Зіркові архітектори Френк Ллойд Райт та Ле Корбюзьє, - уривок із книги Леслі Склера «Проект "Ікона": Архітектура, міста та капіталістична глобалізація»
Архітектура — це місце, де зіштовхуються фантазія і холодний розрахунок, а кожна нова споруда стає іконою, що покликана виражати історію і розкривати культуру країни. Але за екскурсіями, сувенірними ятками й туристичними маршрутами приховано щось значно більше. Оперний театр у Сіднеї, Ейфелева вежа в Парижі, Пікова вежа в Гонконзі — це лише декілька відомих на весь світ споруд, що формують óбрази своїх міст і країн. Тисячі фото в соціальних мережах перетворюють їх на сучасні ікони, якими захоплюються, і водночас вони стають засобами маніпуляцій і впливу влади. Їх популярність — це інструмент брендингу: контури й форми викликають стійкі óбрази і цим перетворюють архітектурні споруди на об’єкти моди і хайпу. Поцілунки на фоні Ейфелевої вежі, кумедна «підтримка» Пізанської дзвіниці, пропозиції руки і серця серед хмар Бурдж Халіфи — це більше не видовищна краса. Це двигун економічного зростання. Книга «Проєкт «Ікона» соціолога Леслі Склера не про споруди: це подорож у світ емоцій, вражень і маніпуляцій міста, яке стає театром, де архітектура — це актори, а кожна нова п’єса — сценарій, продиктований економікою і владою.
Визначення «зірковий архітектор», яке одні вважають малоприємним, а інші — легковажним, має теоретичну користь для соціології архітектури. Воно поєднує світ архітекторів зі світом знаменитостей, а архітектуру як езотеричну й естетичну практику — з архітектурою як індустрією в центрі уваги. За останні кілька років визначення закріпилося в ЗМІ та професійних публікаціях, і його поволі починають сприймати серйозно дотичні до архітектури науковці. Звісно, прагнення слави — річ не нова. Леон-Баттіста Альберті, всебічно обдарована людина, геніальний самоімпресаріо епохи Раннього Відродження і видатний архітектурний діяч, написав у 1440-х роках алегоричну п’єсу про славу, не так давно перевидану (Alberti, 1987)116. Ані Френк Ллойд Райт (1869–1959), ані Ле Корбюзьє (1887–1965) не цуралися публічності — обох сьогодні називали би знаменитостями. Їхнє суперництво добре задокументоване, переважно в суперечках щодо різних концепцій модернізму, а втім, вони ніколи не бачилися.
Тож, перш ніж розглядати зіркових архітекторів нашого часу, буде корисно коротко заглибитися у кар’єри цих двох найбільш культових архітекторів першої половини ХХ століття. Райт та Ле Корбюзьє обидва мають чималий інституційний спадок і чимало прихильників. Спершу поглянемо на Райта та те, що можна без перебільшень назвати індустрією Френка Ллойда Райта.
Леслі Склер — соціолог, автор книги «Проект "Ікона": Архітектура, міста та капіталістична глобалізація»
Френк Ллойд Райт
Райт помер у 1959 році, за лічені тижні до відкриття Музею Ґуґґенгайма в Нью-Йорку — на той час він уже був легендою і в Сполучених Штатах, і за кордоном.
Один професор з Нью-Йорка пригадує, як уперше ще дитиною побачив Райтів Музей Ґуґґенгайма: «Це було надзвичайно привабливе місце, так і хотілося з’їхати вниз на роликових ковзанах. Це перша будівля, яку я усвідомив як архітектурний об’єкт».
У 1991 році Американський інститут архітекторів назвав його «найвидатнішим американським архітектором усіх часів», сам же він, як відомо, вважав себе «найвидатнішим архітектором серед усіх, які коли-небудь жили на світі».
