Автор книжки «Габсбурги» Мартін Рейді про трансформацію центральної Європи та бачення її майбутнього

Мартін Рейді — автор книжок «Габсбурги» та The Middle Kingdoms: A New History of Central Europe (2023). Книжка про Габсбургів опублікована у британських та американських виданнях і перекладена іспанською, португальською, угорською, чеською, словацькою, німецькою, сербською, голландською та китайською мовами. Рейді також багато пише про угорську та румунську історію і переклав кілька основних чеських та угорських хронік і кодексів законів. Ділимося розмовою із Мартіном Рейді про трансформацію центральної Європи та бачення її майбутнього.

Ми звикли до того, що династію Габсбургів зображають, як лідерів напівзруйнованої імперії — випадкового державного утворення, феномен успіху якого залишається загадкою. Але професору Мартіну Рейді вдалось окреслити їхній реальний портрет: незламна влада і непохитна воля, керовані вірою у вище призначення — правити світом, як захисники католицької церкви, гаранти миру й покровителі освіти. 

Як зі скромного походження Габсбурги здобули тисячолітній контроль над Священною Римською імперією і всього за кілька десятиліть розширили володіння від Угорщини до Іспанії, а також частини Нового Світу і Далекого Сходу? Що пов'язує минуле  Словаччини, Бельгії, Мексики, Філіппін і ще десятків країн у єдину історичну оповідь? І чому, здавалося б, непохитна тисячолітня династія, впала на зорі ХХ століття і  Першої світової війни? 

«Габсбурги» — це вичерпна історія могутнього лідерства, що назавжди змінило Європу і світ.

________________________________________________________________________________________________________________

Читайте також уривок із книжки «Габсбурги. Злет і занепад володарів світу»

________________________________________________________________________________________________________________

Загальна думка, що Центральна Європа — це десь між Німеччиною і Росією, звучить для Вас як нісенітниця, чи не так?

Це дуже пізній погляд XX століття. До 1918 року було дуже чітко визначено, що таке Центральна Європа. Це була Німеччина і Австро-Угорська монархія.

Перше визначення Центральної Європи з’являється на початку XIX століття і охоплює територію між Францією та Росією, між тиранією Наполеона і деспотизмом царя.

Лише з часів Другої світової війни ми забули, що таке Центральна Європа. До 1989 року була Західна і Східна Європа, але в середині 1980-х знову з’явився термін «Центральна Європа», і він відігравав дуже політичну роль. Його використовували для позначення території, яку захопили радянські війська, але історично ця зона не мала нічого спільного з Росією або Радянським Союзом. Це стало підґрунтям для реформаторських програм. Після 1990 року Центральна Європа стала терміном для країн, які прагнули приєднатися до Європейського Союзу. Це був спосіб сказати: «Ми особливі, тож не плутайте нас із балканськими країнами».

У книжці The Middle Kingdoms: A New History of Central Europe (2023) я хотів повернутися до старого визначення Центральної Європи й показати паралелі між розвитком Німеччини та розвитком Центральної Європи далі на схід.

Які саме паралелі Ви маєте на увазі?

Найочевидніша — це питання вторгнень. Ці країни, включно з Німеччиною, періодично зазнавали дуже руйнівних навал. Від гунів, готів, аварів, монголів, народів зі Сходу, а також шведів. У Польщі це пов’язано з ідеєю Antemurale — бастіону християнства. Але цю ж ідею можна знайти і в Угорщині, і в Хорватії, і навіть у риториці Західної Німеччини наприкінці 1940-х — у 1950-х: мовляв, Німеччина — це бастіон демократії та свободи проти орд зі Сходу. І є дуже цікаві візуальні образи цих «орд» зі Сходу. Їх усіх зображають як слов’янських унтерменшів (недолюдей). Це, звісно ж, стара фабрика пропаганди Ґеббельса. І навіть у 1950-х роках вони продовжували випускати таку літературу. Вони й досі використовували старі нацистські кольори на своїх плакатах — червоний, білий і чорний.

Другий момент — це тип політичної організації в Центральній Європі в середньовіччі, який передбачав надзвичайно впливове станове дворянство та парламенти — і Польща тут чудовий приклад. Влада також була присутня на місцевому рівні — через потужні громадські структури в містах і селах, які мали власні звичаї, власну судову організацію і зафіксовані права.

А вже з XVI століття починаються нові тенденції, які змінюють усе навпаки. Їх запуском стало впровадження римського права, яке підкреслювало силу правителя. Потім — вплив Реформації, яка надала князям і правителям Німеччини, Угорщини та Польщі право наглядати за моральною поведінкою своїх підданих.

Усі вважають, що Реформація — це про те, яку саме конфесію ти сповідуєш. Але з погляду правителів — це насправді про хорошу поведінку.

