Історія позивних Українського радіо та їх виконавця, пілота американського літака-винищувача Андрія Бобиря

Від першого ефіру 1924 року до трансляцій із бомбосховищ під час повномасштабної війни. Від боротьби з радянською цензурою до відновлення мовлення в деокупованих містах. Від внеску українців у винайдення радіо до появи української естради. Радіо звучить там, де твориться історія, і стає опорою, навіть у найтемніші часи. «Українське радіо. Історія буремного століття» — це книжка про силу слова, що перемагає імперії, про голос, що залишається незмінним символом нашої єдності. І радіохвилю, що попри заборони й кордони завжди знаходить шлях до серця свого слухача. Ділимося уривком із книжки у матеріалі.

______________________________________________________________________________________________________

Книжка виходить за підтримки громадської організації «Детектор медіа».

______________________________________________________________________________________________________

Кожна година мовлення Українського радіо розпочинається першими акордами пісні на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». За більш ніж вісімдесят років звучання в ефірі мелодія стала невіддільним атрибутом центрального українського радіомовника. За нею його впізнають і слухають удома й у світі.

«Це як початок нового дня в Україні. Навіть у кіно можна не раз побачити такий прийом: коли треба показати ранковий Київ, дають із високої точки панораму міста — сонце встає, туман — і це обов’язково на фоні позивних “Реве та стогне Дніпр широкий”, виконаних на акустичній бандурі», — розмірковує дослідник історії радіо Анатолій Табаченко в проєкті «Життя в ефірі» Українського радіо.

А почалася ця історія у далекому 1943 році, коли в розпал Другої світової війни створили пересувну радіостанцію «Дніпро».

Працівник радіостанції Семен Кушніренко (після Другої світової війни він очолював Полтавський обласний радіокомітет) запропонував зробити позивними нової радіостанції початкові акорди пісні «Реве та стогне Дніпр широкий». Мелодію на вірш Тараса Шевченка 1884 року написав композитор Данило Крижанівський і присвятив її корифеєві українського театру, видатному режисерові й акторові Марку Кропивницькому.

Уривок пісні на слова Шевченка вибрали для позивних не випадково. Під час Другої світової війни образ Шевченка набув особливого значення як символ боротьби та національного духу. До того ж його творчість використовували різні сторони, пише Мирон Гордійчук у статті «Культ Тараса Шевченка і війна» на «Історичній правді». Радянська пропаганда закликала до опору нацистам, посилаючись на гнівні рядки поета, а німецька пропаганда акцентувала на його антимосковських настроях: «Бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами». Ідеологічні матеріали ОУН-УПА трансформували Шевченкові ідеї у заклик до боротьби проти радянської влади. Його вірші та образ масово зображали на плакатах, які розміщували на стінах, афішах, транспорті, наголошуючи на актуальності слів поета у вирі війни.

Диктор Українського радіо тих часів Андрій Євенко у статті для збірника «Радіо у дні війни» згадував: «Позивні “Дніпра” — “Реве та стогне Дніпр широкий” — слухали як першу радіоластівку, що прилетіла на звільнену від німецько-фашистських загарбників землю. [...] Станція не раз зазнавала нападів ворожих літаків, але самовіддано проводила робо- ту, викриваючи фашистську пропаганду, закликаючи радянських воїнів і партизанів до нещадної боротьби з ворогом».

Уперше в ефірі радіо «Дніпро» позивні «Реве та стогне Дніпр широкий» прозвучали 2 травня 1943 року. З плином часу аранжування мелодії дещо змінювалося. У фонотеці Українського радіо збереглися зразки записів 1950-х, 1960-х, 1980-х років. Нині позивні звучать у версії, оновленій 2017 року, коли Українське радіо стало частиною Суспільного мовлення.

Протягом багатьох років на радіохвилях лунали позивні, для яких ключову партію традиційної української бандури виконав Андрій Матвійович Бобир (1915–1994), з яким пов’язана ще одна цікава історія. Він народився у давньому козацькому селі Ничипорівка на Київщині. Мистецтвом гри на бандурі захопився змалечку. 1941 року закінчив Київський музично-театральний технікум і відразу ж пішов на фронт. Протягом Другої світової війни служив льотчиком на отриманому в межах лендлізу американському винищувачі Р-39 «Аерокобра». Як тут не провести паралелі між його службою Андрія Бобиря та службою українських пілотів на літаках-винищувачах F16 у нинішній війні!