Такий рівень уваги викликаний принаймні трьома факторами: його геніальною архітектурною продуктивністю, драматичністю його особистого життя та інституційною спадщиною, яку він лишив по собі. Нині найважливішим фактором є саме спадщина, підтримувана, як є, бастіонами його культових будівель. Весняний випуск квартального журналу Frank Lloyd Wright Quarterly за 2015 рік, який видає Фундація FLW, опублікував перелік 72 локацій Райта, відкритих для публіки. Це дивовижний результат для спадку одного архітектора: на кількох локаціях працює професійний штат, і до всіх залучені волонтери й ентузіасти. Це місця від глобально культового Будинку-водоспаду, який у 2011 році відсвяткував 75-річчя, до місцево культового готелю «Парк-Інн» у Мейсон-сіті, штат Айова. Об’єднує ці споруди те, що їх спроєктував Райт, і що обидві зазнали коштовної реставрації; перший — мабуть, найвідоміший за всі часи приватний будинок, другий — маленький готель. Опитування, проведене Американським інститутом архітекторів, визнало Будинок-водоспад найважливішою будівлею ХХ століття, і попри відносно віддалене розташування, він щороку приваблює понад 100 000 відвідувачів.
Протягом кар’єри він розробив понад 1000 проєктів, фактично завершено було менше половини. Доволі цікаво, хоча й марно, міркувати про те, скільки будівель сучасних архітекторів протримаються понад 50 років після їхньої смерті.
Якщо ми хочемо зрозуміти сучасну культовість Райта та його архітектури, неможливо переоцінити значення двох його домівок та робочих місць (у Спрінґ-Ґріні, штат Вісконсин, і у Скоттсдейлі, штат Аризона). У 1932 році під загрозою суворої фінансової кризи Райт та його енергійна третя дружина Ольґіванна влаштували під егідою Школи архітектури Френка Ллойда Райта стипендіальну програму для студентів у своєму домі у Спрінґ-Ґрін (він час від часу мешкав там з 1911 року). Програма «Талієсин», натхненна його валлійським походженням, була не просто розширеним майстер-класом з архітектури для охоплених трепетом студентів. Це була спроба сформувати нову культуру мистецтва й життя комуною, хоча й в ієрархічній, майже феодальній моделі на базі фізичної праці, архітектурних практик та культурного натхнення. Програма приваблювала чимало студентів з усього світу, і в середині 1930-х років в Аризоні було засновано зимовий табір («Талієсин-Захід»), щоб захистити Райтів від суворих Вісконсинських зим: всі переїздили туди, аж поки до Спрінґ-Ґрін не поверталася весна. Сотні студентів та ентузіастів пройшли через цю програму — вона і донині діє як Школа архітектури у Скоттсдейлі. У «Талієсин-Захід» була заснована фундація FLW, якій Райт заповів свій об’ємний архів з конкретною метою продовження своєї роботи і після його смерті; впродовж десятиліть, попри економічні складнощі, вона розвивалася як джерело натхнення та Центр стипендій Райта. У 1990 році була розпочата кампанія «Аризона вшановує Френка Ллойда Райта». Як писав у New York Times видатний критик Пол Ґолдберґер (Goldberger, 1990: «Приєднуючись до моди комерційного просування розроблених архітекторами речей, фундація почала видавати ліцензії на відтворення певних меблів, тканин та столових предметів Райта. У “Талієсин-Захід” тепер є книжкова крамниця, аж надто подібна до крамниць, породжених голодними до грошей музеями по всій країні: там продаються світшоти, кавові кухлики, йо-йо і плюшеві ведмедики з символікою Френка Ллойда Райта». За словами персоналу, на початку 2000-х років кількість відвідувачів зросла від 40 до 120 тисяч людей на рік, а дохід — від 200 тисяч до 2 мільйонів доларів. Вихідною точкою екскурсій стала вітальня Райтів, раніше недоступна для відвідувачів. У 2012 році, за співпраці Колумбійського університету та Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва, архів програми «Талієсин» переїхав до Нью-Йорка. Це — яскравий доказ зростання інтересу до Райта та ринкової рентабельності його репутації.
Він був культовим архітектором світового масштабу за життя, і зберіг, та й навіть посилив свою культовість після смерті завдяки розквіту індустрії FLW.
