«Дуже цікаво, що саме в такій галузі, як судова експертиза, жінки демонструють чудові результати й навіть домінують»: уривок із книжки «Натура злочину. Підказки, які нам залишає природа»

Патриція Вілтшир — судмедекспертка, ботаністка і палінологиня, яка консультувала поліцію і промисловість у майже 300 розслідуваннях у кількох країнах і відіграла важливу роль у розкритті кількох гучних злочинів. У матеріалі ділимося уривком із книжки «Натура злочину. Підказки, які нам залишає природа». Природа дала нам безладний, недосконалий світ, але її головне завдання допомогти розібратися в ньому, коли ми цього найбільше потребуємо.

__________________________________________________________________________________________________________

Читайте матеріал-знайомство із авторкою Патрицією Вілтшир, а також добірку п'яти цитат із книжки «Натура злочину»

__________________________________________________________________________________________________________

***

Добре пам’ятаю — у розпал того літа в новинах було «затишшя». Люди роз’їхалися у відпустки, життя протікало без особливих подій, а у провінції панував спокій. Четвертого серпня 2002 року все змінилося — того спекотного дня з’явилася новина про зникнення двох дівчаток. ЗМІ скаженіли, радіостанції постійно виходили в ефір з випусками новин, а на телеканалах похмурі ведучі раз у раз переповідали ті самі скупі відомості. Телеекрани заполонила знакова фотографія двох чарівних дівчаток, які стоять поруч в однакових червоних футбольних майках. Одна була яскравою білявкою, а її зубата усмішка випромінювала впевненість і щастя. Інша мала блискуче каштанове волосся, м’яку усмішку і проникливі очі, які дивилися просто на вас. Вони були прекрасні — багато хто хотів би мати таких діток.

Пізніше ми дізналися: їх звати Голлі Веллс і Джессіка Чепмен і вони зникли в містечку Согем, графство Кембриджшир. Занепокоєні й затяті журналісти знов і знов переповідали крихти відомостей, якими зі ЗМІ поділилася поліція. У частих випусках новин заплакані і зневірені батьки з гримасами горя на обличчях благали повернути їхніх дорогоцінних донечок. Понурі слідчі просили про допомогу та інформацію. Часто крутили кадри, як, здавалося б, усі жителі містечка прочісують околиці в пошуках зачіпок, які вказали б на місцеперебування двох десятирічних дівчаток. У новинах показували, як скоординовані групи поліціянтів систематично обшукували із собаками місцевість, розпитували людей; показували фотографії школи, у яку ходили дівчатка, і повідомляли коли їх бачили востаннє — й усе це впереміж із тією незабутньою світлиною з усмішками й червоними футболками.

У саду свого нового милого будинку в Согемі батьки Голлі влаштували для друзів барбекю. Джессіка щойно повернулася додому і благала батьків пустити її на вечірку разом із подругою. Вони з’їли по порції барбекю, поласували полуницею, а потім, облишивши невимушених і галасливих дорослих, пішли в кімнату Голлі дивитися телевізор. Чомусь вони переодягнулися у футбольні майки, зробили ту світлину, а тоді сказали, що підуть по цукерки. Більше рідні їх не бачили. Камери відеоспостереження зафіксували, як вони перейшли вулицю, — це востаннє їх бачили живими.

Урешті-решт — що, напевно, неминуче — мій телефон задзвонив. Телефонував Кен Льюїс, старший криміналіст поліції Кембриджширу. Він збирав команду людей — кожен зі своїми унікальними навичками — і запитав, чи не прийду я на термінову нараду з його спеціалістами. Пригадую, що поліція Кембриджширу нагадувала тоді граційного лебедя, який заповзято гріб лапами під водою. Кен Льюїс був «включеним» і вселяв упевненість; він прислухався до команди й не корчив із себе зарозумілого всезнайку, як це, на жаль, буває зі старшими криміналістами. Він хотів, щоб його команда була в повній бойовій готовності й узялася до роботи, щойно найгірші страхи стануть реальністю. Прагнув витягнути з усіх важливих локацій і предметів усі можливі докази. Дівчатка зникли кілька днів тому, і хоча ніхто не хотів нічого говорити, всі, хто займався зниклими дітьми, передчували — невдовзі їм доведеться мати справу з двома мертвими тілами.