На фронті він не полишав мистецтва: співав, грав у спектаклях і, головне, був майстерним бандуристом.

«Інколи навіть уривок зі спектаклю йому не вдавалося дограти — прямо в гримі “сідлав” літака й здіймався в небо. Приземлився раз на запасному аеродромі, Андрій Бобир, льотчик Червоної армії під час Другої світової війни, а техніки остовпіли... Поляки-вільнонайманці хрестяться: “Матка боска... Дябел з пєкла!..”. Тільки тоді збагнув, що й досі має грим на обличчі (грав Чорта в “Ночі перед Різдвом“ Миколи Гоголя)», — розповідає у «NOVA газета» дослідниця творчості Андрія Бобиря Тетяна Маккой.

У фронтових умовах Андрій Бобир потихеньку познімав із гітар та мандолін струни й кілочки, хлопці винишпорили десь дюралюміній та авіаційний клей, та й змайстрував собі бандуру сокирою і долотом. Щоправда, за попсовані гітари мало не потрапив на “губу”, але в командирів вистачило здорового глузду, щоб обійтися жартом: мовляв, хто ж у небі літатиме, коли всі посунуть до Бобиря на “губу”, як той з горя заспіває “Реве та стогне Дніпр широкий”?

Тетяна Маккой, «Була зима з відлигою...», «NOVA газета»

Зроблену самотужки бандуру на 12 басів і 18 приструнків дуже любив, уважав своїм талісманом і брав її із собою у крило «Аерокобри» на бойові вильоти. Як писав поет Олекса Ющенко, «...а кобза, хоч і саморобна, дорожча золота йому. В ній пісня і весела, й скорбна, в ній віра, що поборе тьму». Бандура стала оберегом для військового під час бойових вильотів, переконаний Анатолій Табаченко. «Вона рятувала, і таки врятувала його від смерті. Слава богу, що повернувся додому живий і здоровий, мабуть, один з десятка пілотів, яким судилося повертатися додому», — каже він.

Після закінчення Другої світової війни Андрій Бобир продовжив навчання у Консерваторії у класі Григорія Верьовки та Григорія Компанійця, потім на аспірантурі, і зрештою присвятив улюбленому інструменту значну частину професійного життя, створивши понад п’ятсот обробок творів для бандури, народних пісень танців та п’єс. Очолював Ансамбль бандуристів Українського радіо (1946—1963), потім був художнім керівником і диригентом радіооркестру народних інструментів (з 1965-го), викладав у консерваторії та працював у Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.

Поет і бандурист Ярослав Чорногуз називає Андрія Бобиря неперевершеним віртуозом-імпровізатором: «мало хто серед нині живих і діючих бандуристів міг би з ним достойно конкурувати», — пише він у статті «З пальців та струн...» в журналі «Українська культура». Він пригадує, як запрошений на творчий вечір уже в літньому віці Бобир вийшов виконати твір, і зробив це стоячи — тримаючи інструмент не вертикально, а горизонтально, поклавши на долоню лівої руки. «У той же час права просто літала по струнах і виробляла такі пасажі, що дивувалися навіть ті, хто багато разів слухав митця», — продовжує він. Бобир міг грати не лише на струнах, але й під ними, не лише клав інструмент, а й ставив його «з ніг на голову». Кожен наступний куплет пісні міг супроводжувати новим чудовим акомпанементом. А ще — як він співав! Мав голос — оперний драматичний тенор. Окрім музичних талантів, він був також чудовим оповідачем: годинами міг розповідати історії про Хмельницького, Богуна, Нечая, Мазепу, Залізняка та Гонту, переплітаючи історії з грою на бандурі.

Більш ніж двісті записів Ансамблю бандуристів та Оркестру народних інструментів під керівництвом Андрія Бобиря зберігаються у Художньому фонді Українського радіо. Але найдорожчими для себе майстер уважав, як він про це розповідав в інтерв’ю Анатолієві Табаченку, ті самі коротенькі записи акордів «Реве та стогне Дніпр широкий», які слухала в ефірі вся країна.

Безсмертні акорди й сьогодні лунають на хвилях Українського радіо. Вони й далі осучаснюються, стають більш динамічними, але водночас ось уже вісімдесят років неодмінно зберігається і передається далі їхня неповторна духовна енергетика.

______________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Українське радіо. Історія буремного століття», Вадим Міський, Тамара Гусейнова