Драко Мелфой, Поттеріана і чари перекладу: презентація-розмова перекладача «Гаррі Поттера» Віктора Морозова і перекладачки мемуарів Тома Фелтона Дзвінки Завалій
Разом з перекладачкою мемуарів Тома Фелтона Дзвінкою Завалій та Віктором Морозовим, автором українського перекладу «Гаррі Поттера» поговорили про все, що відбувалося за лаштунками створення перекладів, улюблені моменти й, звичайно, про магію Поттеріани. Публікуємо найважливіше з презентації у матеріалі.
Як ви прийшли у переклад?
Віктор Морозов: Я вступив на англійську філологію до Львівського університету у 1967 році. А 1972 року почалися арешти дисидентів і мене виключили з університету за два місяці до отримання диплома через авторство у літературному альманаху «Скриня». Він був виключно літературний, але все одно це був знак протесту проти совецкої псевдолітератури. Альманах знайшли при обшуках у когось зі справжніх дисидентів і, відповідно, до всіх хто брав участь у ньому було вжито «превентивні заходи». Отак, замість того, щоб викладати я змушений був зайнятися музикою.
В той час, наша компанія хлопців не виїжджали за кордон, але народний артист України Іван Попович єдиний, хто гастролював за межами Союзу і привіз журнал Playboy. Ми вражено його гортали, але ніхто не розумів у ньому текстів і я вирішив один з них перекласти.
Скликавши до себе в гості поважне товариство — Івана Малковича, Юрія Андруховича, Юрка Коха, Віктора Неборака з дружинами та дівчатами я почав читати… Але по відсутності реакції я тоді зрозумів, що то була цнотлива пора. Всі соромилися таких слів. І я вирішив, що Playboy перекладати не буду.
Але так і почалася моя перекладацька діяльність.
Дзвінка Завалій: Я вчилась на прикладній лінгвістиці в Львівській політехніці і деколи мене відвідувала думка, що було б класно, якби колись вийшла книжка з написом «з англійської переклала Дзвінка Завалій». Але то була лише думка, десь на закамарках свідомості.
Уже випустившись я прочитала книжки поведінкового економіста Дена Аріелі і здивувалась, що його немає в українському перекладі. Я написала на адресу видавництва — розповіла про автора й надіслала два перекладені розділи. Їх зацікавив Аріелі, вони купили права на видання його книжок і залучили мене як перекладачку. Так мрія стала дійсністю.
Яким було ваше знайомство з книжками про Гаррі Поттера?
Віктор Морозов: Це був кінець минулого тисячоліття, до цього я тридцять років гастролював і виступав як музикант. Не було часу займатися перекладами. Тим більше досвід Playboy мене відштовхнув від активної перекладацької діяльності. Потім кількість концертів зменшилась і я думав чим зайнятися. На той час в Україні було дуже мало підліткової літератури — ані оригінальної, ані перекладеної. Ми з дружиною мешкали в Канаді й дізналися про нову популярну книжку — «Гаррі Поттер».
Я довідався, що в Україні ніхто не знав і не чув про Джоан Ролінґ і «Гаррі Поттера».
Вже готували зйомки фільму і в мене з’явилася ідея: якщо взяти і швидко перекласти першу книжку про Гаррі Поттера, а російського перекладу ще не буде, то після перегляду фільму діти кинуться шукати книжку. І почнуть читати українською. Таким чином відбудеться чарівна українізація від Севастополя до Ужгорода — всі читатимуть українською завдяки «Гаррі Поттеру». Це мене надихнуло.
Але вийшло не так, як хотілося. В Україні ніхто не чув про Джоан Ролінґ і не бралися видавати дитячу книжку. Я згадав про Івана Малковича та його дитяче видавництво.
На пошук видавця, а згодом на купівлю прав пішло загалом два роки і тому перші три книжки вийшли з запізненням. Зрештою, ми набрали темп і, починаючи з четвертої книжки, український переклад виходив раніше за російський. А сьомий том українською став найпершим перекладом у світі. Якби був восьмий, то, я впевнений, він би був перший за англійський оригінал.
