«Вони дійсно жили як старе подружжя»: 5 цитат із книжки «Подвійне життя» про останні роки життя братів Гонкурів
«Подвійне життя» – це роман про останні роки життя братів Гонкурів і подвійне життя їхньої економки на тлі розкоші й злиднів Парижа часів Наполеона ІІІ. Едмон і Жуль де Гонкури – нерозлучні брати, які ділили не лише дім і творчість, а й найінтимніші моменти існування: думки, роботу, коханку. Вдвох ходили на зустрічі з Флобером, Емілем Золя. А потім безжальна хвороба прийшла за одним із них, і світ ідеалізованої співтворчості похитнувся. Ділимося добіркою цитат із книжки у матеріалі.
___________________________________________________________________________________________________________
Читайте також розмову із автором книжки «Подвійне життя» Аленом Клодом Зульцером
___________________________________________________________________________________________________________
Якщо точність — це ввічливість королів, то людину мистецтва виказує зневага до умовностей.
Усупереч поширеній думці — навіть близькі друзі Гонкурів були в цьому переконані — брати, за винятком ночей у готелі, спали не в одній кімнаті, не в одному ліжку й не під однією ковдрою, хоча, правду кажучи, в усьому іншому вони дійсно жили як старе подружжя.
Однак, як і всі письменники, з якими вони були знайомі, — і Бальзак, і Гюго — брати пишалися своїм невіглаством і ненавистю до музики, глухотою до прекрасних мелодій, байдужістю до величної форми й динаміки симфоній і, авжеж, відсутністю найменшого інтересу до теоретичних засад та решти премудрощів. Музична теорія, як-от контрапункт чи гармонія, була для них (утім, як і для більшості поціновувачів музики) чимось на кшталт магічного заклинання, абракадаброю, яку непосвячений розум не в змозі осягнути.
Яка б про неї пізніше не відкрилася правда, у споминах братів вона навіть після смерті залишиться невід’ємним уламком їхньої молодості, прибитим до берега; свідком; якорем, яким була припнута пам’ять про матір. Роза заповнювала собою прогалину, що зяяла між сірим теперішнім і вишуканим минулим — дитинством і юністю, днями надії й упевненості.
Флобер був єдиною людиною на світі, що виявила до братів прихильність. Він один розпізнав їхній потенціал, він їх читав і розумів! Він плакав. Він обіймав на відстані. Молодці, писав він. Письменник! Чия ще похвала здатна гріти душу довше, ніж похвала від колеги чи суперника?
___________________________________________________________________________________________________________
