«Іноді ця мета — не забути й розповісти — допомагає їм намацувати власне «я» у нейролептичному тумані»: уривок із книжки Христини Шалак «Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію»

Збірка есеїв та художніх репортажів лікарки-психіатрині Христини Шалак «Нікого немає в лісі» розповідає про психіатрію через призму окремих історій, розказаних самими героями: про те, як жити з тим чи іншим розладом, як лікуватися і працювати у психіатричних лікарнях, як дбати про рідних, які мають психіатричні діагнози. Ще одна тема, яка виступає тлом і контекстом — складна і суперечлива історія психіатрії. У матеріалі ділимося уривком із книжки.

__________________________________________________________________________________________________

Читайте про те, як радянська влада використовувала і маніпулювала психіатрією, а також про улюблені книжки Христини Шалак у рубриці «Книжкова полиця»

__________________________________________________________________________________________________

***

В Україні найстрашнішою лікарнею-вурдалакою став спецзаклад у Дніпрі. Психіатрична лікарня із суворим режимом (яка існує і до сьогодні, призначена для лікування пацієнтів, які скоїли важкі злочини), за часів Радянського Союзу функціонує також і як в’язниця для дисидентів. 

Деякі з них, як-то Леонід Плющ чи Василь Рубан, після звільнення написали про те місце спогади. Іноді ця мета — не забути й розповісти — допомагає їм намацувати власне «я» у нейролептичному тумані.

__________________________________________________________________________________________________

Переважно там працювали жінки, лікарки. Акуратні, у попрасованих білих халатах, на столах у них стояли квіти, вони пили чай із фарфорових чашок. Говорили спокійно й холодно, розуміючи свою владу і слушність, яку неможливо оскаржити, неспішно щось нотували до своїх записників. Користувалися з «доносів» — завжди в курсі того, хто і що про них говорив. 

Кен Кізі, мабуть, щось таки знав, обираючи на роль головного злодія своєї книжки жінку: дніпропетровську лікарню 1970-х років контролювали такі самі сестри Ретчед, навіть страшніше — лікарки Ретчед, бо медсестри там тільки виконували їхні накази, а іноді навіть могли тихо сказати «вибачте», вводячи сульфозин. 

Ці лікарки мали цілковиту владу над пацієнтами, сотнями чоловіків у вразливому становищі, беззахисність яких використовували, щоб принизити, бо ж це такий простий спосіб зламати волю — просто взяти під контроль природні потреби людини, як-то піти до туалету, поїсти чи помитись, — і маніпулювати ними. 

І якщо звернутися до стереотипу, що з усіх способів убивства жінка, найімовірніше, обере отруту, то тут отрути вдосталь, у таблетках та ін’єкціях, її вводили дом’язово й довенно, давали пити жменями, перевіряючи шпателем рот. 

Одну з лікарок називали «Еллочкою Людоїдкою», або ж «Ельзою Кох» (на честь нацистської злочинниці і дружини коменданта концтабору, яка вирізнялась особливою жорстокістю і, як розповідали, носила рукавички, виготовлені з людської шкіри). 

Сама лікарка про своє прізвисько знала й час до часу карала когось за його вживання; з іншого боку — по-своєму ним пишалася, як свідченням того, що її бояться, і не будь-хто, а чоловіки.

У цьому був якийсь хворобливий, садистичний еротизм, і пацієнти знають про особливість її «допитів», на які лікарка одягала спідниці з розрізом і розводила ноги, а ще карала «сіркою» тих, кого заставали за мастурбацією (а таке ставалося часто, бо ж неможливо було усамітнитись); кульмінацією став безглуздий, безсоромний жест, коли місцева «Ельза Кох» сіла пацієнтові на голову — буквально, щоб чи то провчити, чи то принизити, щоб показати, що може й таке, і нічого їй за це не буде. 

Леонідові Плющу вдалося дібрати до цієї жінки «ключ» (і це така інверсія, де не психіатр до пацієнта, а пацієнт має шукати до свого лікаря підхід): на «допитах» він говорив з нею про Фройда, а отже, і про сексуальність та різні її тлумачення, при цьому дивився в обличчя, а не під спідницю, говорив багато, а як винагороду отримував її симпатію і зменшену дозу ліків. 

А загалом спогади Плюща про лікарню зворушливо-інтеліґентні: хоча в них він і називає все своїми іменами та описує, як було, а попри те здається, ніби вся та тюремно-тоталітарна буденність перед ним розступилася, як води Червоного моря перед Мойсеєм, і він зміг пройти крізь своє ув’язнення, не вимастившись, не потонувши. 

Якимось чином поряд із відштовхувальним, аж до огиди, побутом спецлікарні, з усією його мерзенністю — неминучою, як яскраве світло лампочки вночі, — співіснують книжки (хай читати їх і важко), картини Ван Гога й Чурльоніса, наука, листи та побачення з дружиною, «не забути, не озлобитись і не здатись». 

__________________________________________________________________________________________________

Купити книгу лікарки-психіатрині Христини Шалак «Нікого немає в лісі»

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними

Замовляйте книги на сайті інтернет-магазину laboratory.ua: кешбек і безкоштовна доставка за замовлення від 500 грн

Більше актуальних видань шукайте за посиланням на сайті інтернет-магазину laboratoria.pro