Ніхто не прочитає вашу книжку. Це та інші одкровення автора
Фото: Unsplash
Щастить тому автору, чию книжку вподобала хоча б невелика кількість читачів. Щастить ще більше тому, хто написав бестселер. Після цього на автора напевно чекає світове визнання разом з мільйонними гонорарами, які дозволять йому більше ніколи не працювати. А писати книжки? Можна, але вже виключно для душі, переїхавши жити кудись до океану…
Виявляється, що далеко не все так солодко, як ми собі уявляємо — навіть авторам бестселерів часто не вистачає на прожиття, а вже після року з виходу книжки на автора найімовірніше чекатиме забуття.
100 тисяч книжок видаються щороку лише в США, та лише 0,5% стають бестселерами New York Times. Що трапляється з іншими та як платять за успіх ті, кому вдалося? Яке майбутнє чекає на авторів та видавців та чи дійсно економіка пристрасті — це те, що чекає нас усіх вже за кілька десятиліть?
Про ці та інші особливості та реалії сучасного книжкового ринку детальніше розповіла у своїй статті для The Writing Cooperative Ель Гріффін.
 | Ель Гріффін — прозаїкиня, яка планує видавати свої романи на Patreon. Простежити її літературний шлях можна підписавшись на щотижневу розсилку на https://ellegriffin.com/ |
Ніхто не прочитає вашу книжку
«Іронія видавничого бізнесу полягає в тому, що багато хто хоче писати книжки, але далеко не всі хочуть ці книжки читати», заявила одного разу Рейчел Діл, редакторка відділу новин у Publishers Weekly. «Виникає певний дисбаланс на ринку, бо недостатня кількість людей читає книги. Середньостатистична людина читає 2-4 книжки в рік. Цього недостатньо, нам треба більше читачів, які б читали нових авторів».
Майже третина американців взагалі не читає книжки. А ті, хто читають, проводять за цим заняттям в середньому лише 16 хвилин на день. Такі дані наводить Бюро статистики праці США. Для порівняння — той же пересічний американець в середньому витрачає близько 3 годин на перегляд серіалів Netflix або ж іншого відеоконтенту. В рік маємо 681 фільм та лише 16 книжок.
Конкуренцію книжкам складають ще й новини. Так, в середньому час на читання літератури у 2020 ріці дещо збільшився (на 2,8%) — головним чином через пандемію та карантин. Однак це важко порівняти з нечуваною кількістю новин, які американці споживали за минулий рік — час на це збільшився втричі.
(В цьому випадку набута нами залежність від соцмереж та новин є неабияк серйозною проблемою, що не лише зменшує час на читання книг, але й погіршує стосунки між людьми. Прояви цієї проблеми та можливості її вирішення висвітлив у своїй книжці «Самотність. Сила людських стосунків» колишній головний хірург США Вівек Мурті. — Прим. пер.)
При цьому попит на книжки набагато менший за їхню пропозицію. Щоб потрапити на нічний столик читача, книжка має витримати конкуренцію проти 3 мільйонів інших друкованих книжок та, здається, безкінечної кількості електронних книг.
Та й стежина, що веде книжку до свого читача досить комерціалізована та звивиста. На вибір читача сьогодні більше впливають тренди Amazon, списки бестселерів The New York Times чи вподобання друзів на Audible. Всі ці алгоритми побудовані так, щоб пропонувати нам тільки те, що вже користується популярністю.
«Люди відкривають список бестселерів і обирають собі щось із цього крихітного списку найпопулярнішої літератури. Це дуже нерівномірна система, яка формує закономірність “успіх породжує успіх”. Але викресати саме цю першу іскру дуже важко», розповідає Діл.
Фото: Unsplash
Ваша книга не потрапить у список бестселерів The New York Times
Велика П’ятірка світового видавничого бізнесу (яка скоро стане Четвіркою після злиття Simon and Schuster із Penguin Random House) називається так тому, що володіє часткою в 75% на книжковому ринку. Це великі конгломерати видавничого світу, які видали кожну книжку, що пробилася в список бестселерів The New York Times, принаймні за минулі 5 років.
