7 фактів про значення книг в умовах війни від професора сучасної історії Ендрю Петтіґрі, автора «Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу»

Мао Цзедун був бібліотекарем, Сталін — поетом і видав вірші, Вінстон Черчилль використовував путівник для планування вторгнення у Норвегію, Івлін Артур Сент-Джон Во служив у морській піхоті й отримав звання капітана до того, як пішов у відставку, щоб написати «Повернення в Брайдсгед». Самотні сім'ї йшли до бібліотек, доки їхні рідні воювали в окопах, а під час Холодної війни обидві сторони використовували книжки, щоб поширювати власне бачення того, як слід керувати світом. Зазвичай не говорять про книги і війну в одному контексті — перші належать до найвидатніших винаходів людства, а друга — до найстрашніших. Але ці дві теми тісно переплетені між собою і книжки надто часто опиняються на передовій. Особливо гостро це відчувається в епоху сучасних війн. Книга професора сучасної історії Ендрю Петтіґрі «Книга на війні» відкриває дивовижні шляхи, якими писемна культура — від путівників і наукових праць до Бігглза й Анни Франк  — формується під впливом масштабних збройних конфліктів. 

Головні війни XIX і XX століть вели найбільш начитані країни

Німеччина першою звернулася до науки війни, Сполучені Штати наслідували її приклад. У Першій світовій війні брали участь Франція з її найшанованішою літературою, а також Британія та Німеччина, де було найпотужніше книговидання.

Війна докорінно змінила умови міжнародної книжкової торгівлі та видавничий процес. Переможені принижено спостерігали за тим, як видавничий ринок або переходить до переможців, або взагалі перестає існувати. Бомбардування нищили мільйони книжок не тільки у бібліотеках і приватних колекціях, а й на складах видавців і продавців. Бувало, що всі тиражі згоряли від падіння бомби. А ще всі країни, що воювали, неминуче впроваджували нові правила, як-от ощадження паперу й цензура. 

Війна приносила не тільки випробування, а й нові можливості, як для читачів, так і видавців

У великих війнах XX століття книжки й бібліотеки були не тільки важливим джерелом інформації, потрібної науці, розвідці й картографії. Вони ще й виражали суть суспільств, які намагалися побудувати воюючі країни. Видавцям і, особливо, авторам війна принесла не тільки випробування, а й нві можливості. У Британії з початком війни вийшла серія простих рецептів для наляканих домогосподарок. Серед них було багато коротких брошур Міністерства харчування — їх продавали по чотири чи шість пенсів. Практичні короткі тексти зазвичай видавали без ілюстрацій, але для книжки Фредеріка Грізвуда «Кухонний фронт» видавець замовив гарну суперобкладинку в карикатуриста «Фугаса», який після плакатів для кампанії Careless Talk Costs Lives став найвизначнішим художником війни. 

Бум кулінарних книжок нагадує: хоча життя частини людей радикально змінилося через війну, інші запам’ятали її просто як дискомфорт, що додався до звичного життя. Ті, хто залишився в тилу, проживали війну опосередковано — через друзів і родичів на фронті чи під бомбардуваннями. Тил і фронт, книжки в життях письменників, солдатів і домогосподарок, військовополонених і прискіпливих чиновників, які впорядковували читацькі звички. Усі відіграли якусь роль у житті книжок під час війни. 

Читання нагадує солдатам про життя без небезпеки й одноманітного армійського буття

Союзні війська висадилися на пляжах Нормандії 6 червня 1944 pоку. Невдовзі за ними потягнулися і книжки. Протягом тижня коробки з книжками у м’яких обкладинках разом із міріадами інших припасів полетіли на плацдарм. Для заспокоєння за кілька днів до висадки на сортувальних станціях Південної Англії кожному американському солдату видали по книжці з популярної серії для збройних сил. Багато хто, тривожачись перед висадкою на пляжах «Омаха» та «Юта», читав, а потім обмінювався книжками і читав далі. У різанині на пляжі «Омаха» загинуло багато людей. Ті, що вижили, просувалися пляжем, спостерігаючи моторошну картину: смертельно поранені солдати спирались об скелі й читали.

Багатьом солдатам, серед яких було мало читачів, книжка нагадувала про життя без небезпеки й одноманітного армійського буття. Книжки передавали по підрозділу, солдати нетерпляче чекали своєї черги на неоціненну можливість почитати. Американський офіцер згадував: «Книжки читають, допоки вони не брудняться аж так, що тексту не розібрати. Викинути книжку в смітник — це все одно, що свою бабусю вдарити».

