«Ісус Христос теж був не винний»: уривок із книжки «Пригоди бравого вояка Швейка»
У центрі роману «Пригоди бравого вояка Швейка» чеського письменника Ярослава Гашека опиняється добродушний вояка Швейк, який втрапляє в комічні, а часом і доволі трагічні пригоди. «Пригоди бравого вояка Швейка» — це життєва історія простої людини й водночас пронизлива сатира — протест проти війни та насилля в період Першої світової війни. Завдяки блискучій грі слів, описам численних пригод, анекдотам й реалістично зображеній буденності, роман, покликаний висміювати лицемірне обличчя імперськості, не втрачає своєї актуальності й в наш час. Публікуємо уривок із роману у матеріалі.
____________________________________________________________________________________________________________
Сараєвський замах наповнив управління поліції численними жертвами. Тягали одного за одним, а старий інспектор у приймальній канцелярії добродушно говорив:
— Вам цей Фердинанд боком вилізе!
Коли Швейка замкнули в одній із численних камер другого поверху, там уже сиділо ціле товариство — шестеро чоловіків. П’ятеро примостилися навколо столу, а в кутку на нарах, немов тримаючись осторонь від них, чепіла людина середніх років. Швейк почав розпитувати, за що кого замкнули. Від п’ятьох, які сиділи біля стола, дістав майже одну й ту саму відповідь:
— «Через Сараєво», «через Фердинанда», «через те вбивство пана ерцгерцоґа», «за Фердинанда», «за те, що в Сараєві пана ерцгерцоґа спровадили на той світ».
Шостий, який цурався тих п’ятьох, сказав, буцім тому не хоче мати з ними нічого спільного, аби на нього не впала якась підозра, адже він, мовляв, сидить тут лише за спробу вбивства з метою пограбування одного дядька із Голиць. Швейк підсів до товариства змовників, які вже вдесяте оповідали, як вклепалися в цю історію. Їх усіх, крім одного, спіткало це в шинку, винарні або кафе. Винятком був надзвичайно гладкий пан в окулярах із заплаканими очима, його заарештували вдома, у квартирі, бо за два дні до замаху в Сараєві він оплатив «У Брейшки» рахунок за двох сербських студентів політехніків. А ще таємний агент Брікс бачив його п’яненьким у їхньому товаристві в «Монмартрі» на Ржетєзовій вулиці, де він за них також платив, як це стверджував його ж підпис у протоколі.
На попередньому слідстві в поліції він у відповідь на всі запитання тільки одноманітно квилив:
— Я маю паперову крамницю.
На що діставав таку ж стереотипну відповідь:
— Це вас не виправдовує.
Невеликий на зріст пан, якого схопили у винарні, був учителем історії і намагався викласти власникові винарні історію різних замахів, його заарештували саме тоді, коли він закінчив психологічний аналіз кожного замаху словами:
— Ідея замаху така проста, як «колумбове яйце».
— Так само, як те, що вас чекає панкрацька тюрма, — доповнив його висновок комісар поліції на допиті.
Третій змовник був головою добродійного товариства «Доброміл» в Годковічках. У день, коли стався замах, «Доброміл» влаштував у парку урочистість із концертом. Прийшов жандармський вахмістр і звернувся до присутніх, щоб вони розійшлися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова «Добромілу» добродушно відповів:
— Почекайте хвилинку, хай дограють до кінця «Гей, слов’яни».
Тепер він сидів з похнюпленою головою і нарікав:
— У серпні переобиратимуть правління, і коли доти я не вернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже вдесяте обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.
Дивну штуку втнув небіжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людині бездоганної вдачі й незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердинанда й раптом увечері в кафе за мар’яжем, б’ючи трефового короля бубновою сімкою, сказав:
— Сім кульок, як у Сараєві.
П’ятий, якого, як він сам твердив, посадили «через це вбивство пана ерцгерцоґа в Сараєві», і сьогодні мав наїжене від жаху волосся та бороду, чим дуже скидався на кошлату болонку. У ресторані, де його заарештували, він не тільки не вимовив ані слова, а й навіть газет не читав про вбивство Фердинанда. Він сидів за столиком сам-один, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:
— Ви читали?
