Автори Лабораторії: Мішель Бюссі
Знайомство з авторами Лабораторії продовжується! Сьогодні поговоримо про автора детективного трилера «Код 612: Хто вбив Маленького Принца?» Мішеля Бюссі. Це французький письменник, політолог, професор географії в Руанському університеті. Один з найвідоміших французьких авторів кримінальних романів. Лауреат понад 15 літературних премій. Детально про ідею створення книги, любов автора до музики й улюблену книгу — читайте у матеріалі.
Яка музика супроводжує вас під час писання?
Плейлист народної музики — це єдиний жанр, який я можу слухати під час роботи над текстами. Але якщо потрібно назвати лише одну групу, то це буде The Lumineers. Ідеально підходить для письма і не висмикує вас з творчої бульбашки.
Розкажіть про те, який ви батько?
Я думаю, що я дуже крутий. Надмірна суворість викликає у дітей бажання не слухатися або брехати. Я намагаюсь бути тим, кому хочеться довіряти. Я спонукаю дітей бути відвертішими та брати на себе відповідальність. Відповідальність і самостійність — це рушійна сила освіти для письменника. Але якщо є одна цінність, яку я, як письменник, із задоволенням передав своїм дітям — не сприймати себе серйозно. Я дуже пишаюся тим, що мої діти мають почуття гумор і вміють мудро ним користуватися, вміють сміятися разом з іншими та над собою.
Книга, яка вас змінила?
«Смерть на Нілі» Аґати Крісті. Мені було 12 років, і я в той день зрозумів, що детективний жанр перевершує всі інші літературні жанри: він може мати всі якості інших жанрів, з додатковою елегантністю, яка ніколи не набридає читачеві.
Звідки з'явилась ідея написати трилер про Екзюпері і «Маленького Принца»?
Я, як і багато дітей покоління 60-х, відкрив для себе «Маленького Принца» завдяки вініловій версії з голосом Жерара Філіпа — це класика, яка була скрізь: у школі, в центрах дозвілля, які я часто відвідував, вона неначе витала у повітрі. Але зрозуміти масштаб всієї історії мені вдалось лише в підлітковому віці. Мені подобався гумор і абсурдність цієї філософської історії, яку я також пов’язував із науковою фантастикою, оскільки я був шанувальником цієї літератури. Ще тоді у мене виникла ідея написати трилер у формі контррозслідування, тому що в кінці відбувається таємниче зникнення Маленького Принца, подібне до зникнення його автора. Я інтерпретував історію по-своєму, розважався, ламаючи ореол Екзюпері, щоб його полюбили й ті, хто вважає автора надто моральним і простим.
Я звернувся до Фонду Антуана де Сент-Екзюпері, щоб отримати дозвіл від спадкоємців. Олів'є д'Аге, троюрідний племінник і директор маєтку, дав мені згоду, переконаний у щирості мого підходу. Я також вирішив, що мій гонорар буде виплачений фонду.
Ця ідея зріла в мені двадцять п'ять років. Під час подорожей я збираю видання «Маленького Принца» іноземними мовами. На сьогодні у мене є 80 примірників. Екзюпері у цьому романі говорить про відповідальність, стає зіркою розради, яка нагадує нам про наших померлих, та є даниною свободи гуманізму. «Маленького Принца» був заборонений диктатурами через утопізм і спосіб уявлення про світ без кордонів. І цей резонанс досі актуальний.
У матеріалі використано уривки з інтерв'ю Мішеля Бюссі з RCF Radio, Le Point, La Montagne