Війна сприяла новому витку в революції видавничого ринку

Для багатьох читачів Penguin став практично синонімом м’яких обкладинок, і ще 600 видань, що вийшли під час війни, тільки закріпили цю асоціацію. Британські видавництва-конкуренти засвоїли урок. До 1940 pоку вони разом створили «Книжки гільдії»  — щомісячний список художніх видань десяти найбільших англійських видавництв прози, які можна було перевидати у м’якій обкладинці. Про Penguin чули й по той бік Атлантичного океану: у 1939 pоці почали працювати Pocket Books — відділення Simon & Schuster. Кишеньковий формат був зручним і, здавалося, особливо відповідав обмеженням воєнного часу: нові норми вимагали не лишати на сторінках вільного місця й використовувати папір гіршої якості. Солдати могли носити з собою кілька невеликих книжок і спокійно викидати їх, бо ті коштували значно дешевше, ніж книжки у твердій обкладинці. А ще книжки поміщалися в кишенях бойових курток і штанів. Це надихнуло на створення в 1942 pоці однієї з найуспішніших видавничих програм війни — Armed Services Editions, 122 мільйони книжок якої безплатно розповсюджували через американських солдатів у різних куточках світу. У тилу книжки в м’якій обкладинці читали в потягах, удома, на безрадісних військових роботах. Влада Лондона ставила недорогі книжки Penguin у нових бібліотеках в укриттях на станціях метро. У тривожні валізи на випадок атаки бомбардувальників часто клали кілька книжок у м’якій обкладинці. Повна переорієнтація видавничого ринку почалася в 1935 pоці, але поширилася саме через обставини війни.

Кількість проданих книжок не свідчить про їхній вплив на читачів

Іноді люди читають саме тому, що щиро не погоджуються з написаним, або ж щоб зрозуміти, як мислить супротивник. Інакше нас має дуже непокоїти, що «Майн кампф» Гітлера була однією з найпродаваніших книжок у Британії між 1938 і 1940 роками — незадовго до початку Другої світової війни саме вийшов англійський переклад без купюр. Але високі продажі не вважали чимось небезпечним, і «Майн кампф» купували великими партіями для публічних бібліотек, ще й включали у списки книжок, рекомендованих для військових бібліотек. Як видно з усього, влада вважала: якщо люди побачать, наскільки Гітлер лютий, це тільки зміцнить їхню готовність боротися.

Історія однієї з найуспішніших книжок Другої світової війни

Стоси книжок скидали на парашутах на маленькі тихоокеанські острови. Чарльз Роулінгс, воєнний кореспондент Saturday Evening Post, бачив, як роздають книжки на базі в Тихому океані: рівна черга солдатів, кожен бере по книжці: «Часу придивитися до книжок немає. Хапай книжку, Джо, і йди собі, потім поміняєшся з кимось». Якомусь солдату дісталося «Дерево росте у Брукліні», і «він завив від радості».

«Дерево росте у Брукліні» добре знали як бестселер, солдатам ця книжка дуже подобалася. Сенсаційна сентиментальна розповідь про молоду жінку, що живе у Нью-Йорку в перші десятиріччя століття, стала однією з найуспішніших книжок під час війни. Авторка, Бетті Сміт, отримувала багато листів від читачів, зокрема лист від молодого морського піхотинця, який одужував після малярії:

Я прочитав її вже двічі, дочитав до середини втретє. <...> Щоразу, коли її читаю, я відчуваю її глибше, ніж попереднього разу.

Невеликий формат книжки був ідеальним для читання в лікарняному ліжку.

Серед книжок, що супроводжували солдатів під час висадки в Нормандії в 1944‐му, були «Туніка» Ллойда Дугласа, біографія Пола Ревіра авторства Естер Форбс, «Пригоди Тома Соєра» і, звісно, «Дерево росте у Брукліні». Багато книжок «Видань збройних сил» у Німеччині було заборонено. Добра іронія війни: вони повернулися в Німеччину в сумках і кишенях форми молодих солдатів визвольних армій.

Літературна війна розвідок: як Джеймс Бонд переміг СРСР

У війні розвідок однозначно переміг Радянський Союз, який отримував постійні дані про ядерну програму від науковців на високих посадах. Викриття Кембриджської п’ятірки посилило підозріливість між британською та американською розвідками. Та попри поразку у війні розвідок, літературна війна розвідок закінчилася безперечною перемогою Заходу. Але найбільше Радянський Союз ненавидів Джеймса Бонда, якого вигадав колишній британський розвідник Ієн Флемінг. Флемінг добре давав раду з роботою, але хотів брати участь в активніших діях. Життя, за яким він тужив, працюючи штабним офіцером, він подарував жорсткому, бадьорому й чарівливому агенту 007, на якого надзвичайно гостро відреагували комуністичні сили.

«Казино “Руаяль”» видали в 1953 pоці. Його добре прийняла критика, але купували так собі. Флемінг старанно писав по роману про Бонда щороку аж до смерті в 1964 pоці, але тільки з виходом у 1962 pоці першого фільму про нього «Доктор Ноу» Бонд став світовим феноменом. У Радянському Союзі якось дізналися про фільм: перший відгук на нього вийшов у головній радянській газеті «Известия» за три місяці до прем’єри. Стаття «Любов і жахи» не стримувала гострих слів: «Напевно, справи в американської пропаганди йдуть жахливо, якщо доводиться звертатися по допомогу до англійського флібустьєра — шпигуна у відставці, який став посереднім письменником». Флемінг був у захваті. Планувалося навіть розмістити російський відгук на суперобкладинці майбутньої книжки про Бонда — «На секретній службі Її Величності», доповнивши його лаконічною реакцією автора: «Ouch. I. F.». Тестово надрукували близько сотні суперобкладинок, але втрутилися мудріші люди. Холодна війна була в розпалі, того року сталася Карибська криза. Провокувати радянський уряд було надто ризиковано. І Майклові Говарду, виконавчому директору видавництва «Cape», що видавало Флемінга, довелося повідомити розчарованому автору погані новини.

Купити книгу Ендрю Петтіґрі «Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу»