Рубрика «П’ять хвилин із книжкою»: Єлизавета Болотова про переклад книжки «Руйнація» Ентоні Рейнольдза
Рубрика «П’ять хвилин із книжкою», присвячена перекладачам Лабораторії, продовжується! Саме перекладач стає диригентом симфонії книжки: задає їй ритм, тон і звучання, які мають бути суголосним із оригіналом. Завдяки їх роботі на наших полицях з’являються світові новинки й бестселери українською мовою. Сьогодні поговоримо з Єлизаветою Болотовою — перекладачкою епічного фентезі «Руйнація» Ентоні Рейнольдза. Який же він — процес перекладу книжок? Що найскладніше, а що приносить найбільше задоволення? Найцікавіше з розмови публікуємо у матеріалі.
Як книжка впіймала вас «на гачок»?
Загалом, наші з фентезі шляхи не дуже перетиналися, але тут пройти повз було складно: по-перше, «Руйнація», хоч і є частиною ігрового всесвіту, читається як самостійна історія — а, судячи з усього, люди за таким скучили; по-друге, це була нагода познайомитися з новим для мене лором; по-третє, тут цікаві персонажі, які легко «оживають» в уяві, і завжди цікаво дати почути їх так, як вони говорять до тебе.
Розкажіть про цікаві новотвори \ неологізми над якими ви працювали у цій книжці?
Насправді мені дуже пощастило: команда Cat&Owl проводить величезну роботу з локалізації «Ліги легенд» (на волонтерських засадах!), тому працювати над світом з нуля не довелося. Але, звісно, переклад елементів фентезійного світу — це завжди або пан або пропав. У «Руйнації» не так багато новотворів, однак чимало простих, на перший погляд, слів вжито так, що над ними треба було посидіти. Я й досі хвилююся: чи правильно було зупинитися на нейтральному «Війську» замість пишнішої, але потенційно асоціативної з московським царством «Раті»? Чи варто було залишати окремі вкраплення діалектизмів у Веннікс, як в оригіналі, і чи не читається це як напівзакинута робота?
Зате формат книжки, на відміну від гри чи серіалу, дає змогу розширити контекст. От, здавалося б, побіжно згадана дрібничка, але бета-рідерка розповіла, що назва містечка Айронвотер (буквально «залізна вода») натякає на присмак крові полеглих на узбережжі. Можна було обійтися приміткою, але вийшло вписати те, що дізнається з назви англомовний читач, у діалог.
Поділіться найскладнішим моментом перекладу: що під час перекладу принесло найбільше болю?
Деякі автори позначають тисячі різних звуків лаконічним gasp, деякі почувають особливу ніжність до відокремлених прикладок на початку мало не кожного речення, ну а Ентоні Рейнольдз щедрий на фразу eyes widened. Кліше — то мій біль. До них завжди доводиться вишукувати підхід. Як добре, що ми стоїмо на плечах гігантів (Віктора Морозова і його перекладу «Гаррі Поттера», авторка якого теж любила цей зворот).
Найприємніший момент у перекладі: що змусило вас плакати від щастя чи натхненно працювати всю ніч?
Що-що, а ритм Рейнольдз задав майстерно: сюжет розвивається динамічно, але не рвано, тому дуже легко було занурюватися в текст і перекладати іноді буквально з ранку до ночі. Не з усіма книжками так.
Ще запамʼяталися бойові сцени: відчувається, що вони відбуваються за лічені секунди. Я навіть спробувала новий формат, щось штибу синхронного перекладу — читати наступне речення, поки перекладаю попереднє. Так хотілося зберегти оцей темп.
Якби повернути час назад чи погодилися б ви перекладати цю книжку знову?
Однозначно так. Переклад зазвичай самітницька справа, в якій конче бракує фідбеку, взаємодії — а тут я попрацювала з командою фанатів над проєктом, який може стати частиною чогось масштабнішого (українська локалізація ігор потрібна!), для несподівано активної спільноти. Мені подобається така фраза, що перекладати — це вірити, що в тебе є читач. З «Руйнацією» це справдилося.