Саме тому більшість авторів прагнуть публікуватися в одному із цих видавництв, сподіваючись на успіх своєї книжки. Однак сам лише видавничий бренд не гарантує карколомного успіху, — навпаки. Видавництва заробляють свої гроші на одній простій стратегії: витрачають 5000–10 000 доларів на аванси тисячам авторів і сподіваються, що хтось із них напише бестселер і цим самим принесе компанії достатньо грошей, щоб заплатити за все інше.
Це така собі інвестиція в невизначене майбутнє — майже як вкласти купу грошей у стартап і сподіватися зірвати куш.
Рейчел Діл пояснює це так:
«Є такий видавничий афоризм: 80% авторів не стануть успішними, інші 20 платитимуть за свій успіх. Тобто ті, хто написав справжній бестселер, мають в результаті окупити своїм успіхом провал інших».
А зірвати куш вдається далеко не всім. Згідно із даними дослідження наукового журналу EPJ Data Science, 100 тис. нових книжок видається щороку — із них лише 500 потрапляють до списку бестселерів The New York Times (це лише 0,5%). До того ж, більшість книжок, що потрапляють до списку, написані відомими авторами.
Звісно, якісь із книжок будуть написані молодими письменниками — згідно із даними того ж EPJ Data Science, лише 14% бестселерів були дебютними романами. Насправді ж, 2 468 книжок художньої літератури були написані 854 авторами.
Фото: Unsplash
До того ж, багато романів (26%) з’являються у цьому списку лише на тиждень. Вдається їм це тоді, коли вони перевищують необхідний поріг продажу (як правило, це 1-10 тис. примірників на тиждень), після чого так само швидко зникають. Більшість книг сягають піку продажів протягом перших 10 тижнів після виходу на ринок. Виключення трапляються рідко, а найчастіше протриматися книжці довше року у списку бестселерів допомагає її екранізація.
Та в підсумку лише продажі диктують, що буде зватися бестселером. У свою чергу, продажі залежать від оптових закупівель книжковими магазинами або ж масовими закупками однієї книжки, що робиться спеціально для того, щоб «залетіти» до списку.
Тож аванс автору-початківцю — це своєрідна ставка видавця на нього. Хай там як, а книжка має продаватися, і бажано, щоб видавець окупив свої «інвестиції». А для нового автора потрапити до списку бестселерів — це гра в довгу.
Діл наголошує: «Навіть якщо вам вдалося видати книжку у великому видавництві, навіть якщо ви отримали пристойний аванс, видавець не матиме можливості як слід вкластися в рекламу вашої книжки. Саме тому чудові книжки часто не отримують достатньо уваги від читацької публіки, бо в їхнє просування не було вкладено достатньо ресурсу.
Моллі Бартон, колишня співробітниця Penguin Random House погоджується і розповідає: «Із власного досвіду знаю, як важко молодим авторам видати свою першу книжку. Пригадую, як я змусила 16 людей прочитати роман, права на який я вперше придбала. Я тоді хотіла впевнитися, що вона варта друку навіть за ту скромну суму грошей».
Ваша книга не принесе вам мільйони
Якщо якимось дивом книжка все ж стала бестселером The New York Times, яку фінансову вигоду матиме з цього автор?
Знову звертаючись до дослідження журналу EPJ Data Science, дізнаємось, що 96% продажів художньої літератури припадають саме на перший рік після видання. Більшість же бестселерів The New York Times продаються накладом від 10 до 100 тис. примірників за перший рік. Беручи до уваги те, що середнє роялті складає 12%, а середня роздрібна ціна за один примірник — 15 доларів, автор заробить на одному бестселері від 18 до 180 тис. доларів. Автори менш популярних книжок зароблять відповідно набагато менше.
«Тому поширена думка про те, що письменники багаті, абсолютно не відповідає дійсності. Лише невелика кількість авторів стає багатими. Та що там, — небагатьом із них вистачає гонорарів на прожиття. На жаль, більшість книжок так і не знайдуть свого читача, а комусь для написання книжки треба цілих 10 років… Навіть за умови оплати 15 доларів за годину, вам вигідніше буде працювати на мінімальну ставку, ніж написати книгу», — пояснює Діл.
Фото: Unsplash
Самвидав — це не вихід
Дослідивши конвенційний спосіб видання книг, автор може спокуситися можливістю піти нетрадиційним шляхом, або навіть вдатися до самвидаву. У цих варіацій є свої «за» і «проти».
