«По той бік тексту»: Роксана Шевчук про переклад роману «Ненажера»

Перш ніж книжка потрапить до рук читача, її проживають перекладачі. Саме вони шукають слова, передають авторський голос, зберігають інтонації й культурний контекст, щоб текст природно зазвучав українською. У рубриці «По той бік тексту» ми зазираємо за лаштунки перекладацької роботи й розпитуємо про книжки, які змушують шукати ідеальні слова, дивують, випробовують і залишають по собі слід. Сьогодні ділимося розмовою із Роксаною Шевчук, перекладачкою роману «Ненажера»!

Читайте також:

Перекладацька полиця Роксани Шевчук: запрошена лекторка «Лабораторії перекладу» про цікаві проєкти

 ________________________________________________________________________________________________________________________

«Ненажера» натхненна реальною історією Таррара - людини, яка справді прославилася своєю ненажерливістю. Що вас найбільше зачепило в тому, як А. К. Блейкмор переосмислила його історію? 

Щойно ми щось дізнаємося про Таррара, нас водномить охоплює відраза, а від всього огидного завжди інстинктивно хочеться відвернути очі. Блейкмор вразила мене тонким психологізмом: вона так відчула й прописала свого персонажа, що нам кортить до нього пригледітися, почути його історію і деколи навіть поспівчувати. У потворному маргінесі Франції кінця 18 сторіччя авторка спромоглася побачити красу, а в юродивому Таррарі, про якого всі воліли б забути й не згадувати, — людину. Думаю, це вже неабищо.

________________________________________________________________________________________________________________________

Історія Таррара розповідається не зовсім лінійно: ми бачимо його в різні періоди життя - від дитинства до подій Французької революції та 1798 року. Чи було складно тримати в голові всі ці часові пласти під час перекладу? 

Я дуже занурююся в історію, з якою працюю, і зазвичай подібних проблем не виникає. Проте я таки остерігаюся надмірної самовпевненості, тому завжди роблю собі нотатки, що важливо не забути, і перечитую текст, перш ніж надсилати редакторці.

________________________________________________________________________________________________________________________

У романі багато деталей про Францію XVIII століття, зокрема французький республіканський календар - Вандемʼєр. Чи довелося вам багато досліджувати епоху під час роботи? 

Ще б пак! Найкумедніше те, що я думала, що вартувало би більше дізнатися про цю епоху ще до цього перекладу. Мені подобається постійно пізнавати щось нове, і часом я обираю собі певну «тему для дослідження». І ось я взялася за вивчення Французької революції, минає, можливо, два тижні, і мені пропонують цю книжку. Бінго!

Тож певною мірою почала готуватися завчасно. Така підготовка не завжди цілковито стає у пригоді, але дуже додає кращого відчуття тексту, а отже й впевненості у роботі.

________________________________________________________________________________________________________________________

Мова «Ненажери» дуже різна: тут є просторіччя, лайка, медична й релігійна лексика. Як ви передавали цю різноманітність українською? І чи відрізняється мова різних персонажів? 

«Ненажера» — цілий калейдоскоп різноманітної лексики, тож мені якраз найбільше важило впильнувати усі зміни слововжитку. Це дуже впадає в очі в оригіналі, адже патетичні повчання легко змінюють просторіччя і лайку буквально за декілька реплік. Залишається тільки шукати відповідники і не ловити ґав:)

Кожному персонажеві дійсно притаманні свої особливості, особливо це відчувається у такій строкатій компанії пройдисвітів, у яку потрапляє Таррар: у мові Лозо відчувається освіченість і часом метафоричність, як і знання, коли саме використати грубе слівце; Відаль же, на противагу, простий, як двері, а тому й звучати має відповідно.

________________________________________________________________________________________________________________________

У тексті є дуже колоритні слова й вислови: «бамбула», «дурбецало», «Геракл живота», «Аякс дупи». Як вони звучать в оригіналі? І як ви шукали для них українські варіанти?  

«Гераклом живота» й «Аяксом дупи» Таррара охрестив його напрочуд красномовний товариш, тож у таких випадках мені залишалося тільки зберігати образ. Загалом же оригінал пістрявіє різноманітними ідіомами, до яких рідко коли знаходився повний еквівалент, так що довелося вмикати фантазію і думати, як авторка сказала би це українською. Так-от “two left feet” перетворюється на «бамбулу», до прикладу, а звичайнісінький “idiot” — на «дурбецала». Хоча тут теж важливо не передати куті меду:)

________________________________________________________________________________________________________________________

А який момент у роботі над «Ненажерою» був для вас найскладнішим, а який навпаки — приніс найбільше задоволення? 

Якщо загалом у багатьох перекладах дійсно можна обрати якийсь один конкретний момент (гра слів, специфічний жартик, неперекладність, над якою мізкуєш місяцями), то з «Ненажерою» склалося дещо інакше. Найскладнішим (і від цього найприємнішим та найцікавішим) моментом стала ця переміна регістрів: спершу доволі поетичний опис, який обривався вульгарним діалогом. Мені хотілося не просто перекласти абзаци, а й дати читачеві це відчуття раптовості, шоку від таких стрибків. Страшенно тішуся, коли читаю відгуки, як люди переживають ці емоції, наприклад, на 47 сторінці, де ми разом з Тарраром пізнаємо, звідки ж беруться діти. Ефект від оригіналу зберігся, а значить все вдалось :)

________________________________________________________________________________________________________________________

А якщо читачеві після «Ненажери» захочеться ще чогось такого ж незвичного, які книжки ви б йому порадили?

Як на мене, «Ненажера» — чудовий вибір, коли хочеться вийти за межі свого звичного читацького досвіду і при цьому насолодитися добре написаним текстом. Передусім на гадку спадає «Парфюмер», така ж красива потворність. Стилістично зовсім інше, проте «Механічний апельсин»також змусить задуматися про моральність та людську природу. А ще, можливо, зверніть увагу на «Вегетаріанку» — вона, певною мірою, віддзеркалює «Ненажеру»: у Блейкмор тіло відчайдушно прагне їсти, у Хан Канг воно відмовляється від їжі, а в обох випадках суспільство реагує на це жорстоко.

________________________________________________________________________________________________________________________