Частково — це ходити до «правильної» церкви, але ще більше — не лаятися, лягати спати рано, читати Біблію і не займатися сексом понад міру. Отже, на тлі Реформації формується певна соціальна дисципліна. А потім — стрімке зростання державної влади під час Тридцятирічної війни.

Ви не згадали кріпацтво як типову інституцію Центральної Європи

Воно не охоплює всю Центральну Європу. У значній частині Німеччини та Австрії ситуація виглядає зовсім інакше. Це пов’язано з економічним дисбалансом і впливом, який розвинутий капіталізм Нідерландів, Франції та Англії мав на економіки Центральної Європи — особливо на ті, що виробляли зерно.

Я натрапив на неймовірно цікавий факт буквально кілька днів тому: у XVII столітті перевезення вантажу суходолом з Мідлендсу до Лондона коштувало дорожче, ніж транспортування того самого вантажу з Ґданська. Водний транспорт надзвичайно дешевий — саме цим пояснюється розвиток і зростання польської торгівлі зерном.

Отже, кріпацтво та експорт зерна не були причиною відсталості Польщі?

Тут варто бути обережним. У Польщі 70% сільського населення становили кріпаки. Були німецькі громади, польські громади, що жили за так званим німецьким правом, були меноніти в районі Вісли — усі вони були вільними.

І я б не переоцінював значення міжнародної торгівлі зерном. Розподіл населення мав більше значення. В Україні у XVII столітті щільність населення становила 5–10 осіб на квадратний кілометр, у Польщі — близько 30–40. Ще далі на Захід — це вже 40–50. В Англії на той час — приблизно 50. Отже, ми бачимо величезну різницю в щільності населення.

Є два шляхи, якщо вам потрібна робоча сила. Один — зробити умови настільки привабливими, щоб люди самі захотіли у вас працювати. Саме це сталося в Англії після  Чорної смерті, коли населення значно скоротилося. Інший шлях — це прикріпити селян до землі. І саме такий варіант реалізували в Польщі, а також на значних територіях Німеччини, Трансильванії та Балкан.

У своїй книзі ви стверджуєте, що сучасна держава насправді була винайдена в Центральній Європі — у Пруссії та Австрії XVIII століття. Але чому Річ Посполита стала винятком? Чому Польща не змогла створити модерну державу у XVIII столітті?

У Польщі не було Габсбургів. Але був король Станіслав Понятовський. І якщо подивитися на нього, то видно, що він зміцнював центральну владу. Освітня комісія втручалася в навчальні програми, впроваджувала нові стандарти освіти. Його Постійна рада видавала декрети, намагаючись упоратися з проблемами — наприклад, з алкоголем. Я впевнений, що якби не поділи, у Польщі теж сформувалася б структура держави, досить схожа на модерну. Але саме тому Катерина ІІ і не дозволила цьому статися — саме тому вона вторглася.

Ви досить критично ставитеся до трансформацій у Центральній Європі після 1989 року

Мене завжди вражала одна велика перевага Центральної Європи — якість її освітньої системи. Навіть комуністи не надто псували її. Вони змушували людей вивчати Маркса, намагалися навчити російської, але все одно наголошували на іноземних мовах, досить складних науках, математиці. Тож населення було надзвичайно освіченим.

На жаль, я вважаю, що це змінилося. Мені здається, експерти з освіти в Центральній Європі надто багато начиталися американських публікацій і відмовилися від величезної кількості власних переваг. Проте якість освіти — це одна з речей, яка дозволила Центральній Європі триматися на плаву: завдяки цьому компанії могли приходити, швидко відкривати бізнес і знаходити робочу силу, яка добре розуміла, що й як треба робити.

Мене найбільше непокоїть те, як погано розпоряджаються грошима. У Польщі це менш помітно. Але в Угорщині, Словенії, Словаччині, частково в Чехії та Румунії — рівень корупції дуже високий, і вона тісно пов’язана з політичними партіями.

То яке майбутнє Центральної Європи? Хто її лідер? Німеччина?

Німеччина втратить свої позиції. Її економіка в жахливому стані. Вона виробляє застарілу промислову продукцію. У сфері штучного інтелекту вона відстає.

Лідерство в ЄС, можливо, перейде до Франції — вона завжди цього прагнула. Але Франція має і власні труднощі. А ще — нове посилення Росії. Вона може розпочати нові авантюри в Молдові чи країнах Балтії — і дуже ймовірно, що країни НАТО будуть розділені у своїй реакції. У Центральній Європі — безліч гарячих точок, які можуть перерости у щось більше і усі вони можуть бути використані Москвою для дестабілізації регіону.

________________________________________________________________________________________________________________

Джерело: aspeninstitutece.org

________________________________________________________________________________________________________________