Гейтс проти Андріссена: як Голіаф переміг Давида

Війна в бізнесі може бути не менш жорстокою, ніж на полі бою. Американський юрист, журналіст і ведучий подкасту «Business Wars» Девід Браун глибоко дослідив найвідоміші суперництва в історії бізнесу, щоб викласти правила ведення бою з конкурентами у своїй книжці «Мистецтво бізнес-війни. Уроки минулих конфліктів для підприємців і лідерів». Він розповідає, як сформувати тактику, яка поєднуватиме розум та інновації, правильну маркетинг-стратегію та натхненність команди, уміння йти на ризик та планувати кроки наперед.

Мало хто з бізнес-лідерів в історії поводився на полі бою настільки агресивно, як Вільям Генрі Гейтс ІІІ. Син Вільяма Г. Гейтса ІІ, юриста, та Мері Енн Гейтс, видатної бізнес-лідерки, він, уродженець Сієтла, на відміну від багатьох своїх сучасників у сфері технологій, народився у привілейованому становищі. Тому його безжальний підхід у бізнесі спричинив чимало руйнувань у перші роки історії персональних комп’ютерів, надбав Гейтсові безліч ворогів і зробив його найзаможнішою людиною на Землі. 

Комп’ютерна галузь мала глибоке коріння в академічному світі й контркультурі 1960-х років. Найпристрасніші винахідники комп’ютерів у 1970-х та 1980-х роках, як-от співзасновник Apple Стів Возняк, дотримувалися утопічних поглядів у стилі «ділити все порівну» щодо технології, яка почала вимагати урегулювання, щойно їхні хобі стали успішними комерційними підприємствами. Але не Гейтс. Із самого початку він розумів, що бізнес із виробництва персональних комп’ютерів працюватиме за тими самими правилами запеклої конкуренції, що й будь-яка інша галузь. Він грав усерйоз одразу ж, демонструючи бездушну зневагу до інших, зокрема й до бізнес-партнерів та постачальників. Його співзасновника у Microsoft, Пола Аллена, викинули з компанії після того, як у нього діагностували рак. (У якийсь момент Гейтс попросив в Аллена частину акцій Microsoft, щоб компенсувати власне навантаження, що тоді зросло.) 

Але для перемоги в цьому новому конфлікті Гейтсу потрібна була вся його зухвалість. Унаслідок стратегії широкого використання, яку втілював Андріссен, Netscape здобув сильну перевагу. Переважна більшість користувачів інтернету вже довіряла Navigator, і саме слово загрожувало стати загальним терміном для веббраузера. У 1996 році доходи Netscape сягнули 346 мільйонів доларів, і Андріссен опинився на обкладинці журналу Time, посаджений на трон. 

Та навіть незважаючи на це, Гейтс розумів, що має головну перевагу — операційну систему Windows, яку стали передвстановлювати майже на кожен персональний комп’ютер, окрім тих, які виготовляла компанія Apple. Звичайно, Netscape Navigator користувалися мільйони людей, але це була лише крихітна часточка бази потенційних користувачів Мережі. Майбутнє користування інтернетом було ще попереду. Якби Гейтс зміг домогтися передвстановлення Internet Explorer на кожен новий персональний комп’ютер, користувачі не мали б потреби у Netscape Navigator. 

Усередині компанії Гейтс висміював стратегію «вільний, але не безкоштовний», якої дотримувався Netscape; ці люди «комуністи», заявляв він. Але тепер, завзято прагнучи знищити Navigator, Гейтс висунув ультиматум усім виробникам комп’ютерів, які передвстановлювали Microsoft Windows: додати Internet Explorer як браузер за замовчуванням у кожну нову систему або втратити ліцензію на Windows. 

Після цього Гейтс звернув свою увагу й неймовірно потужний важіль ринкового впливу на великих інтернет-провайдерів, які зазвичай забезпечували користувачів програмами, допомагаючи вийти в онлайн і отримати доступ до базової інформації. У якийсь момент він запитав одного з керівників AOL: «Скільки ми маємо вам заплатити, щоб ви стерли Netscape начисто?». Хай якою була відповідь, AOL стала робити Internet Explorer браузером за замовчуванням. А далі її приклад узяли інші.

Спочатку браузер Microsoft поступався Navigator. Він був повільнішим, мав більше дефектів і гірше відтворював вебсторінки. Але Microsoft володів необмеженими ресурсами для його вдосконалення. Ця компанія вже отримувала великі й стабільні прибутки від флагманських продуктів, на відміну від конкурента. Microsoft не потрібно було заробляти на Internet Explorer жодної копійки, щоб покращувати браузер до подолання розриву в якості. Або принаймні звузити цей розрив настільки, щоб більшість клієнтів не заморочувалася над переходом з встановленого браузера на інший.

Війна тривала, і дедалі більше людей уперше ставили вдома персональні комп’ютери — великою мірою під впливом багатої графіки Всесвітньої мережі, що працювала на основі гіпертексту й створювала ефект занурення. Кожен новий користувач неминуче клікав на блакитну іконку Internet Explorer, щоб уперше отримати доступ до мережі, а Netscape втрачав потенційного клієнта. Андріссен, Кларк та Барксдейл вели програний бій: з огляду на масштаби Microsoft та безжальність Гейтса, вони не мали жодної ґрунтовної переваги. 

Так, Гейтс кричуще порушував антимонопольні правила, але робив це надзвичайно вдало. Упродовж історії урядові регулятори не поспішали приборкувати успішних підприємців, особливо це стосувалося американського уряду. Аж через три роки, у травні 1998-го, генеральний прокурор Джанет Рено, пришпорена увагою ЗМІ, оголосила про антимонопольний позов проти компанії. 

Під час судового процесу Гейтс ставився до зали суду так само, як і до будь-якого іншого поля бою. Його поведінку під час надання свідчень охарактеризували як «ухилення від відповідей та нереагування». Гейтс заявляв, що Internet Explorer настільки тісно інтегрований з Windows, що його просто не можливо видалити з операційної системи. Це легко спростували навіть присутні, які не знали технічних тонкощів. Як було продемонстровано під час процесу, браузер можна просто видалити з комп’ютера і пристрій продовжить працювати без проблем.

Наприкінці 1999 року суд виніс рішення проти Microsoft: перевага компанії у сфері персональних комп’ютерів являє собою монополію, і цю монополію Microsoft використав для придушення конкурентів, зокрема нещодавно Netscape. У червні 2000 року суддя ухвалив рішення про поділ компанії. Але Microsoft виграла апеляцію — не в останню чергу тому, що суддя порівняв керівництво компанії з «наркоторговцями» та «бандитами-вбивцями» у недоречних дискусіях з журналістами під час процесу. Компанія врегулювала справу, не мусячи вдаватися до суттєвих змін у бізнес-практиках. 

Зрештою все, що постраждало внаслідок агресивної тактики Гейтса, — це його репутація. І, звичайно ж, він мусив сплатити судові витрати, що мало зашкодили прибуткам Microsoft. Натомість компанія перемогла у війні з екзистенційною загрозою. Голіаф переміг Давида. Netscape опинився на межі краху, а Internet Explorer став найпопулярнішим браузером у світі.