Як правила власності керують нашим життям і формують наш світ

У Леві Розенбаума був особливий бізнес: упродовж десятиліть він рятував життя людей, які страждали від ниркової недостатності. Розенбаум знаходив охочих донорів і знайомив їх із пацієнтом — за певну ціну, звісно. «Жоден мій клієнт не залишився без нирки».

Послуги Розенбаума коштували немало. За одну нирку реципієнт мав заплатити аж 160 000 доларів, із яких живому донору нирки перепадало максимум 10 000 доларів, а решта йшла лікарям, на оформлення віз... і на винагороду самому Розенбауму.

У 2009 році Розенбаум потрапив до рук фбрівців. Суд визнав його винним, і підприємець став першим — і поки що єдиним — американцем, якого засудили за торгівлю органами. Коли Розенбауму оголошували вирок, зала суду була переповненою — але не обуреними жертвами, а його вдячними клієнтами, які прийшли підтримати свого рятівника. Один з них заявив: «Тут немає жодної жертви. Донори щасливі, а реципієнти живі та здорові». Розенбаум називав себе «нирковим» Робін Гудом.

Утім, прокурорів ці сентименти не розчулили: за їхніми словами, «з Робін Гудом у цієї історії спільне єдине — і те, й інше є байкою». Розенбаум змушував донорів брехати трансплантологам, що вони жертвують нирку безкоштовно. Під час укладання мільйонних угод у нього завжди був у кишені пістолет, й іноді він навіть погрожував донорам, які намагалися ввімкнути задню. У в’язниці Розенбаум провів загалом два з половиною роки.

Прокурори стверджували: ув’язнення Розенбаума має показати громадськості, що продаж нирки — це «приниження людської гідності». Сьогодні продаж органів, зокрема й нирки, криміналізовано майже в усіх країнах світу. Як сказав один фахівець з медичної етики, ринки органів «зловживають становищем найбідніших і найвразливіших верств населення».

Можливо. Але водночас правда й те, що в кожної людини є дві нирки, а для повноцінного та здорового життя достатньо однієї. За законодавством подарувати комусь свою нирку — це вершина самовідданості й благородства. Щороку тисячі людей роблять одне одному такі подарунки. То чому ж ви не можете свою нирку не віддати, а продати? Трансплантологи отримують чималу зарплатню, лікарні теж мають прибуток, а самому постачальнику сировини, отже, залишається лише відчуття гордості за свій самовідданий вчинок? Чим узагалі відрізняється продаж нирки від продажу квасолі, яку ви виростили на своїй присадибній ділянці?

Безперечно, якщо ми встановимо для нирок ціну, малозабезпечені донори опиняться у вразливій ситуації. До того ж це може негативно вплинути на наші загальнолюдські цінності. Однак якщо ми справді бажаємо врятувати життя пацієнтів з органною недостатністю, практика свідчить, що єдиним правильним шляхом до порятунку є санкціонування певних обмежених форм торгівлі. Категорична заборона торгівлі органами щорічно призводить до передчасної смерті приблизно 43 000 американців — стільки само, скільки загинуло б унаслідок «85 авіакатастроф “Боїнгів”, під зав’язку заповнених пасажирами», як зазначено в одному дослідженні. В Ірані — єдиній країні у світі, де сьогодні дозволено торгівлю органами, — жодна людина ще не померла від того, що не дочекалася потрібної їй нирки.

Що є більшим «приниженням людської гідності» — ринки органів чи смерть? І хто насправді Розенбаум — лиходій чи герой? Однозначної відповіді на це питання немає. 

На перший погляд, правила, що регулюють право власності на своє тіло, можуть здатися хаотичними й невпорядкованими, однак насправді це не так. Однозначно сказати, як ставитися до Розенбаума — як до героя чи як до лиходія, — ми не зможемо, однак спробуємо надати всі потрібні інструменти для інтерпретації цієї непростої полеміки, що дадуть вам змогу самостійно визначитися зі ставленням до однієї з найскладніших дилем, пов’язаних із дефіцитними ресурсами.