайняли новачки. Океан вирує, і я намагаюся залатати кожну дірку, щоб не дати бурхливим водам затопити човен. Хвилі безупинно накривають мене, я ледь не перекидаюся, але якось мені все ж вдається триматися на плаву.

— Любов — це не те саме, що ступити в річку, де ти або мокрий, або ні. Любов — це сама річка. Іноді течія спокійна та рівна, як моя любов до тебе. — Вона поцілувала мене.

— А іноді, — продовжувала вона, — річка має гостре каміння й дошкульні пороги. Раптові перепади та повороти збивають із пантелику і завдають болю, але це все та сама річка. Це теж любов.

Я згадую слова Лоли зараз і думаю, що нарешті розумію їх. Як легко було б, якби все було так просто, якби любов була бінарною, якби вона або була, або не була. Але, дивлячись у червоні очі Фібі, я розумію, що істина набагато складніша.

Пташенята прив’язані до свого гнізда. Вони залежать від милості кожного, хто їх оточує. Вони не можуть себе прогодувати, не можуть себе захистити. Я тепер більше, ніж пташеня. Набагато більше.

Раніше я була надто розгублена, ошукана й налякана, щоб побачити їх, але вони завжди були поруч. Навіть у темряві вони завжди були на відстані простягнутої руки.

Я можу не знати, що станеться та де я опинюся, але, маючи любов моєї сім’ї та друзів, я більше не боюся майбутнього. Зовсім.

______________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Усе, що ми не сказали», Слоан Гарлоу