Рубрика «П’ять хвилин із книжкою»: Катерина Корнієнко про переклад «Книга на війні» Ендрю Петтіґрі
Продовжуємо рубрику «П’ять хвилин із книжкою», присвячену перекладачам Лабораторії! Саме перекладач стає диригентом симфонії книжки: задає їй ритм, тон і звучання, які мають бути суголосні з оригіналом. Завдяки їх роботі на наших полицях з’являються світові новинки й бестселери українською мовою. Сьогодні поговоримо з Катериною Корнієнко — перекладачкою книги професора сучасної історії Ендрю Петтіґрі «Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу». Який же він — процес перекладу книжок? Що найскладніше, а що приносить найбільше задоволення? Найцікавіше з розмови публікуємо у матеріалі.
Як книжка впіймала вас «на гачок»?
Спіймала ще на вступі, бо саме там стало ясно, що автор на багато речей пропонує подивитися під іншим кутом, перевести в іншу площину. Він буквально починає з того, що питає, чи завжди знищення книжок — зло. Бо так, є спалення книжок нацистами, але ж є і знищення «Майн кампфу». «І пошук, як здати на переробку російські книжки», — подумки продовжила я ряд, і в цю мить зрозуміла, що буде цікаво.
Бо завжди цікаво, коли текст настільки швидко провокує на діалог. А потім там же у вступі читачам запропонували подумати про головнокомандувачів армій Другої світової не як про президентів, прем'єрів і канцлерів, а як про колекціонерів книжок, редакторів і авторів бестселерів. І це справді дуже цікавий спосіб подивитися на історичні події, які, здається, добре знаєш, якось по-новому — трошки глибше.
Розкажіть про цікаві новотвори \ неологізми над якими ви працювали у цій книжці?
Тут їх було не дуже багато (або я просто не виписувала їх). Згадується хіба те, як я перекладала шматок про кулінарну книгу, написану єврейкою, яку аж до 2020 року перевипускали німецькою в «нацистській» редакції — під чоловічим арійським іменем. Крутила тоді в голові слово «Aryanisation», а потім почитала новини й раптом зрозуміла: «зарійщення».
Поділіться найскладнішим моментом перекладу: що під час перекладу принесло найбільше болю?
Я сильно злилася від того, наскільки впізнаю всі сюжети, рішення, вчинки, — наскільки нічого не змінюється. І сили й організації, які припускалися помилок в минулому, тепер роблять ті самі помилки. В мене за час роботи із книжкою навіть з'явився улюблений жарт про те, що до «Книги на війні» має докладатися подарунковий оверлей з портретом Кучми і фразою: «Це ж було вже!». Він пасуватиме до будь-якої сторінки.
Найприємніший момент у перекладі: що змусило вас плакати від щастя чи натхненно працювати всю ніч?
Смішно, але буквально те саме, що було джерелом злості, стало й джерелом сили. В цій книзі дуже багато історій про конкретних людей і їхні життя. Наприклад, цитати зі щоденника молодої жительки Лондона, яка розказує, як на неї діють постійні бомбардування. Чи спогади американських солдатів, яким доводилося спілкуватися з «хорошими німцями». Через це завжди було відчуття, що в найскладніші моменти хтось тримає мене за руку. Що хтось вже пережив подібне — і впорався.
Якби повернути час назад чи погодилися б ви перекладати цю книжку знову?
Так, абсолютно. Це дуже хороший, цікавий, потрібний текст. Завдяки цій книзі в мене з'явилася нескінченна кількість цікавих історій, якими можна поділитися. Одну з них я навіть переробила в привітання, яким цього року вітала друзів. Ось це привітання:
Hessische Landesbibliothek у Дармштадті зберігала одну з найкращих музичних колекцій у світі, до неї входили, зокрема, ноти, власноруч записані Бетховеном, Генделем, Моцартом і Вівальді. Попри це бібліотекарі вирішили відіслати в захищене сховище журнали про кулінарію, городництво й моду за той рік. Тому більшість нот згоріла разом з бібліотекою під час бомбардування у 1944 році. Так от, я хочу побажати нам усім в наступному році, щоб ми завжди розуміли, що варто зберігати, а що хай собі горить.