Автори Лабораторії: Кирило Половінко про ідею написання роману, болючі спогади і особистий «Лімб»
Продовжуємо знайомити вас з авторами Лабораторії! Сьогодні це Кирило Половінко — український письменник, автор нуарного роману «Лімб. Місце загублених душ». Середина 2000-х, місто-мільйонник на сході України. Минуло тринадцять років, відколи головний герой Кирило був тут востаннє. Але це місце зовсім не змінилося і, здається, чекало на нього — райони і далі поділені між бандами, а нічні вулиці наповнені тишею й страхом, які вгамувати здатний дешевий алкоголь, наркотики або «махач». Старі друзі, місцевий дільничний, афера з квартирою матері, «дворові методи» розв'язання конфліктів і зваблива сестра кримінального авторитета все глибше вплутують його у павутину місцевих інтриг. Темрява навколо густішає, в’язкі спогади перекривають кисень і змикаються у зашморг. Поклик «Лімбу», що жадає нової душі, неможливо заглушити ні алкоголем, ні болем, ні, навіть смертю, і щоб врятуватися доведеться здолати найпотужнішого ворога — власне минуле.
Фото: Іван Данів
До повномасштабного вторгнення я...
До повномасштабного вторгнення я опановував професію, на яку вивчився в університеті — менеджмент підприємства. Я обіймав різні посади в FMCG-рітейлі (роздрібна торгівля товарами першої необхідності) від асистента до категорійного менеджера (керівник напрямку). Мені подобалась та подобається філософія цієї роботи, але проблема у тому, що вона занадто інтенсивна, тобто професійне вигорання — лише питання часу. Особливо, коли тобі лише 22 роки, а ти вже обіймаєш посаду, про яку мріють фахівці з багаторічним досвідом. У вересні 2013 року я прийшов додому, відкрив блокнот, дістав ручку та почав щось писати, щоб скинути стрес з гарячого мозку. Мені сподобався процес писання та я вирішив, що стану професійним письменником. Так і продовжувалось роками: вдень на основній роботі, увечері та уночі на іншій. Якби я повернувся у той день 2013, я б сказав собі: «Не зупиняйся, самоучко, все буде. Але не розслабляйся».
Про книгу
Ідея написання цього роману не лежала на поверхні. Вона «гнила» в болючих спогадах. За довгі роки я звик до цього відчуття всередині — та сприймав його, як належне. Але якщо кістки можна вправити, хворий зуб — вилікувати, то депресію — можна подолати. Цій думці передувало розуміння того, що щось в моєму житті «працює неправильно». Згодом я взявся колупати — і поставив собі запитання «чому?».
Це сталося влітку 2021-го, через місяць після виходу мого першого роману. Я почав отримувати відгуки, та в одному з них було запитання, яке породило в мені ідею про важке минуле та розщеплення особистості. Тоді я вже знав, що таке гештальт-терапія, та яким болісним може бути лікування депресії. Виникла ідея про чотири полярні особистості, що розбирають свої проблеми в одній кімнаті з одним психотерапевтом. Це спершу мав бути «псевдотеатр» та суцільні діалоги. Але я відмовився від цього задуму.
Трохи пізніше трапилася низка особистих подій, які остаточно розв'язали питання «Чи захочу я повернутись колись додому, до Донецька?».
БУМ!
Я відкрив текстовий процесор — та почав накидувати план…
У день повномасштабного російського вторгнення в Україну чернетка була готова приблизно на 20%. З 24-го лютого я не написав у ній жодного слова — аж до літа 2022-го. Увесь цей час мені здавалось, що все, що я роблю чи намагаюся робити в літературі, — втратило сенс. Десь так воно і було, поки я знову не відкрив файл з чернеткою.
І ось тоді я ухвалив для себе рішення: «Я це допишу.». Дописав.
Про назву книги
Назва, мабуть, найпростіший елемент цієї книги. Я вклав в текст багато особистих спогадів та рефлексій на них. Іноді в процесі написання мені здавалось, що я тону в цьому бруді та мій психологічний стан погіршується. Довелося обирати: глибше, чи на поверхню? Я вибрався та спитав себе: «Що це, в біса, було?». Таке враження, що потрапив до лімбу — перше коло пекла за версією Данте (але на відміну від канону, страждати моєму персонажеві таки довелось). От і все. Ласкаво прошу до мого особистого «Лімбу».
Коли закінчиться війна, я...
Коли закінчиться війна, я візьму відпустку та декілька днів посмакую нашу перемогу в колі близьких. Хочеться більше подорожувати різними країнами. Якось раніше недооцінював силу вражень від поїздок (я інтроверт, мене взагалі важко підняти з дивану). Хочеться видати книжку та писати далі. Якщо коротко, то видавати по роману на рік — вельми непоганий план.