Злочин народитися жінкою, — уривок із роману Сари Мосс «Фігури світла»
Розумна й наполеглива Алетея — Еллі, як ніжно кличе її батько — втягнута в одвічно програшну боротьбу за схвалення та прихильність власної матері — суворої релігійної фанатички, яку хвилюють лише голод бідних і порятунок повій. Навіть коли Еллі стає однією з перших жінок-студенток, яким дозволено вивчати медицину в Лондоні, матері цього недостатньо. «Фігури світла» Сари Мосс — гостросюжетна історична оповідь про життя жінок під час раннього руху за виборче право у буремну епоху вікторіанської Англії ХІХ століття. Англійська феміністка, соціальна реформаторка і письменниця Вікторіанської епохи Джозефіна Батлер, лікарка, есеїстка, перша жінка, яка отримала вищу медичну освіту в США, Елізабет Блеквелл, британська реформаторка сестринської справи Флоренс Найтінґейл — усі ці відомі постаті, які фігурують у книзі, зробили значний внесок у ранній рух за виборче право жінок. І довели всьому світу, що жінки повинні мати такі ж права у суспільстві, як і чоловіки.
Душно. Перед виступом місис Батлер*, коли люди ще проштовхувалися між рядами в пошуках кількох останніх вільних місць, якийсь чоловік піднявся на стілець і відчинив вікна. Еллі повертає голову, торкаючись капелюшком маминого плеча. Позаду юрмляться люди ще в три ряди, і чоловіки, і жінки, спідниці яких перекривають одна одну, як погано розставлені квіти у вазі.
Мама опускає голову і шепоче:
— Слухай, що вона каже, Еллі.
Еллі слухає. Місис Батлер розповідає, що відбувається в Парижі, звідки вона щойно повернулася. Police des Moeurs (поліція моралі, думає Еллі, от тільки слово moeurs ще означає «вдача»; чи ця двозначність говорить їй щось про французів?) щоночі шугає вулицями, хапає всіх жінок, які можуть виявитися повіями, тобто всіх жінок, які не можуть довести, що вони не повії. Одягненим у цивільний одяг поліціянтам, здебільшого колишнім військовим, треба виконати певну норму. Навіть наявність законного чоловіка не вважається переконливим доказом чесно́ти, і тому кілька благородних жінок з доброю славою і бездоганною репутацією були затримані, коли просто йшли з театру чи з балу до своїх карет. Місис Батлер розповідає слухачам про молоду матір, у якої захворіла дитина, коли її чоловік, залізничник, поїхав в інше місто у справах. Дитині ставало дедалі гірше. Мати вирішила сходити по лікаря, хоча для цього їй довелося залишити дитину саму в ліжечку на пів години, але на вулиці її схопила поліція, зв’язала й запхала у фургон з усіма іншими жінками, які потрапили поліції в руки того вечора, й відвезла у в’язницю Сен-Лазар, де жінок піддають примусовому огляду, буцім для того, щоб діагностувати в них венеричні захворювання і призначити лікування, аби вони більше не заражали паризьких джентльменів. І хоча ця жінка негайно погодилася на такий огляд, щоб повернутися до дитини, її не відпускали п’ять днів. Немовля, голодне й безпорадне, померло на самоті. Agents des moeurs повинні привести певну кількість арештанток за день. Коли жінок на вулиці не вистачає, поліція ночами вдирається в будинки бідняків у пошуках жінок, які не зможуть довести, що мають законні засоби існування. І як таке доведеш о третій ночі? Тому паризькі швачки й продавчині нерідко вистрибують з вікон власних покоїв на верхніх поверхах, коли чують поліцію біля дверей.
Місис Батлер простягає руки до публіки. Чутки про її красу — геть не перебільшення, а опісля мама точно щось скаже про надмірну пишність її сукні. Ось що трапляється, коли закон встановлює контроль над проституцією. Жінки втрачають навіть ті обмежені свободи, які мають зараз. Тепер французька поліція має право схопити на вулиці будь- яку жінку і віддавати її на найпринизливішу й найогиднішу процедуру, і будь-яка жінка, яка вийшла на вулицю без супроводу законного чоловіка, може вважатися пропащою, доки її невинуватість не буде доведена найменш невинним способом. Чи можуть вони, Еллі з мамою, юрма барвистих спідниць позаду, кілька чоловіків, темні костюми яких розкидані плямами серед цього моря капелюшків і суконь, чи можуть вони навіть уявити, що сталося б, запропонуй хтось такий самий закон щодо чоловіків? Що було б, якби чоловіки з’ясували, що, виходячи з дому, вони автоматично потрапляють під загрозу арешту, ув’язнення і фізичного насильства? Якщо цьому новому закону, «Закону про інфекційні захворювання», дозволять заплямувати законодавство Англії, то ганьба Франції знайде собі двійника тут, в Англії. Беззаперечні права британського підданого, гарантовані основоположним принципом англійського права — принципом особистої недоторканності, — заберуть у половини населення тільки через те, що вони вчинили злочин і народилися жінками. Чи погодяться вони, Еллі, мама і всі яскраві жінки, приєднатися до неї та виступити про тих, хто хоче заплямувати честь Британії?