Дзвінка Завалій: Мені було 8-9 років. Моя мама працювала в книгарні, бачила, що добре продається і відразу несла читати мені. Але об'ємних книжок я сама ще не читала. І от я захворіла на запалення легенів і щовечора просила маму мені читати, а вона якраз принесла першого «Гаррі Поттера». Вона прочитає розділ — я прошу ще, бо ж неможливо не знати, що там далі. Прочитає ще — я прошу далі. В один момент вона не витримала і сказала, щоб я читала сама. Так «Гаррі Поттер» став першою великою книжкою, яку я прочитала сама.
Це була любов з першого погляду: персонажі, той чарівний світ, динамічність.
Яку роль грає Драко Мелфой у книжках про Гаррі Поттера?
Віктор Морозов: Безперечно, що одну з найголовніших. І у нас з ним вийшов один прокол. При перекладі ми шукали різні мовні характеристики для різних героїв: Геґрід у мене заговорив сумішшю карпатських діалектів, а Драко Мелфою, щоб він не подобався дітям, ми надали «блатної» мови. Але вже потім мені зауважили, що він з аристократичної родини…
Драко один із головних персонажів, хоча далеко не однозначний (як і все у Джоан). В продовженнях він став зовсім інакшою людиною, ніж можна було сприйняти з перших книжок.
Тим він і цікавий, що багатомірний.
Дзвінка Завалій: Я не вдумувалась у це питання, коли читала «Гаррі Поттера» — ну є Драко, аби отруювати життя трійці в школі, та й є.
Дуже глибоко його роль розуміє Том Фелтон, тож не буду придумувати, зацитую:
Для мене арка Драко в останніх фільмах передає суть однієї з головних тем в історії про Гаррі Поттера: теми вибору. Ця арка досягає своєї кульмінації під час сцени в Маєтку Мелфоїв. Гаррі спотворений. Драко має ідентифікувати його. Це Гаррі Поттер чи ні? На знімальному майданчику не обговорювали, чи знає Драко напевно, що це Гаррі. Вважаю, що він точно знає, хто це. Тож чому він не каже? Причина, як мені здається, у тому, що хлопець, який не мав вибору, нарешті може його зробити. Він може впізнати Гаррі або вчинити правильно. У будь-який момент до того епізоду він здав би Гаррі. Однак нарешті він починає розуміти те, що Дамблдор сказав Гаррі на початку історії: наш вибір, а не наші здібності, показує нам, ким ми є насправді. Ось чому я бачу Гаррі та Драко як дві сторони однієї медалі. Гаррі — продукт сім’ї, яка так любить його, що готова померти за нього. Драко — продукт сім’ї, яка знущається з нього. Але коли вони мають свободу зробити власний вибір, то досягають схожої мети.
Віктор Морозов: Мені здається, що у цьому є певна суть популярності книжок про Поттера, яка не вщухає — герої не чорно-білі, їх не можна оцінити одразу.
Том Фелтон: який він?
Віктор Морозов: Коли я побачив, що перекладається біографія Тома Фелтона, то відчув страшенне обурення і заздрість. Обурення, тому що вважав, що право на все ексклюзивне і пов’язане з Гаррі Поттером є тільки у мене. А заздрість, тому що я так би хотів перекласти таку книжку. Але потім коли дізнався, що перекладає Дзвінка Завалій, то обурення зникло, бо я знав, що це буде чудовий переклад.
Для багатьох Том Фелтон в першу чергу — це Драко Мелфой, але коли дізнаєшся про нього як про людину, то лишається надзвичайне враження.
Дзвінка Завалій: Для мене Том Фелтон — звичайна людина, яка має власні переживання і хоче бути нормальною.
А ще мою увагу одразу привернула його самоіронія.
