Сміливість бути собою й повставати проти тиску оточення: 5 цитат із книжки «Усі персонажі вигадані. Або ні» Юлії Лаби

Юлія Лаба — сучасна українська письменниця, маркетологиня, авторка дебютного роману «Усі персонажі вигадані. Або ні». Книжка розповідає про боротьбу з тиском оточення, сміливість виборювати власне щастя і любов. В першу чергу — любов до себе. Ділимося кількома цитатами із книжки у матеріалі!

Багато років я намагалася, писала, але те все якось не складалося в книгу. А все тому, що я хотіла всім сподобатись, нікого не образити, ні в кого не викликати підозр. Я навіть пам’ятаю день, коли, почувши, що я пишу книгу, одна людина запитала мене: «А про мене ти теж напишеш?». «Всі персонажі вигадані» — відповіла я тоді. «Або ні» — додала через кілька років, коли перестала намагатися всім сподобатися і стала писати про все, про що хотіла.

Юлія Лаба

___________________________________________________________________________________________________

Юлія Лаба — сучасна українська письменниця. Першими публічними спробами письменства стали історії, які Юлія писала для особистого блогу. Активну письменницьку діяльність розпочала у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли разом із донькою повернулася в рідне село на Хмельниччині. Вже у 2024 році взяла участь у літературному колективному печворку «Босорка», що потрапив до Книги рекордів України, після чого написала оповідання для колективної збірки «Плането, я тут!». 

«Усі персонажі вигадані. Або ні» — перший роман авторки.

Про історію написання книжки, виклики повномасштабного вторгнення, письмо як спосіб впоратися із тривожністю й творчі плани авторки читайте у матеріалі-знайомстві.

___________________________________________________________________________________________________

Квартира наповнилася тишею, що залишив по собі наречений. Наречений — десь у цьому слові мені вчувалося «ти приречена».

Перші три-чотири сторінки ще мали якийсь душок, а далі... Може, не дарма більшість романтичних історій закінчується освідченням чи весіллям. Що там насправді діється після «Жили вони довго та щасливо»? Зараз поглянемо.

І ось ти надіваєш фартух, береш ганчірку в одну руку, а праску в іншу і починаєш розслаблятися. Ти ж з дитинства мріяла бути як героїня роману чи бодай серіалу, хіба ні? От і маєш! Щоправда, ти хотіла бути як Керрі Бредшоу із «Секс і місто», а стала «Відчайдушною домогосподаркою» економкласу. Завіса. Оплески.

Якщо життя — це музика, то я в ній випадковий звук. Мої дні нагадують хаотичні мозаїки, де я то поринаю з головою в роботу, то втікаю до якогось іншого світу, де немає обов’язків і дедлайнів. І тільки у стосунках все змінюється. Змінювалось. Там з’являлися нові правила, бо хтось вмикав свій метроном, а інший мусив підлаштовуватись. У мене метронома не було, тож... Я завжди відчувала, як стискається моє «я», коли доводилося підлаштовуватися, вдавати когось іншого — кращу, зручнішу версію себе. Але з Ромою все було інакше. І ця інакшість насторожувала мене не менше, ніж захоплювала.

А я... Я ще ніколи не відчувала нічого подібного. Ще ніколи не бачила світу так чітко. Я відчула... реальність. Туман розвіявся. Хаос впорядкувався. Я відчула себе. Я знала, хто я, де я і куди прямую. Я мала дім, та не була в ньому ув’язнена. В мене з’явилася дитина, та я не відмовилася від своїх мрій. Я знайшла коханого, та я не загубила себе. Життя не зупинилося. Я не знала, що буде далі, що ховається за обрієм. Та я знала, що там щось є, багато всього незвіданого, незрозумілого, несподіваного. І ми мчали назустріч цьому.

___________________________________________________________________________________________________