Ле Корбюзьє
Фундація Ле Корбюзьє (FLC) у Франції створила індустрію, багато в чому подібну на FLW, але з меншим розмахом. В сучасних архітектурних колах Ле Корбюзьє, ймовірно, має кращу репутацію, ніж Френк Ллойд Райт, особливо за межами Сполучених Штатів, але масштаб комерційного використання його імені не такий великий, хоча й так само очевидний. Як і у випадку Райта, його спадщина була ретельно спланована. «Ставши Ле Корбюзьє й не маючи прямих спадкоємців, побоюючись того, що після його смерті ретельно збережені архіви й роботи розлетяться по всіх усюдах, останні п’ятнадцять років життя він провів за обміркуванням і впровадженням, до найменших деталей, проєкту фундації, що носитиме його ім’я».
Ле Корбюзьє мав більший вплив на архітектуру за межами батьківщини (він народився у Швейцарії, більшу частину життя провів у Франції), ніж Райт, який мало працював за межами рідних Сполучених Штатів. Його добре знали в Європі та Латинській Америці, утім, не існує дослідження по Райту, яке можна було би порівняти з дослідженням Кезадо Деккер впливу Ле Корбюзьє на сучасну архітектуру Бразилії чи Індії. По всьому світу часто проходять численні виставки й конференції, присвячені роботі Ле Корбюзьє. Не дивно, що йому присвячена помітна частина експозиції величного Музею архітектури в Парижі, зокрема — відтворення квартири «Житлової одиниці». Вілла Савуа, врятована французьким урядом від занедбання, стала популярною, хоч і без надмірного галасу, туристичною принадою. Лише у Лондоні було організовано понад 70 заходів до 125-річчя з дня народження Ле Корбюзьє. Його бренд виходить за межі архітектурної царини — до нього входять шезлонг Корбюзьє, який часто називають іконою дизайну ХХ століття, вітальні листівки та бренду одягу IsabellaOliver.com. А у культовій віллі Савуа можна придбати її саму у вигляді конструктора лего.
FLC координувала заявки до ЮНЕСКО щодо надання роботам Ле Корбюзьє статусу об’єктів світової спадщини. Організації з шести країн (Німеччина, Аргентина, Бельгія, Японія, Швейцарія та Франція) об’єднали зусилля, що свідчить про транснаціональний характер спадщини архітектора. ЮНЕСКО двічі відхиляли заявку. Уряд США також номінував на цей статус 10 робіт Райта. У 2016 році заявка FLC мала успіх, а от Френкові Ллойду Райту доведеться зачекати — можливо, до того часу, коли Сполучені Штати повернуть собі голос в ЮНЕСКО.
Можна провести цікаві паралелі між часто обговорюваними урбаністичними баченнями 1930-х років Ле Корбюзьє (проєкт Променистого міста / Ville Radieuse) та Райта (концепція Міста широких горизонтів / Broadacre City), але достатньо буде сказати, що Променисте місто рівною мірою хвалили за те, що хорошого є у сучасних містах, і звинувачували в тому, що з ними не так. Пітер Голл підсумовує внесок Ле Корбюзьє наступним чином: «Зло переживає Ле Корбюзьє, а добро ховають з його книгами, які нечасто читають з тієї простої причини, що більшість із них майже нечитабельні». Чого у Ле Корбюзьє ніколи не було, так це фактора «Талієсина» і всього того, що він приносить у рівняння: напевно, FLW досі має перевагу у сфері публічності.
Збільшення кількості зіркових та впізнаваних архітекторів в епоху капіталістичної глобалізації неможливо повністю пояснити зростанням архітектурної геніальності. Якщо ми хочемо зрозуміти ті зміни, які сталися з середини ХХ століття, радше слід звернутися до ефективніших та поширеніших методів маркетингу, які стали можливими завдяки електронній революцій, та до їхніх економічних, політичних та культурно-ідеологічних наслідків. «Проєкт “Ікона”» працює через зіркових та впізнаваних архітекторів, так само, як і через фірми, про які йшлося у попередньому розділі, але дещо інакше.
Передзамовити книжку «Проект "Ікона": Архітектура, міста та капіталістична глобалізація»
В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
