Людина з характером: уривок з книжки «Реформа здорової людини»

Корупція, відсутність довіри до лікарів і бюрократія. Такою була українська медицина до початку трансформацій. Сьогодні медична реформа — одна із найефективніших та найуспішніших реформ у незалежній Україні. Про неї можна було почути із кожної праски. «Реформа здорової людини» української репортерки Віри Курико вустами учасників оповідає про те, як це стало можливим. Книжку видано за підтримки Україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти» та The Ukrainians.

І

Перш ніж запропонувати перестати брехати, жінка біля мікрофона стримано відповідала на запитання журналістів про майбутню реформу охорони здоров’я. Це був початок червня 2017 року. Тільки-но закінчилося засідання Ради реформ і почався брифінг в Адміністрації Президента.

— Будь ласка, поясніть, чи правильно ми розуміємо: в Україні на законодавчому рівні запроваджують частково платну медицину? — пролунало ще одне запитання із зали.

Виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, у вухах якої легенько погойдувались сережки-тризубці, розпочала сувору, завчасно підготовану відповідь:

— Кабмін щороку визначатиме, які медичні послуги фінансуватимуть із держбюджету: первинка, невідкладна, паліативна допомога. На вторинній і третинній ланці…

Раптом очільниця міністерства сама себе спинила і дружнім тоном звернулася до зали:

— Я хотіла запитати у вас. Чи ви самі платите за послуги на вторинній ланці, чи хтось платить? Чи держава вам зараз оплачує? Хто з вас мав операцію? — її брови здійнялися, а на устах з’явилася усмішка людини, яка знає відповідь. Вочевидь, зала теж усміхнулася.

— Це серйозно, — додала очільниця міністерства.

Комунікаційна команда, яка стояла за кадром, розуміла, що Уляна хоче сказати щось незаплановане. І відверте.

— Я вам можу сказати особисто: ми були в лікарні й ми заплатили. Грішми. За операцію. Невідкладну. Для мого чоловіка, коли він мав апендицит.

Запала секундна тиша, перш ніж жінка продовжила:

— Це є велика проблема в Україні: ми — брешемо.

Емоційно, здіймаючи брови, запитально обводячи залу рукою, тепер вона говорила не як політикиня.

— Кажемо, що медицина є безкоштовною. А вона не є. Ми всі платимо. За все. Від самого початку, коли заходимо до лікарні й мусимо знайти свого лікаря. Мусимо платити комусь, а від нас беруть. Платимо за всі ліки й витратні матеріали, — усміхнулася, — а коли ми говоримо правду, то виникає питання «Як це може бути?». Замість брехати й казати, що маємо безкоштовну медицину, — говорімо правду.

 ІІ

Уляна Супрун народилася в Детройті. Її батьки мусили тікати до США від радянських репресій за те, що були в українському підпіллі.

В Америці родина виховувала дітей в українському дусі. Щосуботи Уляна ходила до української школи. Навіть якщо того вихідного від занять у звичайній школі дня їй хотілося радше подивитися мультики.

Уляна обрала медичний фах, спеціальність радіолога. Чотири роки бакалаврату, ще чотири — медичного університету, рік інтернатури, ще чотири — резидентури, а тоді ще рік вузької спеціальності. Відтак разом із чоловіком Марком, із родини таких самих українських емігрантів, переїхали до Нью-Йорка. Уляна працювала в клініках і з роками стала співвласницею однієї з них. Уляна та Марко — успішні люди у своїй сфері.

У день, коли вони вирішили залишити Америку, Уляні було 50. Давно розмірковували про переїзд. Україна стала по-своєму логічним рішенням. Це був дім їхніх батьків, а ще обидвоє любили виклики, а в Україні їх вистачало. Тут вони планували перекладати книги та знімати кіно.

Це була та сама осінь 2013 року, коли майдан Незалежності бурлив сотнями людей, що переростали в тисячі. Вони теж там опинилися. Невдовзі Уляна знадобилась революції як лікарка. Вона стала волонтеркою медичної служби Майдану, допомагаючи пораненим.

Після переможної революції на Україну напала Росія. Подружжя відреагувало й на цей виклик, створивши громадську організацію «Захист патріотів», яка навчала тактичної медицини для військових і передавала аптечки, укомплектовані за стандартами НАТО. Тоді ж навколо Уляни почали збиратися люди — майбутнє ядро її команди в міністерстві.

За громадянську позицію тодішній президент Петро Порошенко надав Уляні та Маркові Супрунам українське громадянство, яке колись хотіли мати їхні предки.

Після революції крісло міністра охорони здоров’я займали або не ті, або ж його взагалі ніхто не хотів, воліючи уникати втопленого в корупції місця. Коли ж запропонували Уляні, вона погодилась. Та лише за умови, що буде цілком вільною, незалежною й ніхто не впливатиме на команду, яку вона сама створить. Так до Міністерства охорони здоров’я увійшла двадцять друга очільниця. Із бажанням впровадити медичну реформу, яка цілковито змінить систему. Хоч до неї прийняти бодай якусь намагалися кілька десятків разів. Щоразу провально.

 ІІІ

Уляна стала першою, хто без жодних втручань обрав собі заступників. Ніхто з них, ані медичний менеджер Павло Ковтонюк, ані воєнний хірург Олександр Лінчевський, ані акушерка гінекологиня Оксана Сивак, ніколи не були на державній службі. Вона виступала проти старих «медичних баронів», не зважаючи на те, хто це і який має вплив. Вона сміливо вказувала на корупцію.

Її ненавиділи та звинувачували опоненти — брехливо й безглуздо: вона нібито не має диплома, вона американська агентка, має подвійне громадянство, а її дід — нацист. Через суд їй забороняли виконувати обов’язки. Але ті, хто не ненавидів, любили її. І щоразу виходили на вулиці, щоби підтримати. Уперше в історії громадськість виходила захистити очільницю Міністерства охорони здоров’я.

Її називали «Доктор смерть». Про це образливе прізвисько навіть згадував шостий президент Володимир Зеленський, пояснюючи журналісту, чому не залишить Супрун в уряді. І саме так Уляна представилася йому в день знайомства, додавши, що вона — «смерть совєтської медицини».

 ІV

Виступаючи перед випускниками Українського католицького університету, де очолювала одну із програм, Уляна сказала, що має складний характер.

— Не знаю, чи ви помітили, але в Україні людьми зі складним характером зазвичай називають тих, хто просто його має. Тобто коли ти маєш чіткі принципи й не боїшся їх декларувати, не йдеш на компроміси щодо засадничих речей, відповідно, конфліктуєш із носіями протилежних поглядів, то отримуєш ярлик людини зі складним характером.

В Україні неймовірний дефіцит на людей зі складним характером і чесних. Не йдіть на компроміси, коли ваша совість каже вам, що щось не так. Не бійтеся прислухатись до вашого внутрішнього голосу, не укладайте союзів чи партнерства зі злом із добрими намірами, не легітимізовуйте зла — боріться з ним, називайте речі своїми іменами й кажіть правду. Вас будуть називати конфліктною, складною, неврівноваженою чи важкою людиною... Конфлікт щодо власних переконань — це прояв чесності, тоді як страх бути чесним дуже часто штовхає нас до компромісів зі злом. Не бійтесь, говоріть правду.

У цьому, здавалося, і була сила Уляни та людей, які працювали поряд із нею.

Ця історія — про її команду, яка не просто увійшла до міністерства, іноді того й не бажаючи, і підірвала систему із середини, але й заклала незворотну основу нової медичної системи в Україні. Тієї, яка дбає про людину, а не про свій статус-кво.