— Не читав.
— Знаєте?
— Не знаю.
— А знаєте, про що йдеться?
— Не знаю, мене це не цікавить.
— А все ж вас це мало б цікавити.
— Не знаю, що мене могло б цікавити. Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?
— Отже, вас не цікавить це вбивство в Сараєві?
— Мене взагалі не цікавить жодне вбивство, хай то буде у Празі, Відні, Сараєві чи Лондоні. На це є державні установи, суди та поліція. Якщо десь когось уб’ють, то так йому і треба, — чого ти, бовдуре, був такий необачний, що дозволив себе вбити?
Це були його останні слова в тій розмові. Відтоді він що п’ять хвилин лише голосно повторював:
— Я не винний, я не винний.
Ці слова він вигукував і у воротях управління поліції, ці слова повторюватиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, і з тими словами він увійде у свою тюремну камеру.
Вислухавши всі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав за доцільне розтлумачити їм усю безнадійність їхнього становища.
— Кепські наші справи, — почав він свої слова розради, — і неправду ви кажете, що вам, що нам усім нічого не буде. Для чого ж тоді поліція, коли не для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лико. Коли вже прийшли такі небезпечні часи, що в ерцгерцоґів смалять, то хай ніхто не витріщає баньки, коли його тягнуть до поліції. Все це робиться заради помпи: треба ж Фердинандові перед похороном зробити рекламу. А що нас тут, як чортів у пеклі, то й краще, буде веселіше. Коли я ще був на військовій службі, під замком не раз сиділо пів роти. Отаких невинних, що їх засудили ні за цапову душу, було й було. Та не лише на військовій службі, а й у сусідах. Пам’ятаю, раз засудили одну тітку за те, що вона задушила своїх новонароджених близнят, хоч вона присягалася, що не могла задушити близнят, бо в неї народилося лише одне дівчатко, яке їй пощастило задушити безболісно, ані пискнуло. Проте її все ж таки засудили за подвійне вбивство. Або той невинний циган в Забеглицях, що вдерся вночі під Різдво до маленької крамнички. Він клявся й божився, ніби хотів лише зігрітися, — та дідька лисого йому це допомогло. Коли вже суд ухопить щось у свої руки — біда. Біда, але так і мусить бути. Хоч не всі люди такі негідники, як можна про них думати, та спробуй відрізнити порядного від пройдисвіта, особливо сьогодні, у такий важкий час, коли ухекали цього Фердинанда. Колись, як я ще служив у війську в Будейовицях, у лісі, за полігоном, застрелили пса, а цей пес належав пану капітанові. Той, коли дізнався про це, викликав нас усіх, вишикував і каже: хай вийде із шеренги кожний десятий! Я, зрозуміло, також був десятий. Ми виструнчилися, стоїмо, ані морг. А капітан ходить довкола нас і горлає: «Ви падлюки, волоцюги, нікчеми, плямисті гієни! За цього пса вас усіх треба в карцер запхати, січки з вас наробити, постріляти, живцем поварити. Я з вами церемонитись не буду: чотирнадцять днів ніхто ані кроку з казарми». Та от бачите, тоді йшлося про собацюгу, а тепер про пана ерцгерцоґа, отже, тут треба такого страху нагнати, щоб ця жалоба була чогось варта.
— Я не винний, я не винний, — твердив наїжачений пан.
— Ісус Христос теж був не винний, — сказав Швейк, — проте його розп’яли. Ніколи, ніде й нікого не цікавила доля якоїсь безвинної людини. Maul halten und weiter dienen, — як казали нам на військовій службі. Це найпевніше й найкраще.
Швейк ліг на нари і спокійно заснув.
____________________________________________________________________________________________________________
Купити книжку «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека
В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
Замовляйте книги на сайті інтернет-магазину laboratory.ua: кешбек і безкоштовна доставка за замовлення від 500 грн
