Книги на смітник: чи вартий дешевий друк у Китаї знищення мільйонів непрочитаних книг?
Дискусія про доцільність друку книг на дешевих китайських виробничих потужностях не нова і властива усім великим книжковим ринкам. Раніше вона зводилася до двох основних тез – підтримки вітчизняних друкарень та «карбонового сліду», – а зараз до них додалася ще й економічна доцільність.
Фото: Unsplash
Підтримка місцевих типографій історично пов’язана із політичною ситуацією усередині країни. У Великій Британії ця теза кореспондує з риторикою консервативного уряду Бориса Джонсона: вихід з Євросоюзу, обмеження притоку робочої сили мігрантів, створення робочих місць усередині країни. На противагу бажанню консерваторів ізолюватися від світу на законодавчому рівні (введенням мита та квот на імпортні товари), їхні противники схиляються до політики свідомих рішень – не міряти усе виключно грошима і добровільно підтримувати місцевий бізнес заради процвітання суспільства загалом.
Екологічний аспект видавничої діяльності окреслений куди чіткіше.
Свого часу Велика Британія ратифікувала Кіотський протокол про обмеження викидів у атмосферу, а потім і Паризьку кліматичну угоду про зменшення викидів діоксиду вуглецю з 2020 року. Ратифікація цієї угоди вилилася у кампанії з підрахунку компаніями, організаціями та навіть індивідуумами власного «карбонового сліду» («вуглецевого відбитку»).
Для книговидання це означало необхідність прийняти рішення: або свідоме ставлення до екології, або подальша гонитву за прибутками, бо Китай є найбільшим забруднювачем викидами діоксиду вуглецю в світі (як на промисловому, так і на індивідуальному рівнях). Та й контейнеровози, якими доправляють книги з Китаю до Європи і Америки, визнані надзвичайно шкідливими і через викиди діоксиду вуглецю, і через токсичний вплив на океанські флору та фауну.
Завдяки діяльності активістів, наприклад, шведської школярки Ґрети Тунберґ, видавцям із кожним роком ставало усе важче вмовляти британське суспільство, що ситуація із друком у Китаї «не така однозначна» або «не чорно-біла». Ба більше, великі видавці поголівно звітують про успіхи у зменшенні власних викидів у атмосферу, але тільки у частині своєї прямої діяльності: зменшення використання пластику в офісах, закупівля піддонів із перероблених матеріалів або вантажівок із гібридними двигунами.
Однак вони усіма силами уникають розмов про собівартість та шкідливість друку книг у Китаї.
Співвласниця книгарні «Little Toller» Ґрейсі Купер каже, що станом на серпень 2021 року, серед усіх книжок для дітей, які вона закуповує, лише одна надрукована на туманному Альбіоні. Це «When We Went Wild», перша дитяча книга відомої письменниці та журналістки Ізабелли Трі, яка вийшла у «Quarto» на 100% переробленому папері. Українському читачеві видавнича група «Quarto» відома передовсім завдяки серії книг «Little People, Big Dreams» (українською виходить у «КМ-БУКС» під назвою «Маленьким про великих»).
Недивно, що понад 100 письменників та ілюстраторів уже підписали відкритий лист до британських видавців і літературних агентів з вимогою відповідати вимогами Паризької угоди не лише на словах. Серед підписантів є і зіркові імена, зокрема, авторка серії бестселерів «Як приручити дракона» Крессида Ковелл.
Коли ЗМІ почали звертатися за коментарями до видавців, виявилося, що серед великих видавництв говорити на цю тему відкрито готові лише у Bonnier Book UK (це підрозділ потужного сімейного видавництва зі Швеції), де власний план переходу на «зелені» технології включає і типографське питання. Подібні нормативні документи є у всіх або майже всіх потужних видавництв, проте усі решта уникають прямих відповідей і зводять розмову до загальних слів про економічну доцільність та гнучкість у прийнятті рішень.
За даними незалежного видавництва «SRL Publishing», яке має чи не найбільше «зелених» нагород у британському книговиданні і пропагує екологічну відповідальність бізнесу, щороку у Великій Британії знищується понад 77 млн непроданих книг.
Це відбувається через бажання видавців зекономити на собівартості друку і замовити китайським друкарням більші партії книг за нижчою собівартістю кожного примірника, тобто збільшити прибутковість за рахунок ефекту масштабу. Для порівняння, щороку у Британії продається близько 200 млн книг, а це означає, що на кожні три продані книги приходиться одна утилізована.
До весни 2021 року ситуація із друком мільйонних накладів у Китаї здавалася безнадійною. Але на допомогу неочікувано прийшли коронавірусна пандемія вкупі з аварією контейнеровоза «EVER GIVEN», який заблокував Суецький канал.
Ще з другої хвилі локдаунів восени 2020 року британські видавці занепокоїлися станом власних ланцюгів поставок. Контейнеровози із Китаю тижнями простоювали на карантинах чи не у кожному порту на маршруті, скоротивши 52 тижні роботи на рік до 40 (мінус 23% робочого часу суден). Видавці сподівалися, що кризова ситуація та розцінки на контейнерні перевезення, які раптово підскочили у кілька разів, впадуть, щойно мине пік зимової пандемії.
Але березневе блокування Суецького каналу контейнеровозом «EVER GIVEN» лише поглибило кризу: на момент остаточного звільнення каналу, у черзі за «EVER GIVEN» стояло понад 400 контейнеровозів. Ці судна зірвали терміни поставок, а за ними й терміни усіх наступних запланованих поставок. У пікові періоди ціна фрахту контейнера для британських видавців зросла на астрономічні 700%.
Британські екологічно свідомі книготорговці переконані – чого не вдалося досягти активізмом та вмовляннями, стане цілком реальним з огляду на прибуток. Бо ж великі видавці не схочуть віддавати за доставку книги до Британії більше, ніж витрачено на її фактичне виготовлення. Тим часом, ті ж таки активісти за підтримки ЗМІ намагаються не допустити зняття питання «карбонового сліду» з порядку денного видавничої сфери Великої Британії. Звідси і відкриті листи іменитих письменників, і спеціальні випуски журналів, присвячені екологічній проблемі книговидання.
Інна Білоножко. Книжкова аналітикиня, авторка Telegram-каналу про англомовний видавничий світ cynical_publisher. Має магістерські ступені з фінансів (Київ) та міжнародного видавничого бізнесу (Лондон).