Цей варіант є привабливим уже тому, що автор збереже за собою 70% прибутку з продажу своєї книжки, лишаючись при цьому її правовласником. Проблема лиш в тому, що найбільшим самостійним видавцем є Amazon, а він не ділиться загальною статистикою.
Це означає, що автори, які хочуть видати свою книжку через Kindle Direct Publishing, не отримують жодних даних від гіганта про те, скільки самостійно виданих книг з'явилось і було продано за рік, як продається така книга у порівнянні з традиційно виданою книжкою, як продаються книжки різних жанрів тощо.
Сьогодні ми можемо відслідковувати статистику завдяки Полу Абассі, генеральному директору компанії Bookstat. Цей сервіс дозволяє відстежувати продажі ваших електронних книжок та загальну статистику всього ринку. Та без даних із Amazon ми не можемо скласти повної статистики.
Однак Абассі зауважив, що досі не існує точного способу визначити кількість електронних книжок, що видаються щороку, тому видавати такі книжки — це все одно що кричати у порожнечу. Це як велика чорна діра, в яку потрапляють усі електронні книги і тільки Безос відає, куди вони пристануть після безкінечного гортання сторінок Kindle Unlimited.
Фото: Unsplash
Та хоча відстежувати точну кількість електронних книг, що видаються щороку більше неможливо, Абассі говорить, що за період між 2015 та 2018 роками кількість Kindle-видань зростала на від 1,2 до 1,4 мільйонів найменувань щорічно. Це дозволяє скласти нам певне уявлення про сучасний ринок. Абассі також припускає, що близько 65-70% нових книжок видані самвидавом.
Тож якщо на ринок щороку виходить до 1,4 мільйона нових найменувань, і 980 тис. з них — через самвидав, то традиційний видавець виступає в такому випадку «фільтром». На кожну видану традиційним шляхом книжку у видавництво надходять десятки низькопробних рукописів, які отримують відмову, а через самвидав може опублікуватися уся ця неякісна література.
На питання «Скільки прибутку приносять книжки, видані самвидавом порівняно із традиційним видавництвом» Абассі відповідає порівнянням: «Це все одно, що порівнювати прибуток від виграшного лотерейного білету (книжки видані традиційним шляхом) з прибутком від усіх інших лотерейних білетів (самвидав)».
Звісно, існують кілька тисяч авторів, які заробляють шестизначні суми за самостійно видані електронні книжки та навіть кілька десятків тих, чиї прибутки сягають семизначного числа. Направду, деякі жанри таки мають більше шансів на успіх саме в світі самвидаву, як-от любовні романи, наукпоп та фентезі.
Так, любовні романи досі продаються найбільше, а читачі зізнаються, що можуть прочитати до 5 книжок цього жанру на тиждень, витрачаючи близько 60 доларів на книжки щомісячно. Та враховуючи, що майже півтора мільйона електронних книжок видається щороку, автори із мільйонними прибутками становлять лише 0,14%.
Тож який би шлях не торував собі автор, написана «посередньо» книжка не принесе йому ні слави, ні грошей. Абассі розповідає: «Фінансової успішності письменники досягають вкрай рідко, незалежно від того, яким способом вони видають книги».
Серійні романи не є життєздатною альтернативою (поки що)
Не залежно від того, видається автор самостійно чи з допомогою видавництва, він все одно залишиться в програші. Написання роману — дуже тривалий процес, який ще й погано оплачується. Коли роман нарешті публікують, він буде продаватися перші 10 тижнів, а вже через рік його майже всі забудуть.
Раніше все було інакше. Наприклад, роман Дюми «Граф Монте-Крісто» друкували уривками в щотижневій газеті з 1844 по 1846 роки. Читачі були в захваті від цього твору. Письменник Люк Санте в коментарі до перекладу книжки 2004 року зазначив: «Тоді це було щось захопливе — з нетерпінням чекати на продовження історії в кожному новому випуску газети. Сьогодні нам невідомий цей досвід, ми можемо порівняти його хіба що із очікуванням нової серії улюбленого серіалу».
Фактично це було щось схоже на «Гру престолів». Читачі не могли дочекатися, щоб прочитати наступну главу, а самому письменникові платили в реальному часі. До того ж, його популярність поступово зростала.
