Депортації: хореографія вигнань та втеч. Уривок з книжки «Поговорімо про Ізраїль. Путівник для допитливих, розгублених та обурених» Деніела Сокача

Сьогодні відносини між ізраїльським та палестинським народами є одним із найскладніших конфліктів у світі. «Поговорімо про Ізраїль. Путівник для допитливих, розгублених та обурених» — це спроба розповісти історію конфлікту і примирити столітню боротьбу двох народів.

 Автор намагається пояснити, чому Ізраїль та ізраїльсько-палестинський конфлікт викликає такі суперечливі думки. Разм із путівником, який проводить читача актуальними проблемами регіону, автор подає історичний огляд країни від біблійних часів до сьогодення.

Переміщення населення, що обумовили цей арабо-ізраїльський конфлікт, характеризує певна страхітлива симетрія, майже хореографія з вигнання й утечі. Євреї, що тікали від переслідувань зі Східної Європи, прибули в Палестину ХІХ-XX століть. За ними слідувала хвиля масової імміграції євреїв, що тікали від Голокосту та з післявоєнної Європи, в якій не було для них ні дому, ні майбутнього. Цей масовий рух людей прискорив масові виселення й виїзд палестинських арабів у 1947–1948 роках. А після цього прийшла не менш масштабна хвиля євреїв з Близького Сходу, що їхали до Ізраїлю зі своїх країн походження — Іраку, Марокко, Тунісу, Єгипту тощо — після того, як створення Держави Ізраїль призвело до посилення антисемітських та ворожих настроїв щодо євреїв в арабському світі. 

Розповіді про ці масові переселення — які тепер багато хто з нас назвав би етнічними чистками — гіркі й тяжкі. У своїх спогадах колишній прем’єр-міністр Іцхак Рабин пише про те, як Бен-Ґуріон наказав примусово виселити десятки тисяч арабських жителів міста Лідда (нині місто Лод, у ньому розташований міжнародний аеропорт Ізраїлю) в ході бойових дій 1948 року і присилувати йти пішки 17 кілометрів через кордон з Йорданією до Західного берега. У багатьох випадках арабські села й містечка були зрівняні із землею і врешті зникли з карти після того, як жителі залишили їх, добровільно чи примусово. В інших же на місці колишніх арабських сіл будувались нові ізраїльські громади. Арабам-біженцям не дозволялось повертатися до своїх домівок. 

Етнічних чисток зазнали не лише палестинці. Арабські солдати вигнали з десять тисяч євреїв з поселень за кордоном Йорданії, а ще дві тисячі — зі стародавнього єврейського кварталу в Старому місті Єрусалиму. Їх змусили перейти в Західний Єрусалим, після чого єврейський квартал зазнав значних руйнувань. По всій країні траплялись випадки примусового виселення, втечі та руйнування.

Це позбавлення власної землі посіяло зерня, з якого виросла палестинська діаспора в екзилі та її вимоги щодо повернення до своїх домівок в Ізраїлі.

(Старі ключі від будинку досі залишаються дуже сильним символом для палестинців.) І знову, за гіркою іронією, яких у цій історії вдосталь, ця ситуація — дзеркальне відображення вимог сіоністів щодо того, щоб дозволити єврейському народу повернутися до своєї прадавньої домівки. 

Офіційно Ізраїль роками стверджував, що арабів ніхто не виселяв примусово, вони самі добровільно залишали домівки, прослухавши радіозвернення з Дамаска й Каїра, в яких їх закликали тимчасово евакуюватись, щоб дати змогу арабській армії витіснити євреїв до моря. За однією з версій цієї позиції, примусові виселення, як-от у Лідді, були неприємною необхідністю, адже потрібно було ліквідувати екзистенційну загрозу, що її араби становили для молодої держави. Зі свого боку, арабська сторона стверджувала, що сіоністи примусово, погрожуючи зброєю, вигнали арабів, щоб очистити новостворену державу від усіх неєвреїв. 

Історичні свідчення ж змальовують набагато складнішу історію. Розповіді про заклики про евакуацію на сирійських та єгипетських радіостанціях десятиліттями відкидали як ізраїльську пропаганду. Справді, не було знайдено жодних переконливих доказів, що такі заклики по радіо лунали. Проте нещодавно з’явились нові свідчення того, що арабські військові керівники справді радили палестинським арабам тимчасово виїхати зі своїх домівок, хоча наскільки це вплинуло на рішення арабів залишити домівки, невідомо. Водночас сіоністи тоді не притримувалися єдиної політики. Так в арабо-єврейському місті Хайфа мер-єврей просив нажаханих арабських жителів міста не виїжджати й залишатися в домівках. А Ґолда Меїр, державна діячка та майбутня прем'єр-міністрка, порівняла долю арабів у Палестині з долею євреїв в окупованій нацистами Європі.  

У період з 20-х по 50-ті роки XX століття відбулося найбільше в історії людства масових насильних переміщень населення. Причиною цьому були намагання країн сформувати більш етнічно, расово або національно однорідне населення. У 1920-х мільйони етнічних греків і турків були змушені залишити домівки і перейти кордон до «правильної» країни. Протягом і після Другої світової війни не лише євреї, а й росіяни, поляки, етнічні німці, а також десятки мільйонів людей інших національностей були вигнані зі своїх домівок і країн за неправильну етнічну або національну належність. За часів терору Сталіна через параноїдальні примхи останнього мільйони радянських громадян примусово переселяли з однієї частини країни в іншу. У ході боротьби Індії за незалежність мільйони індусів примусили залишити територію, що потім відійшла Пакистану й Бангладешу, а мільйони мусульман вигнали з Індії в ці нові сусідні країни. 

Те, що трапилося в Ізраїлі й Палестині в 1948 році, було жахливою, але не унікальною ситуацією. У страшні роки від початку до середини XX століття таке відбувалося по всьому світу.  Сьогодні етнічні чистки вважаються злочином проти людства і гостро засуджуються на міжнародному рівні. Проте застосовувати сучасні стандарти до сорокових років, коли, всього через п’ять років після Аушвіцу, євреї в Палестині цілком виправдано відчували, що знову перебувають на межі катастрофи, досить важко, якщо взагалі можливо. 

Проте, хай як би хотілося залишити минуле в минулому, ті з нас, кому небайдуже майбутнє ізраїльтян і палестинців, не можуть дозволити собі таку розкіш. Бо у випадку Ізраїлю й Палестини, як сказав Вільям Фолкнер, «минуле ніколи не вмирає. Воно навіть не стає минулим». 

Замовити «Поговорімо про Ізраїль. Путівник для допитливих, розгублених та обурених»