Дім, який ми шукаємо впродовж життя: 5 цитат із книжки «Мене звати Дуся»
Що робить людину собою? Пам'ять, дім, люди поруч чи любов, яку ми здатні віддати навіть у найважчі часи? «Мене звати Дуся» — прониклива історія про пошук себе, втрати, пам'ять і надію, що розгортається серед тихого українського села. Зібрали цитати з книжки, які змушують замислитися про найважливіше: прийняття себе, силу любові й те, що справжній дім іноді знаходиться там, де ми зовсім не очікували.
_______________________________________________________________________________________________________________
Читайте також:
- уривок із книжки «Мене звати Дуся»
- розмову про символізм у літературі та магічний реалізм у зображенні села: історія Дусі зсередини
Біг не дає відповідей, біг не дає нічого, крім наближення до чогось, віддалення від чогось та втоми в обох випадках. Поки в голові були лише тільки хрестини й утоплення. Шкода, що людина не здатна сама обирати, що їй запамʼятовувати.
Нова людина в місті — то штрих, що залишиться непоміченим. Нова людина в селі — то подія.
Люди все життя тим і займаються, що нічим. Вони тільки ходять туди-сюди та удають, що зайняті. І ще про щось думають, маскуючи це під діяльність. Звичайний день Кажана був дуже дурним. Він жив без любові та радості, а хіба існує щось дурніше за це? Жив день, очікуючи на ніч, і намагався заповнити своє життя маленькими діями, щоб час до ночі не тягнувся так довго.
Коли рідна, здавалося б, людина одного дня виявляється зовсім незнайомою — чи це не найстрашніше?
Ніхто не знає, що легше переживати в такі часи: любов чи її відсутність. Любити треба, але це так важко. Важко любити в жахливі часи. Так само важко, як і необхідно.
_______________________________________________________________________________________________________________