Хтось уже намагається відродити цю давно забуту традицію. У США, наприклад, уже з’явився портал для прослуховування книжок, які виходять частинами, називається він Serial Box. Там письменники працюють групами і раз на тиждень публікують глави своїх книжок — точно як телевізійні серії. Читач може придбати книжку за 9.99 доларів і слухати «епізод» за «епізодами». Слоган цього порталу — «Майже як “Гра престолів”, тільки для вух».
Рейчел Гокінз, одна із авторок цього порталу зазначає: «Мені дуже подобається, що у Serial Box збирають статистику прослуховувань, тобто, вони можуть мені сказати: «Цей епізод вийшов надто довгим, зазвичай люди вимикають його після такої-то хвилини». Традиційні видавці навряд чи дадуть вам такі дані».
Тобто, у випадку із Serial Box автор має якесь розуміння, орієнтири для роботи, він знає, що написати 3 тис. слів буде достатньо, адже в аудіоверсії це триватиме близько 20 хв, що для слухача цілком прийнятно. Звичайні ж видавці скажуть щось на кшталт: «Що ж, ваша книжка не продалась пів мільйонним тиражем, ми не знаємо, чому».
Гокінз також розповіла, що письменнику в Serial Box платять за епізод. «А оскільки я була головним автором, який координував написання історії всіма іншими співавторами, мені ще й доплачували за це. Тобто я отримувала гроші за кожен написаний епізод та ще трохи зверху як координатор цього книжкового проєкту».
Коли ж закінчується термін виплати авторам роялті, їхня робота починає оплачуватися за контрактом. Одна із авторок проєкту Леатрис МакКіні розповідає: «Ми працюємо від проєкту до проєкту. Тобто Serial Box є моїм роботодавцем, а я працюю за схемою традиційного 40-годинного робочого тижня. Завдяки цьому контракту я можу самостійно забезпечити себе».
Ви не заробите гроші на Patreon
Мабуть, багато авторів хотіли би бути як Дюма — щотижня писати главу свого нового роману і отримувати за неї щотижневу оплату. Свобода творчості митця у поєднанні із фінансовою незалежністю та регулярним доходом — ну хіба це не мрія?
Жити в країні, про яку йдеться в романі, прогулюючись серед густих джунглів після обіду і п’ючи чай в пагодах. А наступного дня натхненно продовжувати писати і насолоджуватися своїм творінням як Мікеланджело колись милувався Сікстинською капелою…
Можна скільки завгодно захоплюватися Ренесансом саме за те, як вони фінансово підтримували тогочасних митців — людей, які інакше були би фермерами-бідняками та жили б у злиднях. Серед таких відомих нам сьогодні людей — Мікеланджело та Леонардо Да Вінчі. Тоді таку фінансову допомогу надавали так звані патрони — заможні люди, які хотіли підтримати митця, аби той міг присвятити весь свій вільний час створенню шедевра.
Після Ренесансу ситуація змінилася — написання шедеврів стало радше додатковим хобі для групки обраних і повноцінною роботою для ще меншої кількості творців. Відтепер усі вони стали залежні від видавців (галерей, або студій звукозапису), без яких отримати прибутки та бути поміченими ставало все важче.
З появою соціальних медіа, як-от Facebook, Instagram та Spotify письменники, художники і музиканти змогли представити свою творчість широкій аудиторії напряму без допомоги посередників. Відтоді вони можуть формувати цілі спільноти навколо своєї творчості, а ця спільнота може фінансово підтримувати улюблених митців.
Нині існують Patreon та Substack — платформи, що дозволяють це робити тисячам прихильникам з усього світу. На них автор може писати тексти для обмеженої групи людей (нішева аудиторія), або ж для широкого кола читачів. Художня література належить саме сюди. Найбільше сьогодні читають комерційну художку — найчастіше саме вона очолює списки бестселерів The New York Times. Це кримінальні трилери та любовні романи — книжки, які мільйони людей купують в аеропортах. Справді глибокі та філософські праці не знаходять свого масового читача.
Журналіст порталу Wired Кевін Келлі вірить, що за цією новою системою майбутнє. Він вважає, що скоро письменнику не потрібно буде 1 млн фоловерів, а всього 1 тис. справжніх фанів, які платитимуть улюбленому митцю 100 доларів на рік. Разом це 100 тис. доларів — цілком достатньо для гідного життя.
