Автори Лабораторії: Пітер Франкопан про теми, які не увійшли до «Великих шовкових шляхів», і колекцію «магічних» капелюхів
Продовжуємо знайомство з авторами Лабораторії й сьогодні на черзі Пітер Франкопан — професор весвітньої історії в Оксфордському університеті й автор численних історичних бестселерів, серед яких і «Великі шовкові шляхи. Нова історія світу». Це визнаний сучасним світом шедевр історичної книги, де викладено ґрунтовні дослідження, зосереджені на країнах Азії, і висвітлені проблематика й історичні події тих земель. В матеріалі про автора ми зібрали цікаві факти про Пітера Франкопана, виноски в його роботах, літературні вподобання та найкращу отриману пораду.
Фото: Річард Сакер для Observer
Про створення своїх книг і їхні джерела
Я ніколи не пишу свої роботи на якусь окрему авдиторію. Я сприймаю книжки як спосіб упорядкування заплутаних думок у зрозумілі структури. Мені й самому цікаво пояснювати іншим людям теми, про які вони не знають, але які потенційно можуть їх зацікавити. Бо багато тем інтригують і є дійсно важливими, навіть якщо спочатку здаються малозрозумілими.
Під час письма для мене дуже важливо робити виноски, щоб належним чином показати всі використані джерела. Мені подобається спиратися на первинний матеріал — свідчення очевидців чи істориків, які писали сотні чи навіть тисячі років тому — тому що я вважаю цих учених своїми компаньйонами та друзями в дослідженнях. Мені дуже приємно цитувати їхні роботи й привертати до них увагу. Сподіваюся це спонукатиме читачів ознайомитися і з їх роботами також. Цитуючи сучасні дослідження своїх колег-вчених, я роблю це не задля того, щоб задовольнити академічну авдиторію та ощасливити їх. Я це роблю, бо вважаю єдиним правильним визначати джерела, з яких насправді походять ідеї. В популярних книжках цього, на жаль, практично не роблять.
Цікавість до різноманітних тем
Я вважаю себе всеїдним читачем, бо зазвичай не надто перебірливий у темах і жанрах. Насправді кожна книжка, яку я читаю, мені подобається. Хоча, маю зізнатися, буває важко закінчити читати, якщо матеріал написаний дійсно погано. Але я вбачаю в цьому і дещо позитивне, адже кожна нова книжка — це спроба вивчити щось нове. І ця можливість відкриття нового і відчуття радості, яке воно дарує, я дуже люблю. Я взагалі вважаю, що цікавість є найбільш недооціненою людською чеснотою.
У мене на полицях стоять книжки з найрізноманітніших тем. Мені подобаються біографії, я читаю хоча б одну в рік точно. Зачитуюся турецькими романістами Орханом Памуком і Еліф Шафак. А також полюбляю також читати статті в світових ЗМІ, й для цього чудово підходить Twitter (нині відомий як «Х»). Читаючи стрічку, зручно відслідковувати останні події, що відбуваються в світі.
Про «Великі шовкові шляхи»
У «Великих шовкових шляхах» було багато тем, які я хотів дослідити детальніше, але не зміг цього зробити. Насправді там кожен розділ міг би бути окремою книжкою. Пишучи я хотів охопити багато тем, а це означало, що іноді доводилося рухатися швидше, ніж хотілося б. Але мені досі подобаються деякі не внесені в книжку ідеї, гадаю колись я таки опублікую їх у наукових статтях.
В книжці я також дотично зачепив тему концептуалізації нашого сучасного світу. Вражає кількість людей, голоси яких залишаються непочутими, а їхні історії — нерозказаними. Домінування західних поглядів певною мірою зрозуміле, але воно має хибний вплив на те, як ми бачимо світ. Зосередження на Америці до Колумба, Західній Африці в давнину та заселенні островів у Тихому океані має вирішальне значення для початку руйнування штучних бар’єрів, які все ще виключають значну частину населення світу та відкидають тінь на події, що там відбуваються.
Капелюхи натхнення
Багато років тому філософка Темзін Шоу сказала мені, щоби я ніколи не лягав спати, не завершивши абзац або, ще гірше, розділ. Адже набагато легше підхопити нитку думки на півдорозі, ніж починати заново. Геніальна порада. Через це, правда, я частенько засиджуюся допізна, адже мій найпродуктивніший час для написання — пізня ніч, між 23:00 і 3:00, коли світ немов сповільнюється.
Але якщо в той час мої думки вже не працюють і я вже гадки не маю про що писати, я використовую секретний прийом. Я маю велику колекцію капелюхів із територій Шовкового шляху і коли заходжу в глухий кут — надягаю один із них. Тоді ідея одразу з’являється. Ці капелюхи наділені магічною силою, або мені здається — це практично одне й те саме.
У матеріалі використано уривки з інтерв'ю Пітера Франкопана для The Guardian, Times Literary Supplement, Hindustan Times та The Telegraph
Замовити книгу «Великі шовкові шляхи. Нова історія світу»
Більше книг про історію шукайте за посиланням у книжковому інтернет-магазині laboratoria.pro