Червень, 1913, Леді Чаттерлей: уривок із книжки Флоріана Іллієса
Пруст шукає втрачений час, а Фройд розмовляє з кішкою на Берггассе, 19. Кафка пише «Перевтілення», а Малевич малює свій квадрат. Стравінський приносить у Париж «Весну священну», а у Мюнхені австрійський художник-поштівник на ім’я Адольф Гітлер продає акварелі біля палацу Шенбрунна, куди того ж дня шкутильгає грузин, на ім’я Сталін. 1913 — рік, у якому дивовижно переплітаються сотні голосів, сцен і випадковостей, що пророкують катастрофу ХХ століття. Це останнє літо перед прірвою. І останній подих світу, який ще вірить у красу. Ділимося уривком із книги про цей буремно-красивий рік.
_________________________________________________________________________________________________________________
Продовження «Літа століття» вже доступне для замовлення
_________________________________________________________________________________________________________________
1913-го Д. Г. Лоуренс стає коханцем «леді Чаттерлей». Його леді Чаттерлей тридцять чотири роки, і вона поїхала за ним з Англії після короткої інтрижки, що тривала неповні п’ять тижнів. Насправді її звали Фріда фон Ріхтгофен, а нині — Віклі, та її чоловік, професор Ноттінґемського університе- ту й викладач Лоуренса, не в силі приборкати ні її прусську гордовитість, ні темперамент. Але двадцятисемирічному синові шахтаря Лоуренса, котрий саме віддав у видавництво рукопис «Синів та коханців», імпонує, що вона «донька барона давнього й відомого роду Ріхтгофенів». Фріда — зеленоока, розумна білявка, яка любить життя й вірить, що рай на землі можливий лише завдяки вільному коханню.
Лоуренс ловить її на слові та втікає з нею до Європи. Навесні 1913-го вони знаходять притулок у любовному гніздечку Фрідиної сестри Ельзи в Іршенгаузені у Верхній Баварії. У цьому невеликому дерев’яному затишному літньому будиночку ховалася від світу й Ельза, дружина мюнхенського професора Яффе, зі своїм коханцем Альфредом Вебером, братом Макса Вебера, у якого Ельза писала дисертацію. З нагоди приїзду Ельза подарувала сестрі розкішного дірндля, що підкреслював її жіночі принади. У таких справах сестри завжди доходили згоди, навіть коли обидві були коханками Отто Ґросса, послідовника Фройда, кокаїніста й відомого звабника. Та тільки одна — Ельза — народила від нього сина, якого звали Петер — так само, як і хлопчика, що того ж року народився в Отто Ґросса у шлюбі з його дружиною, яку звали Фріда — так само, як іншу його коханку.
Суцільна плутанина в цьому їхньому раю вільного кохання. Лоуренс і Фріда Віклі, уроджена фон Ріхтгофен, навіть після втечі змушені боротися за своє кохання: їх поєднує, як одного разу напише Лоуренс, «симпатія, скріплена щирою ненавистю». Втім, на початку цього літа в Іршенгаузені вони переживають свої найкращі години разом. Вони відрізані від решти світу долиною Ізара, позаду — ялини й гори, попереду — широкі простори. Нарешті вони можуть відпочити й набратися сил. Уже скоро Лоуренс вихвалятиме Фрідине «геніальне вміння жити». Вочевидь, він так само отримує насолоду від її геніального вміння кохати.
Бо ж коли згодом з’явиться його найвідоміша книга, еротичні історії під назвою «Коханець леді Чаттерлей», шляхетна спокусниця дуже сильно нагадуватиме Фріду фон Ріхтгофен. Тільки про Іршенгаузен не буде жодної згадки: не дуже романтична назва для місця дії такого роману. Однак у червні 1913-го обох охоплює неспокій. Лоуренса тягне до Англії, він хоче сповна насолодитися успіхом своєї щойно виданої книжки «Сини та коханці». Фріда вже не може без своїх дітей: тікаючи з молодим письменником, вона покинула вдома трьох дітей тринадцяти, одинадцяти й дев’яти років, і тепер у неї душа не на місці. Наприкінці червня вони вирушають до Англії. Навряд чи вдасться тепер Лоуренсу відірвати її від рідні. Вони домовляються зустрітись в Італії. Фріда вже не вірить його любовним обітницям. Тоді Лоуренс пропонує їй утікати до Італії через усю Швейцарію.
Так він і робить. І вона йому вірить. Поки що.
_________________________________________________________________________________________________________________
