Автори Лабораторії: Вернер Герцоґ про результат власних поразок, прогулянки на межі та дім своєї творчості
Продовжуємо знайомити вас із авторами Лабораторії й на черзі видатний німецький сценарист, режисер, а також автор книжки «Сутінки світу» — Вернер Герцоґ. За шістдесят років своєї праці він зрежисерував близько 80 фільмів, в більшості яких висвітлював образи персонажів на межі людяності. Та, попри свою велику фільмографію, сам Герцоґ вважає себе насамперед письменником, а не режисером. Детальніше про його переконання, шлях до кіноіндустрії та знайомство з Хіро Онодою читайте в матеріалі!
Фото: Пол Ґрандсард
Мої досягнення — результат моїх поразок
Для мене надмірна зосередженість режисерів на своїй особистості в кінострічках — прояв нездорової поведінки. Я не розумію нащо згадувати всі травми свого дитинства. Вони в минулому, поховайте вже їх! Це, звісно, спрацює не в усіх випадках, але в більшості точно. Психоаналіз буде доречний в дуже обмеженій кількості ситуацій, і моя до цього переліку точно не входить. Я знаю хто є і ким я хочу бути. Я не відчуваю ні страху, ні жалю, говорячи про пережиті роки. Звичайно, я зробив безліч помилок, і той результат, якого я досяг — це так чи інакше наслідок моїх поразок. Нехай так. Вони сформували мене. Вони змусили мене думати і рухатись вперед до своїх цілей.
Режисерські прогулянки на межі
Я навіть не підозрював про існування кіно до одинадцяти років. Вперше я побачив фільм, коли мандрівний кіномеханік з’явився в нашій однокімнатній школі в горах і показав дуже погану документальну стрічку про ескімосів. Вона мене зовсім не вразила. Але вже в чотирнадцять, я був переконаний, що в майбутньому зніматиму фільми, десь в глибині мене тоді зароджувався й письменник. Це не було тимчасовим захопленням — ця мрія була раз і назавжди. Єдине, в чому я сумнівався: чи витримаю таку долю? З того, що я знав, життя кінорежисерів було не з легких, але мене це не лякало.
Впевненість у своїх силах залишилася зі мною на все життя. Зйомки моїх фільмів досить часто проходять у стресових та напружених ситуаціях. І не дарма: я переконаний, що задля того, аби зазирнути в найтемніші куточки людської душі й показати всю глибину персонажів, слід побачити як вони себе поводять перебуваючи на межі. Такий спектр емоцій на звичайних зйомок отримати неможливо.
Ідея правдивого кіно, згідно яким режисер сидить і спостерігає за процесом — повна дурість. Як зазвичай сприймають задачу режисера? Зняти фільм, змонтувати його й показати глядачам, оце й все. Але створювати кіно це набагато більш насичений і тривалий процес. До слова, я не лише формую фільми, я стилізую їх, підбираю вдалий музичний супровід, коригую картинку, використовуючи на максимум своє відчуття розповіді історії тощо. Бо режисер повинен бути активним, він має бути не «мухою нас стіні», а «осою, що жалить».
В мене у фільмах нема речей, про які я шкодую, бо я звик дотримуватися свого бачення ситуацій та сцен. Я пишаюся кожним своїм фільмом. Проте це не означає, що вони без недоліків. Зазвичай мені страшно йти на прем’єри своїх кінострічок: я не бачу цілісну історію, а одні лиш недоліки й помилки. На щастя, за кілька днів це зникає, приходить усвідомлення, що вже нічого не зміниш, я зроби все, що міг. І я приймаю свої роботи такими недосконало досконалими, якими вони є.
Про силу мрій
Мені не снять сни. Це досі дивує всіх, кому я про це розповідаю. Ми настільки звикли до переконання, що кожному в ночі сняться сни, що відхилення від цього твердження здається людям дикістю. Як так? Але от, я живий доказ цього явища. Однак я люблю мріяти, особливо коли прогулююся. Під час таких подорожей в моїй голові народжуються цілі романи, любовні історії, карколомні пригоди — це відбувається безперервно.
У мене був цікавий випадок, коли я працював із молодими режисерами. Нам потрібно було за дев’ять днів зняти короткий фільм і вони весь час скаржилися на відсутність часу. Тоді я запропонував їм легеньку вправу для розвитку фантазії. Я сказав «Подивіться-но, позаду мене є арка з каменю, розкажіть мені історію цієї арки». Нікому не вдалося це зробити. Я посміхнувся й сходу розповів їм детальну вигадану історію. Я завжди черпаю натхнення із мрій і фантазій, що витають навколо мене.
Про створення книжки «Сутінки світу»
Я познайомився із Хіро Онодою в 1997 році, коли їхав у Токіо ставити виставу. Ми з ним миттєво знайшли спільну мову. Якимсь чином він одразу зрозумів, що я не журналіст, а письменник. З того часу я виношував у своїй голові ідею для фільму про життя Оноди, але в певний момент зрозумів, що формат кінострічки тут буде недоречний. Таким чином було б важко осягнути всі ті події, що він пережив, засліплений самонавіяною ілюзією. Тому замість фільма я написав книжку. Цей факт зазвичай дуже дивує людей, тому я вважаю за потрібне прояснити дещо: я все життя був письменником. Фільми — це моя подорож, але письменництво — мій дім. І з сорока років я намагаюся пояснити людям, що мої книжки, ймовірно, переживуть усі мої фільми.
У матеріалі використано уривки з інтерв'ю Вернера Герцоґа для The Guardian, National Public Radio та Variety
