«Знайте власну силу»: інтерв’ю Ненсі Пелосі з книжки «Бути лідером»

Останній тиждень ім'я Ненсі Пелосі, спікерки Палати представників США, на вустах у всіх — навіть тих, хто не надто цікавиться міжнародною політикою. На її можливий візит до Тайваню різко відреагував Китай, який претендує на цей острів. Один із відомих китайських журналістів Ху Сіцзінь у Твітері заявив про те, що літак зі спікеркою можуть збити. Та попри все Пелосі вирішила здійснити свій тур азійськими країнами. За її польотом у прямому ефірі стежило понад 60 000 людей.

Та у нас вона відома не лише тим, що кинула виклик Китаю, а й своєю підтримкою. Під час травневого візиту в Україну спікерка Палати представників США заявила, що Америка підтримуватиме нас до самої перемоги. Якою насправді є ця смілива жінка? І що їй допомагає так впевнено відстоювати свої цінності? Про це Ненсі Пелосі розповіла в інтерв'ю Девіду Рубенштейну, автору книжки «Бути лідером».

Ненсі Пелосі походить з відомої родини політиків Балтимора. Однак вона була єдиною дівчинкою в сім’ї, і від неї не очікували кар’єри політичної лідерки. У 1950-х і 1960-х не передбачалося, що жінки балотуються на виборні посади, що й казати про лідерські посади в політиці загальнонаціонального рівня.

Утім Ненсі Пелосі мала інші плани. Коли її п’ятеро дітей підросли, вона балотувалася в Конгрес і, прослуживши майже 20 років, стала першою жінкою на посаді спікера Палати представників.

Коли демократи втратили більшість у Палаті представників на виборах у Конгрес 2010 року, вона лишалася їхньою лідеркою, а після того як вони повернули більшість 2018 року, її знову обрали спікеркою. Жодна жінка в американському політичному житті не мала такої великої влади протягом такого тривалого періоду, як Ненсі Пелосі.

Як їй вдалося здобути стільки влади? Жінка гадає, що її зростання в Конгресі пов’язане із тим, що вона добре вміла збирати внески на передвиборчі кампанії інших членів. Відтоді як Ненсі Пелосі стала лідеркою демократів у Палаті представників, вона опанувала необхідні навички: згуртовувати голоси і впроваджувати дисципліну серед «загонів». Вона застосувала ці навички для того, щоб у Конгресі ухвалили Закон про доступну охорону здоров’я, стосовно якого нелегко було досягти згоди.

Як примудрилася домогосподарка й мати п’ятьох дітей стати членкинею Палати представників (від Сан-Франциско — свого другого рідного міста) й спікеркою, а також найсильнішою в політиці, найвпливовішою і найуспішнішою жінкою за 250 років історії США? Я поставив ці та багато інших питань спікерці Пелосі перед дуже великою аудиторією в Економічному клубі Вашингтона у березні 2019 року.

Спікерка пояснила, що подалася в політику, щоби зарадити соціальним проблемам — як-от те, що один із п’ятьох дітей у країні живе в бідності. Із цієї ж причини Ненсі Пелосі лишилася в політиці. Та немає сумнівів у тому, що вона не полишає політичної арени ще й тому, що прагне бути жінкам взірцем для наслідування. Як вона пояснила, знає, що жінки стежать за її діяльністю, і чимдуж бореться за те, у що вірить.

Ненсі Пелосі, як поділилася вона в інтерв’ю, намагається показати, що жінки можуть бути ефективними лідерами, якщо виходять на «арену» й використовують свої навички, показуючи, як слід виконати роботу. Саме таке потужне лідерство спікерка Пелосі, без сумніву, прагнула демонструвати, очоливши історичну спробу 2019 року висунути в Палаті представників імпічмент президентові Дональду Трампу, а також безпрецедентні зусилля Палати із подолання пандемії COVID-19 2020 року.

Ви стверджуєте, що досвід матері п’ятьох дітей і бабусі дев’ятьох онуків допомагає вам у державній службі. Цей досвід найбільше корисний для роботи в Конгресі чи для взаємодії з Білим домом?

Хотілося б сказати всім матерям: за цей досвід ви заслуговуєте премію. Хай які, скажімо так, можливості ви розвиваєте: тайм-менеджмент, взаємини, дипломатію, командування, логістику тощо, — це дивовижна багатозадачність. Я прославляю всіх мам і татів за те, що вони роблять. Ідеться не так про управління людьми, як про керування часом.