Він пише про себе: «я народився радше з ентузіазмом, ніж з талантом», або «їм був потрібен хлопець на роль онука. Щоб він стояв у потрібному місці, тримаючи дідуся за руку у всіх найкрутіших місцях Америки. Ніякого таланту не вимагали. Якраз робота для Тома», чи про роль Драко у перших фільмах «Як правило, моїм завданням було стояти в кутку й мати жалюгідний вигляд».
Отакий Том Фелтон. Прекрасний.
Що було перекласти найскладніше?
Віктор Морозов: Пам’ятаю один момент в якому я застряг на деякий час. В першій книжці Гаррі підходить до Mirror of Erised (коли прочитати навспак, то це буде Desired), тобто Дзеркало Бажання. Я думав як перекласти українською, бо бажання навспак — це «яннажаб», якась жаба. А має бути щось дуже милозвучне.
Дамблдор розповідав, що це Дзеркало бажань вашого серця і я вирішив, що тоді це буде Дзеркало Серця — «Яцрес».
Над таким інколи треба було довго подумати.
Дзвінка Завалій: Для мене найскладніше у перекладах це сленгові слова і матюки.
При перекладі «По той бік чарівної палички» у мене поруч лежав стосик книжок про Гаррі Поттера, щоб звіряти правильне написання всіх назв та імен і три вкладки «Як матюкатися українською мовою».
В оригіналі є broomstick prick і мені треба було подумати як це перекласти українською. Вийшов «вилупок на мітлі».
Мій найскладніший момент — Тома і Снейпа. У них був епізод з блокування кадру (коли актори стоять нерухомо на своїх місцях, а їм тривалий час налаштовують правильне світло і фон), Том відчув певну потребу заповнити тишу навколо і запитав у Алана Рікмана як справи, хоча мав певний страх до нього. Алан повертає голову і говорить I’ve ... peaked... Я переклала це як «я хочу какати», але насправді це означає трошки інший процес, коли вже дуже терміново пора в туалет.
Улюблений момент з Гаррі Поттера
Дзвінка Завалій: Улюблений момент — коли виявилося хто такий Напівкровний принц. Уявлення про Снейпа повністю перевернулося. Найсильніший — коли Гаррі дивиться у Сито спогадів на Снейпа, який майже помирає, щоб побачити його історію.
Віктор Морозов: Це дуже важке питання. Мені завжди подобався один момент останньої книги, коли Гаррі Поттер нібито програє, помирає й потрапляє на небеса де зустрічається з Дамблдором. І запитує чи все це відбувається реально, чи лише в його голові. Дамблдор відповідає: «Ну звичайно це у твоїй голові, але чому це не є реальним?»
Улюблений момент з книжки Тома Фелтона
Віктор Морозов: Мене захопила буквально перша сторінка з передмовою Емми Вотсон. Вона щиро йому дякує, що той поділився своєю історією і ми маємо змогу зазирнути у залаштунки його життя.
Дзвінка Завалій: Мені дуже сподобалися всі епізоди, де йшлося про залаштунки знімального майданчика.
А це — улюблений момент, цитую Тома:
Команда оголосила перерву, і Ґембон чарівним чином витяг із бороди сигарету. Нас із ним часто можна було зустріти біля павільйону, у якому містилась Астрономічна вежа, де ми насолоджувались «ковтком свіжого повітря», як ми це називали. Там тусувались малярі, штукатури, столяри та електрики, і серед усіх них — я і Дамблдор, які нишком курять сигарету.
Ми вийшли на вулицю, Ґембон у своїй мантії та з бородою у шкарпетці (здебільшого для того, щоб вона не розкошлатилась, але й через побоювання, що він її підсмалить своєю сигаретою), і я у своєму чорному костюмі. Ми закурили, зробили кілька затяжок, а потім я попросив вибачення.
Не буду усе читати, але там далі Том просить вибачення, що ніяк не може правильно програти сцену. А Ґембон каже аби Том розслабився, бо «ти в курсі скільки мені платять? Продовжуй в тому ж дусі і я зможу купити собі нову Ferrari».
