Між пелюстками іноді ховається більше, ніж між словами: добірка цитат із книжки Ольги Лісовської «Імортель»
У романі «Імортель» квіти супроводжують людські історії, а головній героїні Ії допомагають розібратися у власних почуттях. Вона намагається знайти порозуміння з минулим, тим часом як життя саду підпорядковується своїм законам, а осінь поволі змінює його звичне обличчя. Вибрали кілька цитат, аби підкреслити атмосферу сезону!
_______________________________________________________________________________________________________________________________
Ольга Лісовська — письменниця, авторка терапевтичних письмових практик, лекторка. Авторка книги-щоденника «Дай собі слово». Випускниця «Літосвіти». Авторка коротких оповідань в збірках молодих авторів школи «Риба». Викладає творче терапевтичне письмо, досліджує образність, жіночу психологію та мову відчуттів.
Кожна людина доходить до моменту, коли зовні все стабільно, а всередині щось рушиться. Фундамент ніби є, але стоїть на піску, який постійно здіймає буря. Цей пісок дряпає, сушить, не дає спокою. І тоді починаєш змінювати дрібниці — зачіску, каву, улюблені спеції — лише б не бачити, що зміни потрібні глибше.
Осінь у флористиці — гра фактур та кольорів. А осінь у житті — відпускання старого. Те, що віджило, треба залишити під листям, щоб воно зникло разом із ним.
Кожен новий букет — як нове послання. Ія вчилась читати їхню мову. Спершу як флористка, потім як детективка, а згодом як жінка, яка розуміє, що між пелюстками іноді ховається більше, ніж між словами.
Вона завжди вважала, що кімнатні квіти дарують дорослим жінкам, аби зайняти їх турботами, коли вони вже втратили інтерес до соціального життя і трохи до себе. Потім ті жінки збираються з подругами на кухнях, обговорюють рецепти, ремонти і свої авокадо на підвіконнях. Таке було на вигляд доросле життя — зручно впорядковане, трохи вицвіле, коли діти вже виросли, а любов стала пунктом у списку побутових справ.
Полин. Наче гарний, а... Перед тобою приваблива рослина із супервластивостями та кольором. Здається, що іній залишився на його листі, і навіть спека не може його прибрати. Та вся та магія зникає, якщо ти знаєш гіркий смак полину. Тоді вже байдуже, який він на вигляд. І не так важливо, що поруч із лавандою або сантоліном він утворює захопливий декор. Перше, що ти згадуєш, — цей присмак, і від того зовнішній вигляд — лише декорація, що не викликає довіри. Але приймаючи полин таким, як він є, ти розумієш, що навіть з нього можна приготувати абсент. І присмак буде вже іншим.
_______________________________________________________________________________________________________________________________