 Вас обрали спікеркою — ви стали першою жінкою на цій посаді. Потім ви повернулися на неї після того, як вісім років були лідеркою меншості. Що приємніше: бути першою жінкою на посаді спікера чи першим за 60 років спікером, який повернувся на цю посаду?

Коли я балотувалася в лідери більшості в Конгресі або спікери, нізащо б не сказала: «Голосуйте за мене, тому що на цій посаді має бути жінка». Я лише мала довести, що найкраще впораюся із цією роботою.

Проте коли я стала спікеркою, таки відчувалося, що ми пробили «скляну стелю» в нашій країні. Я завжди вважала, Девіде, що американський народ більше готовий до жінки на посаді президента, ніж Конгрес США до жінки на посаді спікера.

Першою зустріччю, на яку я потрапила як лідерка, — ще не спікерка, а лідерка фракції — була зустріч у Білому домі за президентства Буша. Я не хвилювалася, тому що неодноразово навідувалась у Білий дім: коли працювала в Комітеті асигнувань і в Комітеті розвідки (вони були для мене формотворчими в Конгресі). Отож я просто вирушила в Білий дім. Та щойно за мною зачинилися двері, я збагнула, що на таких зустрічах ще зроду не бувала.

До мене жодна жінка не бувала на такій зустрічі в Білому домі, тому що це зустріч у вузькому колі: президент, лідери Палати представників і Сенату — демократи і республіканці. Я йшла на зустріч із президентом представляти не себе, впливову й відому людину, а свою фракцію.

Сидячи там у кріслі, я раптом усвідомила, що насилу стежу за словами президента — президент Буш був як завжди люб’язним і гостинним. У моєму кріслі зненацька зробилося тісно. Мене страшенно відволікало те, що відбувається. Я збагнула, що там разом зі мною сиділи Сюзен Ентоні, Елізабет Кеді Стентон, Лукреція Мотт, Сожурне Трус, Еліс Пол та інші. Усі вони були там, в одному кріслі зі мною. Я неначе чула їхні голоси: «Нарешті нам знайшлося місце за цим столом». Та потім їх не стало, і тоді перша моя думка була така: «Ми хочемо більшого. Ми хочемо більшого».

Як лідерка в Палаті представників, ви взаємодіяли із трьома президентами: президентом Бушем, президентом Обамою і президентом Трампом. Чи можете порівняти їхні, умовно кажучи, стилі управління?

Про їхні стилі справді можна говорити умовно, але дякую за питання. Воно важливе з історичної точки зору. Отже, передусім я цілком і повністю шаную посаду президента Сполучених Штатів Америки. Також шаную людей, які проголосували за президента Сполучених Штатів.

Тому до будь-якої людини, обраної президентом, ставлюся із глибокою пошаною. Я звикла не пропонувати жодному президентові, ані демократу, ані республіканцю, нічого, що суперечить його інтересам. Чи приходжу я із власною програмою і наполягаю: «Ви маєте це зробити»? Ні. Я ставлю питання так: «Це в інтересах громадськості, в національних інтересах».

Президент Буш — колишній губернатор Техасу. Президент Обама — колишній сенатор штату і сенатор США. Вони прийшли на посаду президента з певним досвідом у державній службі й знаннями про актуальні питання. З ними було трохи легше (знову ж таки, умовно) взаємодіяти і коротко обговорювати актуальні питання.

Я дуже тісно співпрацювала із президентом Бушем, хоч наші з ним погляди на війну в Іраку суттєво різнилися. Та це не завадило нам разом працювати і ухвалити найважливіший енергетичний закон в історії нашої країни, ухвалити закони, пов’язані з податками, що допомогли бідним дітям, бідним сім’ям сша, — ми спільно попрацювали над багатьма питаннями. У нас склалися хороші професійні стосунки.

Із президентом Обамою, звісно ж, склалися особливі стосунки, адже він демократ. Проте навіть із членами своєї партії виникають розбіжності щодо підходів, ступенів, часу — чого завгодно.

 А як президент Трамп?

Я щодня молюся за нашу країну, завжди молилася. Проте переконана, що важливе значення має досвід, знання, позиція й уміння оточити себе фаховими людьми. Усіх, хто висловлює бажання балотуватися, я завжди питаю: «Яке у вас бачення для нашої країни? Які у вас аргументи? Чому нас мали би привабити ваші ідеї? Що ви знаєте про вашу тему, вашу спеціалізацію?».