Фото: Unsplash
Приватна інвесторка Лі Джин схиляється до більш радикальної економіки пристрасті (passion economy). Вона переконана — в майбутньому автори матимуть ще більш нішеву аудиторію — лише близько 100 справжніх фанів, які платитимуть йому по 1000 доларів.
Однак тут постає питання на мільйон доларів: чи захочуть люди платити такі гроші за підписку лише на одного автора, коли можна купити підписку на Kindle Unlimited і читати мільйони авторів? А ви б погодились на таке?
Що ж, на платформі Substack немає авторів художки, однак, там можна знайти безліч журналістів, які непогано заробляють. На Patreon можна знайти авторів художньої літератури, та успішних серед них мало. Лише 25 із них заробляють більше 1 тис. доларів на місяць і лише 6 — більше 2 тис. Всього 1 авторці вдається заробляти більше 5 тис. доларів — при цьому її книжки уже є в списку бестселерів The New York Times.
Тож самі ці платформи не роблять автора відомим чи успішним. Для цього їм доведеться сформувати свою аудиторію в інших соцмережах, які потім підтримуватимуть їх на Patreon або Substack. Найважливіше — зібрати навколо своєї творчості людей, яким не байдуже про що автор пише і що говорить.
Єдине, що може зробити письменник
Енді Вейр публікував епізоди своєї книжки «Марсіянин» спочатку у власному блозі, потім самостійно розмістив її на Amazon, а згодом її надрукувало видавництво Random House.
«Спочатку в мене було всього 3 тис. підписників, яким я повідомив про можливість придбати мою книжку на Amazon за 99 центів. Більше я ніяк не просував її».
Книжка продавалась там 5 місяців і перш ніж Random House викупив права на неї, її придбали 35 тисяч разів. Після цього вона стала бестселером The New York Times. Крім того, за нею був знятий однойменний фільм з Меттом Демоном в головній ролі.
Важко змагатися із маркетинговими можливостями традиційних видавництв. Вони передають книжку в руки рецензіатам, які мають величезний вплив на читацьку аудиторію. Значний мінус співпраці з ними полягає лише в тому, що видавець забирає собі левову частку прибутку з продажів книги. Однак, враховуючи те, що вони платять за її появу на світ, важко їх у цьому звинувачувати.
Моллі Бартон, та сама колишня працівниця Penguin Random House, наголошує: «Історія Вейра ще не означає, що модель співпраці із видавцями найбільш дієва. Просто традиційний видавець завжди шукає певні гарантії, що книжка буде добре продаватися. А 35 тис. примірників за 5 місяців без промоції — це неабиякий показник. Можливо, ця книжка ніколи б не стала такою успішною без перших кроків, зроблених самим автором».
Іншими словами, не існує ніякої гарантії, що, наприклад, книжка про вирощування картоплі на Марсі стане бестселером. Навіть та сама Велика П’ятірка видавців не в змозі точно передбачити успіх того чи іншого рукопису. Єдине, що може їх переконати — кількість відданих прихильників автора, які куплять цю книжку. У Випадку з Вейром це було 3 тисячі. Все це сталося завдяки ним.
Видавці часто шукають авторів уже зі сформованою аудиторією. Якщо, приміром, Каньє Вест оголосить про наміри написати книжку, вона блискавично стане бестселером.
В іншому випадку це завжди ще та авантюра. «Постійно страждаю від роздумів: чому ця книжка стала успішною, а та — ні? Завжди буде більше розчарувань, ніж історій успіху», зізнається Рейчел Діл. Та одне ми знаємо напевно — багато чого залежить саме від вірних фанів. Незалежно від того, видана книжка традиційним шляхом чи самвидавом, або ж епізодами, — шанси на успіх часто мізерні без відданої бази прихильників автора.
Сам Енді Вейр пропонує такий шлях: «Я би радив спочатку звернутися до традиційного видавця. Якщо ж вам відмовили, спробуйте самвидав і видайте електронну версію своєї книжки. Якщо вона буде добре продаватися, ви можете знову написати видавцю і показати, що ваш роман користується попитом».
Що ж, залишається тільки знайти видавця.
Підготувала та переклала Катерина Малько.