У Еллі поза шкірою пробігає холодок. Слухачі підводяться на рівні, наче збираються тут-таки рушити вулицями Манчестера і пройти через усю країну, аж до Лондона, де чоловіки-парламентарі в чорних мантіях, захмелілі після випитого за обідом портвейну, граються життями й тілами жінок. Навіть мама аплодує, хоча вираз її обличчя лишається незворушним.
Минає чимало часу, доки їм вдається вийти із зали. Навколо них здіймаються голоси, балаканина жінок, що зібралися тут, стає все голоснішою. Спідниці кружляють, труться одна об одну, шовк і ситець танцюють вздовж вишикуваних рядками, потертих дерев’яних стільців. Мама, знай, зустрічає знайомих, зупиняється, перекриваючи людський потік, який вирує навколо неї й вишукує інше річище. Еллі стоїть, притискаючись до маминої сукні із синьої саржі, стараючись займати якомога менше місця. Її потреба піти, поворухнутися, вирватися із цієї задухи одягу й тіл підбирається до горла, тисне на груди, смикає за руки, якими їй так і хочеться усіх розштовхати, щоби випорснути надвір, на вітер і дощ, що мерехтить за заґратованими вікнами. Вона розпрямляє плечі. Їй ніяк не вдається набрати повні легені повітря. Вона напружує кожен м’яз. Напружує все своє єство. Тримається з останніх сил.
Повії — це жінки, які продають свої тіла чоловікам. Мама не розповіла детально, що саме чоловіки роблять з жіночими тілами, чи як взагалі можна продати або купити тіло окремо від душі, яка в ньому живе. Повії на вигляд геть як усі інші жінки, а тому, хай там що роблять з їхніми тілами чоловіки, від цього не лишаються видимі чи постійні сліди. Через чоловіків, каже мама, жінки хворіють, а потім чоловіки хочуть їх принизити й ув’язнити за те, що ті хворі. Вона не пояснює, чому чоловіки хочуть принижувати жінок, чому хочуть, щоби ті хворіли. Еллі не питає. «Закон про інфекційні захворювання» заборонив хворим жінкам продавати себе чоловікам, але не заборонив чоловікам купувати хворих жінок. Єдиний спосіб перевірити, чи жінка хвора, — оглянути її. Огляд проводять у поліційному відділку, де жінок прив’язують. Будь-яка порядна жінка краще помре, ніж таке витримає. Оскільки не можна відрізнити жінок, які продають себе, від жінок, які просто йдуть вулицею ввечері, то, за новим законом, поліція може піддати примусовому огляду будь-яку жінку, яка виходить з дому в тій частині міста, де діє цей закон, наприклад, іде на збори Товариства добробуту або купити продуктів родині після робочого дня.
— То що ти думаєш про місис Батлер, Еллі?
Еллі переступає через калюжу.
— Що вона дуже красива.
У мами кам’яніє обличчя.
— Я маю на увазі, мамо, що такій багатій і привабливій жінці, мабуть, важко присвятити своє життя спасінню інших. Напевно, її спокуси чималі.
Мама киває.
— У неї сильний дух. Звичайно, перед нею постають спокуси, але мені здається, що світські блага й показна розкіш не надто приваблюють Джозефіну Батлер.
Якби це було так, думає Еллі, місис Батлер одягалася б як мама.
— А що тоді її спокушає, мамо?
Мама трохи сповільнює ходу.
— Навіть не знаю. Ми з нею про таке не говорили. Але я думаю, що коли вона бачить усі ті страхіття, з якими їй доводиться стикатися ледь не щодня, коли чує історії про дівчаток, не старших за тебе, які впали так низько, що світло їх вже не досягає, коли вона знову і знову зустрічається з презирством і впертістю чоловіків, які правлять цією країною, їй важко не впасти у відчай. Еллі, у Парижі вона бачила дівчат, яких поліція замикала в підвалі без вікон, зав’язувала в гамівні сорочки і залишала на кілька днів у темряві, даючи лиш трохи хліба й води, але можливості рухати руками чи скористатися хоч якимись зручностями вони не мали. І це за те, що вони чинили опір огляду. А коли вона розповіла про це начальнику поліції, він сказав, що ці жінки звикли жити в бруді, і що, відвідавши їх, вона принизила себе. Людина повинна мати величезну силу духу, Еллі, щоб бачити і чути такі речі й усе одно продовжувати працювати, не втрачаючи надії та милосердя. Вона — приклад для всіх нас, і я сподіваюся, що ти цей приклад наслідуватимеш.
Вода плеще в лівому черевику Еллі.
— Так, мамо, — каже вона. І не питає, що це був за огляд, якому чинили опір дівчата. Здається, вона починає розуміти.
Передзамовити книжку Сари Мосс «Фігури світла»
В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