На початку розслідування купа речей може піти не так, а помилки й недогляди здатні визначити його долю. Вони диктують хід справи, створюють непотрібну роботу, завдають великих збитків і неминуче викликають глибоке відчуття сорому. Вкрай важливо, щоб поліція створювала враження ефективної доцільної діяльності  — це вселяє упевненість у громадськість і, звісно ж, у повсякчас голодних ЗМІ. Зв’язками з громадськістю займалися старші слідчі — натомість Кен працював у полі разом із нами.

Це було так давно, і я вже не згадаю всіх облич у тій спекотній переповненій кімнаті, де ми — фахівці з унікальними й корисними навичками — сиділи за столом разом зі слідчими. Ми обговорювали, що і як робитимемо, коли тіла знайдуть. Зі мною було двоє магістрів з Університетського коледжу Лондона; якщо вони хотіли побудувати кар’єру в галузі судової експертизи, їм треба було побачити реальність, а не отримувати опосередковану інформацію з лекцій і книжок. Та і спеціалізованої літератури в ті дні було обмаль — тоді кримінологією, судовою експертизою і купою інших предметів, якими нині повняться навчальні програми університетів, цікавилися значно менше. Кен дозволив мені взяти студентів асистентами, якщо в цьому виникне необхідність, — це найкраща школа, яку вони могли пройти.

На той час я вела магістерську програму із судової археології в Університетському коледжі Лондона, й один важливий модуль був присвячений судовій екології. Я склала список і, коли траплялися якісь справи, брала студентів по черзі із собою. Візити на місце злочину з усіма його жахами, присутність під час розтину в холодному сліпучому морзі та збирання зразків у лісових гущавинах, ставках і занедбаних будинках допомагають відділити зерно від полови. Ми пройшли крізь таємничі двері моргу, взяли із шафи спецівку і вдягнули білі гумові чоботи. Мої чоботи завжди були завеликими, і мені ніколи не діставався одяг з однаковим верхом і низом — я була ще тим видовищем. Стіл для розтину стояв поруч із ванночкою для дезінфекції ніг — я почовгала вперед і поклала інструменти на нержавійну стійку біля раковини. Обернулася, гадаючи, що студент буде біля мене, але він досі стояв біля ванночки, був дуже блідим і занепокоєним. Його погляд прикипів до сірого, частково розкладеного тіла на столі для розтину, вигляд і запах якого дали зрозуміти — реальність саме така. Ми мали взяти зразки з різних частин трупа. Студент зблід ще сильніше, відступив і захитався — я хутко потупцяла до нього і провела до вбиральні в роздягальні. Чомусь щоразу дівчата виявлялися стійкішими, витривалішими й кориснішими, ніж хлопці. Дуже цікаво, що саме в такій галузі, як судова експертиза, жінки демонструють чудові результати й навіть домінують.

У моїй пам’яті закарбувався ще один випадок. Якось я разом зі своєю найкращою студенткою-магістранткою працювала над запліснявілим трупом, а двоє кремезних полісменів кривилися в кутку. Згадуючи про це, мені аж не віриться, що в морзі не було холодильної камери — через це труп укрило барвисте кругове плетиво грибної порослі. Через спори грибних колоній труп сам по собі становив біологічну загрозу. Ми зі студенткою просто робили свою справу, а тим часом полісмени мали кепський вигляд і явно не хотіли дивитися у наш бік. Я не бачила цю студентку роками, але після закінчення Університетського коледжу Лондона вона отримала чудову роботу судової експертки, і я знаю — у неї все склалося дуже добре. Одному богу відомо, скільки у британських університетах і коледжах нині є курсів із судової експертизи, але добре уявляю розчарування студентів, коли вони стикаються із суворою реальністю ринку праці. 

__________________________________________________________________________________________________________