Ви кажете, що отримання премії збиває з пантелику. Але хіба Ви цього не очікували?
Я завжди писав, ще з дев’яти років, але це не було частиною мого світу. Я навіть не міг уявити, що хтось одного дня підійде до мене, щоб поговорити про мої книжки. А сьогодні я навіть зустрічаюся з послами.
Якось я був на літературній зустрічі на фестивалі в Нансі, де виступав італійський письменник Еррі де Лука. Мені дуже подобаються його книжки. Але я не залишився там і на п’ять хвилин. Я не впевнений, що хочу щось знати про письменника. Раніше, коли ми ще дивилися фільми на DVD, я ніколи не хотів дивитися «бекстейдж». Це руйнувало магію. Краса книги саме в тому, що я, як читач, можу уявити все сам.
Чи відбулися після премії якісь особливі зустрічі?
До перемоги на Гонкурі мої читання збирали близько сорока осіб. Сьогодні я виступаю в залах на чотириста людей, і мер щоразу присутній. (сміється) У маленькому містечку в Альпах мер навіть цілий вечір просидів зі мною на сцені. Це було трохи абсурдно, наче я був його талісманом — він не сказав ані слова. Але це дало мені відчути, наскільки ця премія є значущою.
Але це не завжди абсурд. Іноді це дуже зворушливо. На Женевському автосалоні до мене підійшов чоловік. Його звали Оскар, і він сказав, що має бразильське коріння. Моя книжка зворушила його настільки, що він почав плакати просто під час розмови зі мною. У мене й самого сльози наверталися на очі. Серед чоловіків це рідкість. Взагалі-то, романи в основному читають жінки. Чоловіки частіше читають так звані корисні книжки: біографії чи есеї, щоби щось дізнатися, чомусь навчитися.
Але я завжди кажу: з романів вчишся більше, ніж з есеїв. Доказ — есеї, написані 30 років тому, вже ніхто не читає, а от романи, написані 50 років тому, читають досі. Вони говорять про людське значно глибше. Ця зустріч з тим чоловіком зворушила мене так, як ніщо інше — це була справжня нагорода.
Щоб журі з десяти осіб віддало перемогу саме вашій книжці, знадобилося аж 14 раундів голосування. Очевидно, інші твори теж були дуже сильними
Я їх читав. Я б волів програти Ерікові Рейнхарду. Чи був я здивований? Потрапити до списку означало для мене, що про мою книжку згадають у період літературного рентре (у Франції це вересень, коли видавництва масово випускають нові книжки). Це справжній літературний марафон. Виходить 500 книжок, але лише 30 отримують хоч якусь увагу, і тільки 10 справді виділяються. Потрапляння до списку дало мені принаймні ще тиждень видимості. Для такої тривожної людини, як я, це було перевагою.
Але ви ж не вірили у свої шанси?
Єдиний момент, коли я хоч трохи повірив, був день перед оголошенням, 6 листопада. Тоді Премію Феміна отримала Неєж Сінно. Вона теж була у списку Гонкура, але такого ще ніколи не траплялось, щоб одна й та ж людина отримала обидві премії. Тож у перегонах залишилися лише троє. І от тоді я подумав: це можливо. І я радий, що не повірив у це раніше, інакше не витримав би напруги.
Ви розповідали, що ідея використати скульптуру як відправну точку для сюжету з’явилася після перегляду фільму Паоло Соррентіно «Loro» про Сільвіо Берлусконі. Але звідки ж у Вашій уяві з’являються такі унікальні персонажі, як Віола і Мімо?
Я виріс у феміністському середовищі. Не у політичному сенсі, а в тому, що моя мама завжди казала: жінки розумніші за чоловіків. У нашому домі не було місця для жодних упереджень — ані за гендером, ані за расою. Але попри це… Дівчата й досі мають боротися в рази більше, щоб досягти того самого, що й хлопці їхнього віку. Хіба це не абсурдно? Саме ця думка і підштовхнула мене створити героїню Віолу. Чому жінок досі стримують? Я хотів розвинути довкола цього теорію. Патріархальне домінування досі існує — воно, ймовірно, бере свій початок ще кілька століть тому і передається з покоління в покоління. Це щось, що жінки успадкували, а ми, чоловіки, вже навіть не здатні розпізнати.
Віола боролася з видимими демонами. І все ж у якийсь момент голос промовив до неї: підкорись встановленому порядку. І вона це зробила. Я поринув у цю епічну боротьбу, і так народився цей персонаж.
Цю історію називають історією неможливого кохання. Але хіба це не радше демонстрація глибокого зв’язку між двома майже несумісними людьми?
Якби це було справді неможливе кохання, я б не написав про нього 600 сторінок. Мене це не цікавить. Кажуть, що історія Ромео і Джульєтти — теж неможливе кохання, але вона ж вважається однією з найвеличніших історій кохання у світі.
Можливо, це кохання не є соціально прийнятним, але воно про інше. Про двох людей, які доповнюють одне одного. Якщо додати Віолу й Мімо разом — отримаєш надлюдину. Моя найстаріша подруга живе у США — я знаю її з семи років. Ми знову говорили три дні тому. Мені подобається ідея, що хтось був поруч зі мною все моє життя. Вірність у дружбі дуже цінна річ.
Після отримання цієї премії, чи залишається час на щось інше, крім літератури?
Я можу писати тільки вдома; я ніколи не писав жодного рядка деінде. Навіть удома я створюю собі кокон. Коли я пишу, я не можу подорожувати. Уся моя увага має бути присвячена цій книжці. Я досі отримую по три запрошення на тиждень, але у 2025 році я нічого не планую. Хіба що по одній події на місяць, кожного разу в іншій країні.
______________________________________________________________________________________________________
Джерело: lecho.be
______________________________________________________________________________________________________
Купити книжку «Пильнуй її», Жан-Батіст Андреа
В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
Замовляйте книги на сайті інтернет-магазину laboratory.ua: кешбек і безкоштовна доставка за замовлення від 500 грн