Клімат, економічна життєздатність, освіта — хай якою є ваша тема: що ви знаєте про свою спеціалізацію так, щоб вашій позиції можна було довіряти на одній арені й, можливо, передавати її на другу? Яке у вас стратегічне бачення про те, як реалізувати певні завдання? Як ви притягуєте людей у свою орбіту, щоби бути лідером і просуватися вперед?

Коли оцінюєш кандидата (звісно, це стосується і президента), незалежно від твого бачення або твого статусу в суспільстві, твоя думка формується на основі свідчень, даних, фактів, правди, знань, і це напрямок, у якому нам слід попрацювати.

Колись, 20, 30 років тому, члени Конгресу зазвичай помовчували в перший свій термін. Передбачалося, що вони переважно не висловлюються. Схоже, правила змінилися. Чи складно вам переконувати старших членів, що молодші потребують більше часу, щоб висловитися? Нелегко керувати фракцією, коли члени першого року дістають стільки уваги?

Ні, це радісно. Пожвавлюється робота. Саме так і замислювали наші засновники — вибори проводяться що два роки. Що два роки. Я дуже пишаюся тим, що в Конгресі Сполучених Штатів Америки, у цьому Конгресі, ми маємо понад сотню жінок в одному скликанні. Понад сотню.

З усією пошаною до кожного, хто служив своїй країні: у нашій фракції налічується 60 відсотків жінок, темношкірих і представників ЛГБТК-спільноти. Понад 60 відсотків. Це суттєво, чи не так? У розмаїтті наша сила. Я кажу членам Конгресу, коли ми намагаємося скерувати запал: «Наше розмаїття — наша сила, а єдність — наша могутність». Дуже-дуже важливо, особливо для жінок і новачків у Конгресі, знати, що це не гра з нульовою сумою. Чийсь поступ або успіх у державній службі є перевагою для всіх нас. Це не гра з нульовою сумою, де, маючи одне, віднімаєш деінде. Я досягаю успіхів завдяки розмаїттю.

Останніми роками вас критикували республіканці й представники правого табору. Під час останньої передвиборчої кампанії проти вас спрямували 132 тисячі агітаційних реклам — зі згадкою вашого імені.

Сто тридцять три тисячі.

Негатив дошкуляв вам особисто? Чи ви пишаєтеся тим, що всі ті люди визнають вас сильною суперницею?

Після виборів моя похресниця Кейті надіслала мені на телефон цитату: «Ваша сила зумовлює нападки ваших опонентів» — щось таке.

Тому я й кажу, як людина, що є для інших жінок прикладом: не будьте занадто скромними. Самостверджуйтеся і ставте собі в заслугу те, що зробили.

От у чому річ. Якби я працювала неефективно, ніхто б не випускав тих реклам. Вони мене бояться, тому що я вправна законодавиця. Я знаю, як це робиться, тому що над цим працювала. Не ганялася за лідерською посадою, а займалася законодавством.

Я маю опору в країні — мене підтримує народ, мене підтримують у владі. Отож мене треба скинути. Я мушу показати іншим жінкам: ми на арені, ви на арені. Коли виходите на арену, будьте готові прийняти удар. Але й будьте готові бити у відповідь.

Ми повинні стати для жінок взірцем для наслідування. Не бійтеся цього, будьте безстрашними. Знайте власну силу. Будьте собою. Виходьте на арену й боріться, тому що знаєте, що вас мотивує. Ви знаєте, чому вирішили вийти на арену. Ви знаєте, що для вас важливо. Знаєте, як виконати роботу, і можете скористатися підтримкою інших.

От вони й напосідаються на мене. Якби я не працювала ефективно, вони б не вигадали під час передвиборчої кампанії 133 тисячі реклам проти мене. Однак ми здобули впевнену перемогу.

Очевидно, вам до вподоби ця робота. Скільки ще років ви могли б працювати? Десять, п’ятнадцять, двадцять? Чи є обмеження?

Колишній губернатор Каліфорнії Джеррі Браун нещодавно сказав мені: «Ніщо так не звільняє, як обмежений термін». Виконуєш свою роботу. Я маю місію, а не графік. Проте я хочу робити в житті й дещо інше. 

Повне інтерв’ю, а також розмови з іншими відомими людьми — читайте у книжці

«Бути лідером. Мудрість від тих, хто змінив правила гри» Девіда Рубенштейна