Автори Лабораторії: Юлія Лаба про ідею написання книги, дозвіл бути собою і боротьбу з тривожністю
Рубрика знайомства з авторами й авторками Лабораторії продовжується! Сьогодні це Юлія Лаба — сучасна українська письменниця, маркетологиня, авторка дебютного роману «Усі персонажі вигадані. Або ні». Це історія про боротьбу з тиском оточення, сміливість виборювати власне щастя і любов. В першу чергу — любов до себе. Про історію написання книжки, письмо як спосіб впоратися із тривожністю й подальші творчі плани Юлії ділимося з вами у матеріалі.
______________________________________________________________________________________
До повномасштабного вторгнення я...
До повномасштабного вторгнення, просто таки за два дні до війни, я сиділа за столом, обхопивши голову руками, й думала: «як я все це вивезу?».
Річ у тім, що моє життя вирішило зробити потрійне сальто ще у 2019 році. До цього я понад десять років працювала в рекламному агентстві, багато подорожувала, мало не переїхала в Італію, вела блог, потроху писала. А потім — вагітність, народження омріяної донечки та звільнення з роботи. Я виховувала дитину сама і розуміла, що повернутися до роботи буде не так просто. Починати щось нове було страшно. Не починати нічого — було ще страшніше, бо я була не сама, тепер я відповідала за життя та добробут ще однієї людинки. Довелося добряче покопирсатися у своїх талантах та вміннях, аби вижити. Тому, я почала працювати віддалено. Кілька клієнтів на копірайтинг, кілька на SMM. Але, 2022 рік знову все перевернув. Я втратила майже всіх клієнтів і змушена була переїхати з дитиною з Київської області в село на Хмельниччині де я виросла.
______________________________________________________________________________________
Про книгу
Післяродова депресія, вигорання, панічні атаки — я вже думала, що гірше не буде. Але сталося повномасштабне вторгнення. Рівень моєї тривожності досягнув піка. Я не могла слухати музику, дивитися фільми й навіть читати. Нічого з того, що раніше заспокоювало, більше не допомагало. Саме тоді я повернулася до чернетки рукопису над яким працювала багато років, але ніяк не могла довести до ладу, бо не знала якою має бути моя книга, щоб вона «всім сподобалася». Тоді ж я відчула, що мені потрібна книга, яка сподобається мені. Тільки для мене. Вечори роботи над рукописом стали для мене «безпечним місцем». Робота над книгою допомогла мені знову почати читати, повернула любов до музики (я навіть створила собі плейлист, під який писала). Ті вечори блекауту, при свічках і аж поки вистачить заряду батареї ноутбука, допомогли моїй психіці вижити.
Я писала про життя без війни й уявляла, яким воно могло б бути. А потім стала уявляти, що воно можливе, що воно ще буде для наступних поколінь, для моєї донечки. Тож, я писала. Поміж материнством, роботою та домашніми справами. Писала, виготовляла окопні свічки, писала, відкривала збори, писала, збирала гуманітарну допомогу на фронт, читала книжки про письменництво, навчалася на різних літературних курсах і знов писала.
Кажуть, що Всесвіт сприяє тим, хто виконує свою місію. Я починаю в це вірити, бо з того моменту, як я зосередилась на письмі, Всесвіт дуже мені сприяв. Так, що привів до видавництва, а я на це аж ніяк не сподівалася :)
______________________________________________________________________________________
Про назву книги
Багато років я намагалася, писала, але те все якось не складалося в книгу. А все тому, що я хотіла всім сподобатись, нікого не образити, ні в кого не викликати підозр. Я навіть пам’ятаю день, коли, почувши, що я пишу книгу, одна людина запитала мене: «А про мене ти теж напишеш?». «Всі персонажі вигадані» — відповіла я тоді. «Або ні» — додала через кілька років, коли перестала намагатися всім сподобатися і стала писати про все, про що хотіла.
Свою книгу я присвятила донечці. І на це є три причини:
- Саме її народження змусило трохи переглянути свої пріоритети і зрозуміти, що в мене є час писати.
- Я хочу, щоб мій досвід написання цієї книги став для неї прикладом. Я хочу, щоб вона займалася тим, що любить і була щасливою. Навіть якщо це не високооплачувана професія, навіть якщо це виглядає як хобі, навіть якщо всі питатимуть «коли ти вже підеш на нормальну роботу», навіть якщо хтось крутитиме пальцем біля скроні й скаже, що вона божевільна. Нехай! Всі генії трохи божевільні.
- У своєму житті я зробила багато помилок. Та не змінила б НІЧОГО. Бо кожен мій крок, кожне слово, кожна подія мого життя вела мене до народження моєї донечки. Якби мене повернули в минуле, я б пройшла все знову, так само, знову пережила б навіть найгірший досвід, аби не змінити нічого. Аби ж тільки народилася Міа.
______________________________________________________________________________________
Коли закінчиться війна, я...
Коли закінчиться війна, я буду писати, подорожувати та вчитися не боятися.
